2. Представницька функція в системі функцій парламенту

Неоднозначною є думка науковців щодо визначення того, яка з основних функцій Українського парламенту є первинною.

Вчені, які розглядають парламенти за своїм призначенням, стверджують, що пріоритетною функцією парламенту є законодавча. В. Журавський, наприклад, взагалі вважає, що немає достатніх підстав відносити представництво парламенту до його функцій, так само як зовнішньополітичну функцію та функцію міжпарламентських зв’язків, оскільки зазначені вище напрямки діяльності можуть вважатися для парламенту головними, а тому відносити їх до категорії функцій парламенту немає достатніх підстав [12, c. 228].

Інші з огляду на характер парламенту як представницького органу, «великого журі нації» небезпідставно вважають його пріоритетною функцією представницьку. Зокрема, Л. Кривенко, яка відстоює концепцію первинності представницької функції парламенту. На думку вченої, вона зумовлюється і втілюється сукупністю таких складових. По-перше, джерелом парламентської влади, яким є безпосередньо народ (корпус виборців). По-друге, способом обрання парламенту. Верховна Рада України, згідно зі статтею 76 Конституції, періодично обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Неодмінною умовою є обрання парламенту народом. Представницький характер парламенту, по-третє, забезпечується складом цього органу. Він – не одноосібний орган державної влади і не колегіальний орган виконавчої влади. Парламент складається з десятків або сотень депутатів, які представляють основні верстви населення і мають виражати його волю і інтереси. Верховна Рада України, як відомо, складається із 450 народних депутатів. Як загальнонаціональний орган, що легітимується всім народом, парламент, по-четверте, покликаний відігравати роль форуму, де гласно, публічно обговорюються важливі питання суспільного і державного життя, здійснюється контроль за виконавчою владо, щоб не допустити її свавілля, ігнорування інтересів і потреб населення.

Автор визначає невід’ємними рисами представницьких органів обрання народом (корпусом виборців) на періодичних виборах, колегіальність, соціальне призначення, яке обумовлює традиційні для представництва функції, наявність механізму впливу громадян на їх діяльність. Особливістю є те, що лише сукупність перелічених рис створює якість, що дає можливість характеризувати відповідні органи як представницькі. Наявність же окремих із названих рис пов’язується лише з деякими елементами відносин представництва.

Відтак, Л. Кривенко доходить висновку, що першочерговим кроком парламентської реформи має стати модернізація конституційного поняття Верховної Ради. Доповнення чинного визначення Верховної Ради має містити, крім законодавчої, й інші функції. Передусім – функцію представництва українського народу. [13, c. 18-20].

В той же час Ніконова Л.І. вважає, що, виходячи з відомої функціональної тріади, яка чітко зафіксована в ст. 6 Конституції України – «Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» - визначити державно-владний статус Верховної Ради інакше, ніж «орган законодавчої влади» не можна. На думку автора, представницький характер парламенту не є його владною сутністю, а відображає правову природу органу, його зв'язок із народовладдям. Тому формулювання ст. 75 Конституції України у доктринально-правовому плані є прийнятним [19, c. 402-403].

Сутність представницької функції полягає в тому, що Верховна Рада є єдиним органом публічної влади, який може виступати від імені всього Українського народу. Досить важливим моментом для визначення змісту представницької функції парламенту є з’ясування сутності явища представництва.

У правовій науці поняття «представництво» не має однозначного трактування. Це пов’язана з його приналежністю до категоріального апарату тієї чи іншої науки та галузі права, що обумовлює наявність різних видів представництва. Такими видами є: цивільне, міжнародне, дипломатичне, політичне, народне представництво тощо.

Народне представництво можна визначити як конституційно-правові відносини, в яких один суб’єкт (народ України) уповноважує інших суб’єктів (народних депутатів Верховної Ради України) діяти від його імені та в його інтересах шляхом формування та функціонування органу народного представництва – Верховної Ради України, соціальним призначенням якої є представництво політичних економічних, соціальних, культурних та інших інтересів народу України.

