2. Нормативно–правове забезпечення запобігання злочинності.

Аналіз чинного законодавства на предмет його запобіжної спрямованості дозволив дійти доволі суперечливих висновків.

Так, з одного боку, запобігання злочинам у ст. 1 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року визначено одним із його завдань. Крім того, запобігання суспільно небезпечних діянь розглядається у ст. 50 КК України як мета покарання, а у ст. 92 КК України як мета примусових заходів медичного характеру. З іншого боку, Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року, не ставить перед кримінальним провадженням такого завдання (ст. 2 цього кодексу). На відміну від свого попередника – Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року статті 23 та 23-1 якого зобов’язували орган дізнання, слідчого, прокурора виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину і вносити подання про вжиття заходів для їх усунення, новий КПК України не містить положень, присвячених діяльності суб’єктів кримінального провадження щодо запобігання кримінальним правопорушенням. В окремих статтях цього кодексу запобігання вчиненню кримінальних правопорушень визначено метою тимчасових обмежень прав і свобод людини або заходів забезпечення кримінального провадження, наприклад втручання у таємницю спілкування (ч. 2 ст. 14 КПК України), тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ч. 1 ст. 148 КПК України), застосування запобіжних заходів (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді (ч. 1 ст. 250 КПК України). Відтепер суд при розгляді кримінального провадження не уповноважений з’ясовувати причини та умови вчинення кримінального правопорушення, вживати заходи до їх усунення. Тобто чинний КПК України не передбачає правових підстав та, головне, форм запобіжної діяльності. Водночас при розгляді справ про адміністративні правопорушення суд згідно зі ст. 282 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, вносить у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо їх усунення.

Незважаючи на вказані положення кримінального процесуального закону Положення про органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України, що затверджено 9 серпня 2012 року, покладає на органи досудового розслідування завдання з виявлення причин і умов, які сприяють учиненню кримінальних правопорушень, і вжиття через відповідні органи заходів щодо їх усунення (п. 2.1.5 Положення).

Наказом МВС України № 769 від 3 вересня 2012 року затверджено Положення про управління (відділ) державної служби боротьби з економічною злочинністю головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті. Згідно з п. 2.2 Положення основними завданнями цих підрозділів є безпосереднє вжиття організаційних і практичних заходів щодо попередження та викриття злочинів у сфері економіки, у тому числі на визначених пріоритетних напрямах роботи служби, та тих, що суттєво впливають на криміногенну, соціально-економічну ситуацію в регіоні, забезпечення відшкодування завданих злочинами матеріальних збитків, усунення причин і умов, що сприяють учиненню злочинів.

Крім того, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вживає заходів до того, щоб органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування (дізнання та досудове слідство) виявляли причини вчинення кримінальних правопорушень і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення. Пунктом 1.4 наказу Генерального прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4гн процесуальних керівників досудового розслідування зобов’язано забезпечити своєчасне вжиття заходів до усунення причин та умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення. Виконання цього завдання визначено одним із основних критеріїв оцінки ефективності здійснення прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні (п. 39 наказу).

Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року, що регулює відносини із засудженим на завершальній стадії кримінально-правових відносин – стадії виконання покарання, метою кримінально-виконавчого законодавства України визнає запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ст. 1 цього кодексу).

Таким чином, слід констатувати, що в зв’язку з набранням чинності КПК України 2012 року, законодавче забезпечення запобігання кримінальним правопорушень позбулося системного характеру. Було порушено загальновизнаний принцип, за яким процесуальні норми повинні визначати порядок виконання норм матеріального права. Тим не менше деякі законодавчі акти, що регламентують діяльність правоохоронних органів, не зазнали відповідних змін і продовжуються формально покладати на їх працівників завдання щодо виявлення й усунення причин та умов кримінальних правопорушень. Відповідні норми закріплені у статтях 3, 8 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 7 березня 2002 року № 3099-III (Основними завданнями Служби правопорядку є: виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об’єктах; запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України), п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII (Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов’язані у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення злочинів та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень), ст. 2 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року № 3341-XII (Метою боротьби з організованою злочинністю є: усунення причин і умов існування організованої злочинності), ст. 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-XII (Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки), ст. 2, пунктах 2, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (Основними завданнями міліції є: запобігання правопорушенням та їх припинення), п. 1 ч. 1 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (Основними завданнями громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є: надання допомоги органам внутрішніх справ у запобіганні адміністративним проступкам і злочинам), пунктах 1, 9, 10 ч. 2 ст. 544 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року (Реалізуючи митну політику України, митна служба України виконує такі основні завдання: запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил на всій митній території України), підпункті 350.1.5 пункту 350.1 ст. 350 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року (Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування та бюджетній сфері, вживає заходів до їх усунення).

Гострим питанням залишається форма реагування уповноважених суб’єктів на причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень. У чинному законодавстві воно вирішується також неоднозначно. Так, згідно з п. 19 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов’язків надано право вносити відповідним державним органам, громадським об’єднанням або службовим особам, підприємствам, установам, організаціям обов’язкові до розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень. Однак, відповідно до пунктів 8.16, 11.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, що затверджено наказом Міністра внутрішніх справ України від 11 листопада 2010 року № 550, старший дільничний (дільничний) інспектор міліції вправі направляти пропозиції щодо усунення причин та умов, які призводять до вчинення правопорушень. Право громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів вносити пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням і злочинам, виникненню причин і умов, що сприяють їх вчиненню передбачено в п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Згідно з ч. 4 ст. 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог зазначеного Закону можуть вносити подання про проведення службового розслідування.

Вищенаведене свідчить про необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення запобігання кримінальним правопорушенням. Одним із напрямів такого реформування є прийняття окремого уніфікованого законодавчого акту в цій сфері. У ньому, першочергово, має бути визначено коло суб’єктів, уповноважених на реалізацію заходів запобігання кримінальним правопорушення, форма і зміст актів, спрямованих на усунення причин та умов, що їм сприяють, а також порядок розгляду цих актів і відповідальність за їх невиконання.