Тема лекції 1. Політична думка Київської Русі.

План

1. Деякі аспекти становлення східнослов'янської державності.

2. Проблема взаємовідносин світської і церковної влади.

3. Володимир Мономах про юридичні і морально-етичні підвалини князівської влади,

4. Ідеї об'єднання удільних князівств, самостійності і незалежності Русі.

1. Деякі аспекти становлення східнослов'янської державності.

Уже два століття точаться дискусії навколо проблеми становлення східнослов'янської державності. Ще Карамзін в "Истории Государства Российского" писав, що руська держава існувала безперервно змінюючи лише свої центри: Київ, Володимир, Москва, Петербург. Історики виділили період Київської Русі як спільний для всіх східнослов'янських народностей. В період феодальних міжусобиць, їх розвиток пішов у різних напрямках. Костомаров у своїх працях виділив певні психологічні характерні риси, що відрізняли вже в давнину жителів півночі (великоросів) під жителів півдня (малоросів).

На велику увагу заслуговують дослідження М. Грушевського та М.Брайчевського. Так, Брайчевський вважав, що ядром формування української народності були полянські лісостепи, російської - верхів'я Дніпра та річок Оки і Волги, білоруської - місця розселення драговичів і полочан.

Початок формування української державності тісно пов'язаний з формуванням державних структур самої Київської Русі. Процес об'єднання всіх давньоруських земель в одній державі охопив все X століття.

Певної завершеності ці процеси досягають при Володимирі, коли в 988 році було проведено адміністративну реформу. Київський князь почав призначати намісників, насамперед, своїх синів. Звідсіля бере початок династичний принцип. Велике значення мала судова реформа, яка полягала в розмежуванні судія єпископського та громадського. Було також визначено місце церкви в державі, джерела її матеріального існування.

Східнослов'янська державність в процесі формування пройшла два періоди. Перший - охоплює ІV-IХ століття. Проходить процес концентрації майна, відмирають рокові органи управління. Значно зростає роль вождів-князів. Другий період – ІХ - ХІV століття можна розділити на три етапи. Перший – ІХ - Х століття процес формування княжих держав, християнізація. Другий – ХІ - ХІІ століття, концентрація політичної влади і військової, єдність виконавчої і судової влади, зростання ролі Віче. Третій -X111 - XІV століття. Виявляються тенденції до формування абсолютистської монархії.

2. Проблема взаємовідносин світської» церковної влади.

Після хрещення Русі сюди проникли дві течії суспільно-політичної думки Візантії. Представники першої (Григорій Амартол) пояснювали історію та всі явища суспільного життя з теологічних позицій. Другої (Іоанн Дамаскін, Козьма Індікаплов) прагнули поєднати античну культуру з християнством. Це вплинуло на проникнення античної культури на культуру Київської держави. Церква Київської держави прагнула піднятися над великокнязівською. Це знайшло своє втілення в концепції «богоугодного володаря». Місцем ще розвинулось це вчення в Україні, став ІІечерський монастир. Основи «богоугодного володаря» заложив печерський ігумен Феодосія ( помер у 1074 році). Він звернувся до Із'яслава з посланням де говорилось: "якщо світська влада видає указ, що суперечить "закону Божому", то він не має жодної сили, тому що виходить від безбожного володаря". Він наголошував на необхідності зростання ролі церкви в політичному житті суспільства. Ці погляди розвинув Нестор - творець центральної ідеї -династичного князювання. Нею проникнута "Повість врем'яних літ" (XII століття).

У той час розвивали й інші концепції. Так, перший Київський митрополит Іларіон написав "Слово про закон і благодать". Де доводив, що "закон" і "благодать" суперечать один одному. Закон роз'єднує народи. Він свідчить про рабський стан людства. Істина тотожна благодаті, знімає однобічність закону, світить всім. На думку Іларіона одновладдя служить опорою християнської віри, яка, в свою чергу, є нероздільна з одновладністю і однодержавністю. Звідси християнство повинно служити консолідації країни. Концепцію Іларіона продовжив митрополит Климент Смолятич, автор численних "Послань", перший вітчизняний книжник, який офіційно титулований званням філософа.