12. Державний службовець. Посадова особа

Державна служба в державних органах може бути поділена залежно від гілок влади на службу в органах законодавчої, вико­навчої та судової влади. Діяльність осіб, які посідають виборні посади в представницьких державних органах (депутатів парла­менту, місцевих рад), внаслідок цього набуває ознак політичної державної служби. Особливим видом державної служби вва­жається діяльність апарату того чи іншого державного органу щодо забезпечення функціонування цього державного органу, яку називають адміністративною службою, та діяльність поміч­ників, консультантів, прес-секретарів вищих посадових осіб дер­жавних органів, що має назву патронатної служби.

Осіб, які обіймають посади в державних органах та ор­ганізаціях щодо практичного виконання їх функцій і завдань та отримують заробітну плату за рахунок коштів державного бюд­жету, називають державними службовцями.

Таким чином, державними службовцями у широкому розу­мінні є не тільки працівники органів виконавчої влади, як досі вважалося, але й депутати парламенту, судді, прокурори, інші особи, що обіймають посади в державних органах та органі­заціях. Вони належать до державних службовців незалежно від того, у якій сфері суспільних відносин реалізують свої повнова­ження чи до якого відомства належать, оскільки обіймають поса­ди, пов'язані зі здійсненням державно-владних або інших служ­бових обов'язків по уповноваженню держави, та підпадають під дію правових норм, що встановлюють їх особливий правовий ста­тус як осіб, які працюють на державу, її службовців.

Отже, фізичним втіленням державного апарату і механізму держави є його кадри — люди, які працюють відповідно до своїх посад, безпосередньо виступають від імені держави, державних органів та організацій, представляють їх у відносинах з громадя­нами. Кадровий підхід до організації державної служби означає, що посади в державному апараті можуть обіймати тільки ті особи, які мають певний рівень освіти, відповідають кваліфікаційним та іншим посадовим вимогам.

Така організація державної служби передбачає певну систе­му навчання, підготовки, підвищення кваліфікації та атестації державних службовців. Проходження ж та просування по службі державних службовців здійснюється відповідно до певної категорійності посад, присвоєних їм рангів, класних чинів, звань тощо. При цьому посада розглядається як визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу чи організації, щодо якої законодавством встановлюється певний обсяг повноважень, прав і обов'язків.

Слід розглянути декілька найбільш важливих класифікацій державних службовців.

Передусім залежно від характеру праці державні службовці . поділяються на керівників, фахівців та технічних працівників, або обслуговуючий персонал. З іншого боку, оскільки категорія дер­жавних службовців об'єднує осіб із різноманітними за своїм кон­кретними особливостями, щонайперше — за характером та обся­гом імперативності повноважень, їх можна поділити на держав­них службовців, які мають публічно-правовий статус (посадових осіб), і державних службовців, які не мають публічно-правового статусу (непосадових осіб). У законодавстві про державну служ­бу розвинених зарубіжних країн, що мають розгалужену систему державної служби (Франція, Німеччина тощо), останню кате­горію державних службовців називають звичайно чиновниками, / тобто йдеться про тих службовців, які мають відповідний чин або інше спеціальне звання і зараховані на посаду постійно, або ж — справжніми державними службовцями.

Посадові особи являють собою певну групу державних служ­бовців, виокремлену на підставі особливостей їхнього статусу, що може бути охарактеризований як публічно-правовий, оскільки він є безпосередньо пов'язаним з реалізацією прерогатив державної < влади, визначених законодавством державно-владних повнова­жень. На відміну від посадових осіб статус і організація праці інших державних службовців за своїми основними характеристиками істотно не відрізняються від правового статусу й організації праці інших категорій службовців, наприклад працівників приват­ного сектора, і тому можуть регулюватися нормами трудового, права на підставі укладеного трудового договору (контракту).

Які ж спільні ознаки посадових осіб дозволяють їх виокре­мити із загальної категорії державних службовців і сформулювати загальнотеоретичне поняття посадової особи державного апарату. По-перше, посадова особа уповноважена державою викону­вати управлінські, в широкому розумінні, функції. По-друге по­садова особа наділена юридичними державно-владними повноваженнями. По-третє, правовий статус посадової особи регу­люється нормами публічного права. По-четверте, посадова особа має право приймати юридично обов'язкові для інших осіб рішен­ня. По-п'яте, посадова особа виступає як безпосередній Носій і представник державної влади. По-шосте, посадова особа має право видавати певні правові акти. По-сьоме, посадова особа мо­же бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності.

Таким чином, посадова особа державного апарату — це державний службовець, який уповноважений на виконання Управ­лінської функції, наділений публічно-правовим статусом здійснює державно-владні повноваження, приймає передбачені законодавством обов'язкові для інших осіб правові акти, може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності. Кожний державний орган або посадова особа для здійснення своїх функцій і завдань наділяються власною компетенцією. Ком­петенція — це окреслений законодавством певний обсяг повнова­жень, обов'язків та прав державного органу чи посадової Особи Державні органи чи посадові особи не можуть ухилятися від ре_ алізації своєї компетенції, але водночас не мають права виходити за її межі.

При цьому державно-владне повноваження, особливість юридичної природи якого полягає в тому, що воно є своєрідним «право обов’язком», або «владним» правом, спрямованим на ви­конання покладеного за посадою обов'язку, повинно бути завжди конкретним за змістом і законодавчо обмеженим за обся­гом. Компетенція державного органу встановлюється Консти­туцією або відповідним актом законодавства, залежить від Харак­теру функцій та завдань, для виконання яких створений орган, а також його місця в системі державного апарату.