64. Правові відносини як різновид суспільних відносин

Правові відносини — це юридичний зв’язок між учасниками відносин, який регулюється нормами права і характеризується наявністю суб’єктивних (персональних) прав та обов’язків. Правові відносини належать до категорій надбудовних суспільних відносин. Певному типу виробничих відносин відповідає і певний тип правових відносин. Базисом правовідносин є виробничі відносини, власність тощо. Правові відносини по суті здійснюються на основі чіткого дотримання принципу законності. Це особливий вид суспільних відносин, які, маючи самостійне значення, у той же час є формою фактичних життєвих відносин, виникають і здійснюються в процесі економічного, політичного, соціального та іншого виду діяльності людей.

Умови виникнення, зміст правових відносин (права та обов’яз­ки сторін), засоби їх забезпечення визначаються нормами права. У правовідносинах право однієї сторони нерозривно пов’язано з обов’язком іншої сторони. Поза такою єдністю прав та обов’язків сторін правовідносини як юридичне явище існувати не можуть. У разі необхідності здійснення суб’єктивних прав та виконання обов’язків забезпечуються заходами державного примусу.

Залежно від галузевої належності норм, на основі яких виникають правові відносини, виокремлюють конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільні, господарські, трудові, сімейні та інші правовідносини. Залежно від спрямування та підстав виникнення правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні. Перші спрямовані на закріплення, впорядкування та розвиток суспільних відносин, за яких поведінка учасників не суперечить нормам права. Створюються вони на основі регулятивних норм. Охоронні забезпечують охоронну функцію права. Фактичною підставою для даного виду правовідносин виступають протиправ­ні дії, юридичною — охоронні норми.

Під складом правовідносин розуміють їх внутрішню будову, сукупність елементів, до яких належать зміст, суб’єкти та об’єкти правовідносин.

Зміст правовідносин умовно поділяється на матеріальний та юридичний. Матеріальний характеризує фактичну поведінку сторін у межах даного правового зв’язку. Юридичний зміст — це ті права та обов’язки, що виникають у конкретних осіб на основі норм права, які регулюють у загальній формі даний вид суспільних відносин.

65. Правосвідомість особистості: поняття, види, функції

 Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.    Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності — правосвідомість.

Право — це об’єктивна реальність, а суб’єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідомість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.    Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури.

Велике значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав та обов’язків. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною або неправомірною.

можна виділити три основні функції правосвідомості:

— пізнавальну, що здійснюється у почуттєвих, образних і логіко-понятійних формах виявлення, вираження та осмислення окремих правових явищ і права в цілому;

— оцінювальну, що полягає у формуванні певних ціннісних уявлень та ідей про право, виходячи з яких суб'єкт правосвідомості оцінює (позитивно або негативно) реальну правову дійсність;

—регулятивну, яка полягає в усвідомленні, визначенні та реалізації суб'єктом у конкретних діях (правомірного або протиправного характеру) свого ставлення до вимог діючого права.

Правосвідомість має складну внутрішню структуру, основу якої складають знання права, правова ідеологія, правова психологія, оцінки права та правові настанови.

Знання права — це необхідний інформаційний елемент правосвідомості. Об'єм знань у різних суб'єктів не однаковий — він залежить від життєвого досвіду, інтересів, рівня освіти, місця роботи та ін. В залежності від його рівня, правосвідомість поділяють на буденну (звичайної людини), професійну (осіб, зайнятих юридичною діяльністю) та наукову (осіб, що займаються наукою у сфері права).

Правова ідеологія — це ідеї, погляди, уявлення про те, яким має бути право з точки зору певної системи цінностей. На підставі цих цінностей формуються певні принципи правосвідомості, які в результаті правотворчості стають принципами права.

Правова психологія — це почуття, емоції, в яких відбивається ставлення до права та законів. Дані почуття та емоції виникають на підставі оцінок права, в основі яких, в свою чергу, знаходяться певні правові ідеї та цінності, уявлення про те, яким має бути право та які засоби повинні використовуватись для його забезпечення.

Правова настанова — це певний психологічний стан суб'єкту, сформований умовами його життя, вихованням, заснований на сприйнятті цінностей, закріплених правом, це схильність особистості, психологічна готовність до дотримання норм права. Антиправова настанова заснована на несприйнятті цінностей, що закріплюються правом, і висловлюється у схильності до порушення права.

Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, за ступенем узагальнення може виступати в індивідуальній, груповій або масовій формі. При цьому мається на увазі, що правова свідомість, як і свідомість взагалі, властива лише індивіду, а групова або масова (суспільна) правосвідомість — це узагальнений вираз змісту та характеру правосвідомості окремих індивідів, які утворюють відповідні групи та суспільство в цілому. Тому величезного значення набуває саме правосвідомість особистості, її індивідуальні якості та властивості, соціально-політична активність, що знаходить свій вираз у процесі реалізації прав, свобод та обов'язків. На рівень правосвідомості особистості вказує поєднання трьох основних компонентів: знання права, ставлення до права та навички правової поведінки. Тому формування правосвідомості не зводиться тільки до підвищення рівня правових знань, воно має включати і формування позитивного ставлення до права, і вироблення навичок правомірної поведінки. Формування високого рівня правосвідомості є необхідною умовою ефективної реалізації прав і свобод особистості, важливішою умовою функціонування та розвитку демократичного суспільства.