88. Способи тлумачення.

Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.

Основними способами тлумачення є:

1.       Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;

2.       Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту;

3.       Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;

4.       Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття;

5.       Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;

6.       Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст. 

89. Стадії процесу застосування норм права

Застосування норм права не є простим однозначним дією. Воно являє собою досить складний процес, що складається з ряду логічно послідовних стадій. Таких стадій п'ять (див. схему 44). Найбільш чітко вони простежуються при застосуванні норм кримінального права, коли мова йде про злочини.

1. Встановлення та аналіз фактичних обставин справи (стадія доказування);

4. Винесення правозастосувального акта (документально-оформлювальна стадія);

5. Контрольно-виконавча стадія (реальне виконання вироку або рішення суду по цивільній справі, доведення їх до зацікавлених осіб і органів).

На першій стадії головною метою є з'ясування об'єктивної істини у справі. Для цього за законом необхідно здійснити цілий ряд процесуальних дій (огляд місця події, опитування свідків, дослідження речових доказів, слідів, документів, призначення, якщо це потрібно, експертизи, фотозйомка і т.д.). Важливо встановити мотиви злочину, з'ясувати причини, що сприяли його вчиненню. Ще римські юристи рекомендували керуватися тут наступною формулою: що – де – коли – хто – як і чому. Відповівши на всі ці питання, слідчий може отримати більш-менш ясну картину того, що сталося, тобто встановити фактичну основу справи.

Пошук істини – важке завдання, особливо по складних злочинів, підготовленим і досконалим професіоналами (наприклад, замовні вбивства, справи про корупцію, грабежах, розбоях, розкраданнях, рекеті). При цьому істина повинна бути абсолютною, а не відносною, принаймні до цього треба прагнути.

Сучасна правова наука вже давно подолала концепцію А.Я. Вишинського про так званому ” відносний характер ” слідчої та судової істини. Під ” відносної ” ж істиною тоді, у розпал сталінських репресій, розумілася певна ступінь ймовірності того, що справа була так, як вважають слідчий, суддя, прокурор. Мовляв, абсолютна істина тут недосяжна, тому можна задовольнятися відносною.

Практичні наслідки такої концепції добре відомі. Версій може бути багато, а істина одна, і вона повинна бути встановлена ??у що б то не стало. В іншому випадку справа не можна вважати закінченим. Інше питання – складність добування істини (заплутаність ситуації, недолік доказів і т.д.). З якихось справах вона в силу цього і не встановлюється, але тоді справу не можна вважати розслідуваною, а стало бути, і не можна направляти його в суд.

Під абсолютною об'єктивною істиною в даному випадку розуміється повна відповідність висновків слідства або суду фактичним, реальним обставинам, тому, що сталося насправді.

На другій стадії – при виборі норми – дається юридична кваліфікація досконалим дій. Ця стадія вимагає високої підготовленості і професіоналізму особи, яка застосовує правову норму. Необхідно, наприклад, вирішити, який злочин скоєно – умисне або необережне; якщо встановлено умисел, то який – прямий або непрямий (евентуальний). Необережність теж буває двох видів – самовпевненість (легкодумство) або недбалість. Залежно від цього обираються різні норми або їх частини. Все це представляє собою логічну операцію підведення конкретної ситуації під належну норму закону. ” Закон всеобщ, а випадок поодинокий ” (К. Маркс).

Дана стадія вимагає не меншої відповідальності і уважності, ніж перша. Кваліфікація повинна бути точною, адекватною і безперечною. Помилки тут украй небажані, бо цевідбивається на долі обвинуваченого (тяжкість скоєного, різні санкції, терміни та вид покарання і т.д.). Фактично тут йдеться про встановлення повного складу правопорушення, іншими словами, юридичної основи справи. Відсутність хоча б однієї ознаки складу злочину тягне за собою припинення кримінального переслідування.

Третя стадія передбачає перевірку юридичної сили обраної норми, її дії в часі, у просторі і по колу осіб, усунення можливих протиріч, колізій, прогалин, розбіжностей. Необхідно переконатися, не скасована дана норма або не відпали ті умови, на які вона була розрахована. Норма піддається всебічному тлумаченню з допомогою відомих прийомів і способів (граматичного, логічного, систематичного, спеціально-юридичного та ін.)

Що стосується колізій і прогалин, які можуть зустрітися у правозастосуванні, то наука і практика виробили такі правила їх подолання:

а) якщо суперечать один одному акти одного й того ж органу, але видані в різний час, то застосовується останній за принципом, запропонованим ще римськими юристами: ” Пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, в чому він з ним розходиться ” ;

б) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, то застосовується акт, що володіє більш високою юридичною силою (наприклад, закон і указ, указ і урядова постанова), тобто приймається до уваги ієрархія нормативних актів і окремих норм;

в) якщо розходяться загальфедеральний акт і акт суб'єкта Федерації, то застосовується перший (в межах предметів ведення РФ і спільного ведення – ст. 76 Конституції РФ);

г) у разі протиріччя між федеральним актом та актом суб'єкта Федерації, виданим у межах його компетенції, пріоритет має останній (ч. 6 ст. 76 Конституції РФ);

д) якщо виявлено прогалину в праві (відсутність потрібної норми), то вирішується питання про застосування правової аналогії в її двох видах – аналогії закону і аналогії права.

На четвертій стадії в результаті проведених всіх вищевказаних операцій виноситься правозастосовний акт (наприклад, вирок суду у кримінальній справі, судове рішення у цивільній справі).

П'ята, заключна, стадія пов'язана з реальним виконанням прийнятого акту, доведенням його до логічного завершення. Це дуже важливо, бо невиконане рішення зводить нанівець весь правозастосовний процес. Наприклад, зі всіх судових рішень з майнових стягнень виповнюється лише половина. І тільки зараз, коли введено інститут судових приставів, становище дещо поліпшилося.

У цілому застосування правових норм повинно бути справедливим, законним, обгрунтованим, своєчасним і гласним. Тільки в такому єдності воно може бути ефективним, досягати своїх цілей, приносити користь. Давньоримський мислитель, політичний діяч, оратор і письменник Марк Тулій Цицерон вважав, що суддя – це говорить закон, а закон – німий суддя. Тому важливо, щоб закон і суд не розходилися, а доповнювали один одного. Неприпустимо також в даному процесі протиставлення законності і доцільності (політичної, ідеологічної, прагматичної і т.д.).