53. Поняття правопорядку, його зв'язок із режимом законності

Порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв'язків, недотримання і підриву правопорядку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку, який є важливою умовою реалізації інститутів демократії.

Правопорядок — це стан (режим) упорядкованості (урегульованості та узгодженості) системи суспільних відносин, який складається в умовах реалізації законності.

Співвідношення правопорядку і законності полягає в тому, що законність — це принцип діяльності, режим дій, відносин, а правопорядок — це результат реалізації цього принципу, режиму, дотримання законності.

Водночас правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан усієї сукупності суспільних відносин, урегульованих не лише правовими, а й усіма іншими соціальними нормами.

Якщо зміцнення і підтримання правопорядку пов'язані з реалізацією норм права, то в підтримці суспільного порядку важлива роль належить й іншим соціальним нормам — моралі, корпоративним нормам, традиціям та звичаям.

Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку. Проте рівень правопорядку значно впливає на стан налагодженості всієї сукупності суспільних відносин.

54. Поняття правоутворення. Юридичний мотив.

Правоутворення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Правоутворення— це правове поняття, що охоплює різні форми та способи виникнення і буття права, його упорядкування і розвитку, зокрема:

1. його зовнішнє відображення в письмових правових документах (нормативних договорах, судових прецедентах тощо);

2. існування у ненормативному вигляді (правосвідомість, правові принципи, правові теорії і концепції, конкретні правовідносини тощо);

3. процеси виникнення правових моделей поведінки та їх фактичної реалізації.

Таким чином правоутворення як процес виникнення і становлення права складається з трьох етапів:

1. формування певних суспільних відносин в громадському житті, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру, тобто відбувається їх самоврегулювання;

2. узагальнення державою конкретних правових відносин, що виникли еволюційним шляхом, формулювання відповідних правил поведінки загального характеру та їх відображення у нормативно-правових актах чи інших правових документах;

3. втілення формалізованих правових норм в конкретні суспільні відносини, але вже більш упорядковані, стабільні, захищені.

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права та творення окремих юридичних законів. Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються на мову нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві основні стадії: а) усвідомлення необхідності правового врегулювання тих чи тих суспільних відносин; б) правотворча діяльність. Перш ніж стати юридичною нормою, те чи те правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний чи інший принцип, звичай або традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, що повинні стати загальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад, у нормативно-правовому акті.