24. Класифікація державних органів

 За способом створення вони поділяються на первинні та похідні. Первинні створюються шляхом прямого волевиявлення всього або більшості населення (Верховна Рада), або виникають внаслідок спадкування (монархія), а похідні утворюються первинними органами та їм підзвітні.

За обсягом владних повноважень державні органи класифікуються на вищі (їх влада розповсюджується на територію всієї держави) та місцеві (функціонують в адміністративно-територіальних одиницях, їхні повноваження розповсюджуються лише на ці регіони).

За широтою компетенції виділяють органи загальної та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції уповноважені вирішувати широке коло питань, яке охоплює всі функції держави (уряд), органи спеціальної компетенції виконують одну функцію (міністерство фінансів, міністерство юстиції).

За принципом розподілу владних повноважень державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі та судові.

За способами створення — виборні, призначувані та ті, що успадковуються.

За часом функціонування — постійні та тимчасові.

За складом — одноособові (монарх або президент) та колегіальні (парламент, уряд).

25. Класифікація методів юридичного пізнання

Питання структури методології теорії держави і права різними вченими вирішуються по-різному. Основна відмінність у поглядах стосується класифікації методів теорії держави і права, а також ін­ших складових методології. Представлена структура методології мо­же відрізнятись від матеріалів інших підручників і наукових праць, що свідчить про складність цієї проблеми. Але, незважаючи на це, в сучасній науці майже всі вчені поділяють погляди на основні підходи, принципи і сутність методів теорії держави і права.

Пропонована структура методології теорії держави і права вклю­чає в себе такі складові елементи, як філософські підходи, методо­логічні принципи, логічні прийоми, методи.

Аналіз і синтез являють собою процеси уявного або фактичного розкладу цілого на складові і відновлення цілого з його складових. Індукція — це інтерпретація фактів шляхом узагальнення від окремо­го до загального. Дедукція — перехід від загального до одиничного, часткового. Узагальнення— уявний перехід від одних, окремих ду­мок, до інших, загальніших. Процес узагальнення пов'язаний з про­цесами абстрагування, аналізу, синтезу і порівняння. Класифікація — розбиття множини об'єктів на певні підкласи на основі певних ознак. Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систе­му. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у дер­жавно-правовій теорії і є дискусійними Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.

У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбу­дови — політики, права, культури. Ідеалістична діалектика — це діа­лектика різних ідей, їх розвиток.

Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв'язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адек­ватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або упо­вільнюють його.

До загальних законів діалектики належать:

• закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулю­ють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп'ютерних технологій викликало необхідність прийняття відпові­дних нормативно-правових актів);

закон єдності й боротьби протилежностей (єдність і протилеж­ність прав і обов'язків, централізація і децентралізація державної влади);

закон заперечення заперечення (у нашій державно-правовій сис­темі існують як елементи старої системи, так і елементи нового устрою).

Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма на­уками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загаль­ний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.

Системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка си­стема являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємо­дія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необ­хідність застосування цього методу в теорії держави і права продик­тована саме системним характером цих явищ. Основними елемента­ми держави є органи державної влади, а права — правові норми.

Системний і структурний методи нерозривно пов'язані між со­бою. Застосування системного методу надає можливість досліджува­ти державу і право як складні системні утворення, комплексно підій­ти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов'язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість вияви­ти стійкі взаємозв'язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічни­ми, культурними та іншими факторами).

Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне при­значення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опа­нуванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхід­ність використання цього методу пов'язана з функціональним харак­тером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.

Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов'язкове для об'єктивного пізнання. Кіль­кісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.

Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне — простежити якісні зру­шення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує істо­ричних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об'єктивних результатів.

Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об'єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх істо­ричну послідовність, взаємозв'язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (по­шук відмінностей).

Метод моделювання — це метод дослідження об'єктів на їх моде­лях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існу­ють для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними.

З методом моделювання тісно пов'язаний експериментальний ме­тод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Ек­сперимент як одна з форм практики виконує функцію критерію іс­тинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки опти-мізації управління суспільством.

Спеціальні методи розроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права.

Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб'єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.

Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інсти­тутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефек­тивності правового регулювання. Вчені, які користуються цим мето­дом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв'ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства.

Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спо­стережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік (на­приклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тен­денції в розвитку тих чи інших державно-правових явищ. Особливі­стю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він засто­совується при вивченні державно-правових явищ, які відрізняються повторністю.

Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук — кі­бернетичними, математичними тощо.

Спеціально-юридичні методи теорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються.

Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє просте­жити взаємозв'язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, ви­значенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з'ясування їх суті, змісту та волі законо­давця, вираженої в них. Таким чином, формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв'язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-науково­го порівняльного методу і заснований на зіставленні різних держав­них і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зі­ставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні з елементами інших систем; зіставленні основних право­вих систем сучасності; вивченні законодавства, що діє в різних дер­жавах; порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законо­давства. Адже переваги і недоліки нашої державно-правової системи не можна встановити без порівняння з іншими країнами.

Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об'єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення держав­но-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії дер­жави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосову­ється, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини.

Серед інших спеціально-юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироб­лення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.

Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм при­таманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдос­коналюються, розвиваються, з'являються нові методи, раніше не ві­домі в юриспруденції (наприклад, у зв'язку з розвитком комп'ютер­них технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп'ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства).