47. Поняття і склад правопорушення

Правопорушення – це суспільно шкідливе чи небезпечне винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом.

Ознаки правопорушення:

-    суспільна шкідливість чи небезпечність, яка виявляється в тому, що правопорушення посягає на суспільні відносини, що охороняються законом;

-    правопорушенням може бути тільки діяння (тобто дія чи бездіяльність), але не думки чи почуття;

-    винність діяння виявляється у психічному ставленні особи до самого діяння. Винність виявляється у формі умислу чи необережності. При умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел). При необережності суб’єкт передбачає негативні наслідки вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість), або не передбачає можливості настання цих наслідків, хоча міг і повинен був це зробити (недбалість). -    протиправність діяння передбачає, що цим діянням повинна бути порушена конкретна норма права, що міститься в певному нормативно-правовому акті;

-    деліктоздатність суб’єкта правопорушення передбачає, що він за віком і станом психічного здоров’я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки.

За ступенем суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення діляться назлочини та проступки.

Злочин – це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Проступок- це суспільно шкідливе діяння, що посягає на окремі сторони суспільних відносин.

Проступки діляться на такі види:

-    цивільні (порушуються майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються переважно цивільним правом);

-    адміністративні (посягають на громадський чи державний порядок, відносини в сфері державного управління, права громадян, що регулюються переважно адміністративним правом);

-    дисциплінарні (пов’язані, переважно, з порушенням трудової чи навчально’/ дисципліни).

Склад правопорушення включає чотири елементи:

-    об’єкт;

-    суб’єкт;

-    об’єктивну сторону;

-    суб’єктивну сторону.

Об’єктом правопорушення є будь-які суспільні відносини, які охороняються правом.

СуЄєктом правопорушення є деліктоздатна особа.

Об’єктивна сторона правопорушення включає час, місце, обставини вчинення правопорушення, саме правопорушення, його негативні наслідки та причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням та його наслідками. Об’єктивна сторона описує, як здійснене правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушення включає вину правопорушника, мотиви та мету вчинення правопорушення. Суб’єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.

Правопорушенням є тільки те діяння, яке містить всі ознаки та елементи складу правопорушення.

48. Поняття методології юридичної науки та їх види

Методологія юридичних наук — це система принципів та методів, за допомогою яких вивчається державно-правова діяльність, тобто це засіб одержання юридичних знань

До складу цієї методології, зокрема, входять:

—  філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

—  загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез, і т.ін.);

—  групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

—  спеціальні методи, тобто такі, котрі прийнятні для дослідження предмету лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослідження; кожна з них може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте їхня роль у науковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість, орієнтують на встановлення, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному аспекті фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання істинне соціальне пізнання неможливе.