ТГП

1. Бюрократія і бюрократизм в механізмі держави

Іноді механізм держави ототожнюють з бюрократією. Більше того,бюрократію та бюрократизм вважають однозначними явищами. Але це не зовсім так.

Бюрократія – це система державних інститутів і посад, а також осіб,професійно зайнятих управлінською діяльністю. Як соціальна група,бюрократія персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства і має певні характерні ознаки, що прямо залежать від конкретного політико-державного режиму. В умовах бюрократії усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація перетворюється в гарантію проти недоліків державних чиновників і можливості зловживань, у гаранта стабільності в суспільстві. На Заході бюрократію розуміють як формальну модель організації, “раціональну” форму державної організації та

управління суспільством, що забезпечує максимум продуктивності та ефективності дії управлінських структур. Таким чином, можна дати наступне визначення бюрократії:

Бюрократія – це раціональна організація державного управління, діяльності державного апарату на основі панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує.

На відміну від бюрократії, бюрократизм – хвороба суспільства, що означає влада «бюро», тобто письмового столу, контори, «конторовладдя», інакше кажучи, – владу апарату, відірваного від народу.

Цим терміном позначається сукупність негативних явищ в діяльності державного механізму. – неуважного ставлення до інтересів і потреб простих людей, канцелярських методів роботи, тяганини, кар’єризму, формалізму, прагнення до привілеїв тощо.

Якщо чітку бюрократію можна вітати, то з бюрократизмом потрібно боротися. Методи боротьби різні (наприклад, критика).

Механізм держави часто ототожнюють з апаратом держави. Однак це уявляється не зовсім вірним. Апарат держави – це, скоріше, сукупність державних органів. Державні установи та підприємства до нього не включаються.

5. Відмінність норми права від інших соціальних норм

Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями і є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства, що забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Залежно від способу їхнього утворення і забезпечення соціальні норми класифікуються на:

• правові норми;

• норми моралі;

• корпоративні норми (громадських організацій,

політичних партій, інших об'єднань громадян); S звичаї; S традиції;

• релігійні норми;

• технічні норми.

Правові норми - це загальнообов'язкові, формально визначені в нормативно-правових актах правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею.

Моральні норми - правила, що оцінюють і регулюють поведінку людей під кутом зору категорій добра і зла, справедливого і несправедливого, гуманного і негуманного тощо та забезпечуються, перш за все, внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми - правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими громадськими об'єднаннями людей і містяться у статутах.

Звичаї та традиції - правила поведінки, що історично склались і увійшли у звичку людей.

Відмінні риси права та інших соціальних норм помітні з огляду на такі ознаки:

1) за походженням. Норми права утворюються, переважно, органами держави і безпосередньо після прийняття стають обов’язковими. Інші соціальні норми утворюються під впливом громадської думки, уявлень людей і стають значимими тільки після того, коли їх усвідомить велика група людей;

2)    за сферою дії- норми права регулюють тільки найважливіші суспільні відносини, які до того ж піддаються зовнішньому контролю. Соціальні норми можуть регулювати і вужчу сферу суспільних відносин, у т. ч. тих, що не піддаються контролю ззовні;

3)    за ступенем деталізації- норми права є деталізованими правилами поведінки, які чітко встановлюють права, обов’язки та відповідальність суб’єктів, а інші соціальні норми є, переважно, недеталі-зовані і виступають як загальні принципи;

4)    за формою вираження – норми права фіксуються у спеціальних державних юридичних актах, а інші соціальні норми, як правило, не фіксуються у письмових документах;

5)    за способом забезпечення – норми права забезпечуються державним примусом, а інші соціальні норми – силою громадської думки, переконанням, виключенням з громадської організації тощо.

Правові норми.

Інші соціальні норми

1. Встановлюються чи санкціонуються державою.

Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави.

2. Мають формально визначений характер.

Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру

3. Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості.

Розробляються у довільному порядку. 

4. Є загальнообов»язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб»єктів.

Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб»єкта.

5. Мають системний характер.

Є просто сукупністю норм.

6. Чітко визначають права та обов»язки суб»єктів.

Права та обов»язки не визначені.

7. Права та обов»язки мають взаємний характер, тобто виконання обов»язку є гарантією реалізації права.

Виконання обов»язку не пов»язується з реалізацією прав.

8. Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).

Не мають структурних елементів.

9. Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування).

Реалізуються в довільному порядку.

10. Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів.

Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності.

11. Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності.

Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.