До особливостей народного або «політичного», представництва, порівняно з іншими видами представництва можна віднести наступне:

1) виборці не мають можливості впливати на обсяг повноважень представників – народних депутатів, тому що компетенція останніх визначена юридичним режимом, установленим конституцією та законами;

2) представницька функція народного представництва починається з наданням цьому органу повноважень (так, Верховна Рада України як орган народного представництва є повноважною з моменту прийняття присяги народними депутатами України);

3) правова сутність народного представництва як органу, що здійснює представницьку функцію, полягає в тому, що цей орган представляє інтереси народу, тобто він, здійснюючи свої функції, уповноважений діяти від імені та в інтересах народу.

Функціональні процеси представництва інтересів народу можна поділити на такі фази: вхідна, внутрішня, вихідна. Змістом вхідної фази є виявлення інтересів, тобто шляхом виборів настрої суспільства інтегрують у Верховну Раду України, і через представників виборці висловлюють свою волю. Змістом внутрішньої фази є узгодження, узагальнення та формування інтересів і потреб народу та окремих груп громадян. У повсякденній роботі парламенту України відбувається узгодження та узагальнення інтересів шляхом пошуку компромісу між політичними силами. Змістом вихідної фази є реалізація та захист інтересів народу України через закріплення інтересів на законодавчому рівні.

Таким чином, розглянувши деякі аспекти представницької функції Верховної Ради України, можна визначити ряд її ознак. Зокрема, такими ознаками є те,що:

• сутність представницької функції Верховної ради України випливає із самого представництва – суспільних відносин, в яких один суб’єкт діє від імені та в інтересах іншого суб’єкта. У даному разі Верховна Рада України діє від імені народу України, здійснює функції народу України;

• змістом представницької функції Верховної Ради України є виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізація та захист інтересів громадян України, в результаті чого парламент України стає інтеграційним центром здійснення представництва, що має універсальний характер;

• діяльність Верховної Ради України в інтересах народу обумовлює її соціальне призначення в суспільстві та державі;

• через формування та функціонування Верховної Ради України громадяни України реалізують свої суверенні права здійснювати законодавчу владу;

• представляти народ України – виключне право Верховної Ради України. Вона є єдиним органом загальнонародного представництва в Україні.

Ураховуючи вищевикладене, представницьку функцію Верховної Ради України можна визначити як вид діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу – громадян України всіх національностей – у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узгодження, формування, реалізації та захисту інтересів українського народу [21, c. 73-80].

Не дивлячись на те, що Конституція України уникає прямої вказівки на представницьку функцію парламенту, вона витікає з інших конституційних положень, зокрема з Декларації про державний суверенітет України, в якій зазначено, що «від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР» [2].

Пізніше ці положення знаходять своє опосередковане закріплення у преамбулі та в деяких статтях Конституції України 1996 р. Відтак, у преамбулі зазначено, що «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, … на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, … приймає цю Конституцію – Основний Закон України». Роль Українського народу є очевидною: без здійснення Українським народом свого права на самовизначення не було б Української держави (хай навіть формально), а без виявлення народом своєї суверенної волі на затвердження Конституції України всенародним голосуванням не було б самої Конституції. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції, «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Тому повноваження (і, відповідно, функції) Верховної Ради є делегованими хоча б з тієї причини, що Конституція, яка визначає структуру, компетенцію та повноваження парламенту, без якої неможлива його легальна діяльність, вже є виразом суверенної волі народу.

Конституція 1996 року визначає Україну як республіку, відповідно, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається народ, а органи публічної влади отримують лише делеговані повноваження щодо задоволення інтересів народу.

На практиці представницька функція Верховної Ради проявляється у вирішенні найважливіших державних питань, що становлять інтерес для всього Українського суспільства, таких як: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ Конституції (п. 1); визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (п. 5); затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (п. 6); оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9); схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23); встановлення державних символів (п. 24); затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні (п. 31). Всі вони містяться у відповідних пунктах ст. 85 Конституції України [1].

Проявом представницького характеру Верховної Ради є і те, що саме на її засіданні складають Президент України, судді Конституційного Суду України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, члени Кабінету Міністрів України, Центральної виборчої комісії та Вищої ради юстиції. Так, зокрема, члени Центральної виборчої комісії, вступаючи на посаду, присягають на вірність Українському народові (ч.1 ст.8 Закону України «Про Центральну виборчу комісію») [5, c. 258-259].