2.4. Історія розвитку охорони пам’яток Франції.

У Франції під впливом революційних подій, у першій половині ХІХ століття, розпочався процес становлення установ по охороні пам’яток історії та культури. Зокрема, спеціальними постановами було заборонено руйнування пам’яток мистецтва у колишніх королівських резиденціях та садибах аристократів.

В роки Директорії, і особливо після поновлення монархії охорона пам’яток фактично припинилася. Згодом створюються комітети по виявленню невідомих творів науки, мистецтва, літератури, філософії. Гюго, Віте, Меріме, Ленуар входили в склад Підготовчого комітету охорони історичних пам’яток.

В 1837 році Комітет був реорганізований у Комісію історичних пам’яток. Завданнями Комісії було виявлення, вивчення пам’яток мистецтва і старовини, спостереження за їх збереженістю.

Пропер Меріме – одна із видатних особистостей Франції, письменник, перший перекладач на французьку мову Пушкіна, Тургєнєва, Гоголя, займав активну позицію по охороні архітектурних пам’яток, закликав народ берегти культурну спадщину країни. Зокрема, відомо, що Меріме від імені Комісії історичних пам’яток спеціальною Медаллю (див. додаток №1), нагороджував тих, хто проявляв інтерес у даній галузі. Здебільшого це були художники, архітектори, ремісники, вчені, антиквари, які безпосередньо працювали в області культури та мистецтва.

Особливим здобутком Комісії стало створення реєстру (списку) та реєстрації кожного об’єкту окремо. Згодом дана система була прийнята у багатьох європейських країнах.

Варто згадати і діяльність Віолле де Дюка, який здійснив ряд реставраційних робіт: відновив із руїн середньовічний замок П’єрфон, реставрував собор Паризької Богоматері, відновив стіни і башти міста Каркасон та інших міст, опікувався тими пам’ятками, які вважав шедеврами французької архітектури. До них Комісія відносила будівлі Середньовіччя і епохи Ренесансу. (Див. додаток №2)

Пізніше Комісія розширила список охоронюваних пам’яток, відносячи до них об’єкти ХVII-XVIII століть.

30 березня 1887 року був прийнятий перший закон « Про охорону історичних пам’яток Франції ». Відповідно до закону було створено Управління історичними пам’ятками при Міністерстві Освіти, яке існує і по сьогодні. Це установа, яка відповідає за збереження історико-художньої спадщини країни.

4 травня 1950 року була прийнята Постанова про перейменування Комісії історичних пам’яток у Верховну Комісію історичних пам’яток, яка була розділена на чотири секції: (Див. Додаток№3)

1. Секція історичних пам’яток;

2. Секція доісторичних пам’яток;

3. Секція античності і творів мистецтва;

4. Археологічна секція.

В 1951 році було створено ще одну секцію – наукового колекціонування.

Отже, збереження національних культурних цінностей стало головною метою Верховної Комісії.

РОЗДІЛ ІІІ. Національна музейна політика Франції. Сучасність.

3.1. Організація музейної справи в структурі управління.

Процес вивчення та дослідження музейної аудиторії у Франції розпочався у 80-ті роки ХХ ст., що триває і по сьогодні. Зараз всебічні дослідження проводяться у Луврі, музеї Орсе (д’Орсе), національному музеї мистецтв ім. Ж. Помпіду.

В 1991 році Управління музеїв Франції прийняло рішення у 40 музеях країни реалізувати проект постійного вивчення відвідувачів: опитування, проведення анкетувань.

При Управлінні музеїв Франції створена Наукова Рада по музеографічній спадщині минулого століття та сьогодення. В склад Ради входять представники національного фонду сучасного мистецтва (FNAC), регіональних фондів сучасного мистецтва (FRAC), вчені-музеєзнавці. Метою діяльності такої структури є збереження, реставрація творів мистецтва, поповнення музейних колекцій.

При Міністерстві культури Франції створений 13-й департамент музеїв « Мистецтво ХХІ століття», який повинен створити та підтримувати сприятливі умови для проведення презентацій, вивчення та збереження фондів музеїв, забезпечення музеїв новітнім технічним устаткуванням. Також акцент ставиться на обміні досвідом музеєзнавців-фахівців з іншими країнами, проводяться конференції, семінари, міжнародні виставки.

У багатьох країнах Європи створені освітньо-наукові центри французького підпорядкування, метою діяльності яких є ознайомлення населення з французькою культурою, історією, мовою. Так, в Україні однією із таких установ ми можемо назвати Французький інститут в Україні (IFU), створений у 1991 р., є одним із 176 культурних центрів Франції по всьому світі. Його завданням є, зокрема, ознайомлення України з мистецтвом сучасної Франції у його найбільш новаторських аспектах, а також а також поширення ідейних дебатів за участю письменників та інтелектуалів.

Отже, музейна політика Франції є багатосторонньою, відкритою для міжнародного життя, визначаючи своїм пріоритетом залучення широких мас до її історико-культурного набутку.