2.2. Зміни в портретному малярстві Волині в другій пол. Xviі – xvііі ст.

В період Бароко на теренах Волині залишались все ті ж соціальні принципи, за якими не кожен громадянин мав моральне право на власний портрет, а лише привілейовані члени суспільства. До сьогоднішніх днів збереглося достатньо пам’яток портретного малярства другої пол. XVIІ – XVIІІ ст., які репрезентують нам розвиток портретного жанру на Волині в період Бароко. Завдяки цим збереженим творам мистецтва можна проаналізувати зразки портретів двох соціальних прошарків: шляхти та духовенства.

Говорячи про живописну спадщину волинського краю варто звернути увагу на портрет шляхтича «Дмитро Сангушко». Даний портрет намальований олійними фарбами на полотні. Він є копією XVIІІ ст. з оригіналу XVI ст. Але автор творчо підійшов до зображення особи портретованого і тому картина виглядає як повноцінний портрет епохи бароко, а не ренесансу. Зараз ця пам’ятка мистецтва знаходиться в ОДІКЗ.

В історію Дмитро Сангушко ввійшов як канівський, черкаський, житомирський і вінницький староста, а також він відомий як наречений княжни Гальшки Острозької. На портреті ми бачимо молодого чоловіка, риси обличчя якого передані доволі натуралістично. Те, що на портреті зображено реальну, а не вигадану постать, не підлягає сумніву. Князь одягнений в лицарські обладунки, що є невід’ємним елементом «лицарського» стилю. Поверх обладунків на плечі накинута червона накидка, скріплена на грудях аграфом. Цей елемент одягу на портреті повідомляє про високий соціальний статус чоловіка.

Незважаючи на відсутність на картині родових гербів, атрибутів влади та будь-якого підпису відразу стає зрозуміло що на портреті людина з вищих прошарків суспільства. Щоб це показати, було достатньо одягнути чоловіка в лицарські шати та накидку червоного кольору, які були символом благородності та відваги воїна.

Репрезентативною пам’яткою стилістичних особливостей українського бароко є портрет XVIII ст. «Станіслав Єловицький». Цікаво, що портретований є корінним поляком. Однак, свого часу, він був власником селища Оженин, яке знаходиться неподалік від Острога. Тому, швидше всього, цей портрет був створений острозькими майстрами. Робота намальована олійними фарбами на полотні. Зберігається та експонується в Острозькому краєзнавчому музеї. Детально описувати дану пам’ятку не варто, адже за стильовими ознаками вона аналогічна попередній. Єдине що цікавить нас на цьому портреті – це пернач, який портретований тримає у правій руці. В XVII – XVIII ст. символом влади полковників. Таким чином зображення цього атрибута на портреті розповідає про соціальний статус особи. Така особливість є характерною бароковому стилю портретного живопису.

Зразком портретного мистецтва Волині кін. XVII – поч. XVIІI ст. є робота під назвою «Станіслав Малаховський». Даний твір намальований олійними фарбами на полотні і є оригіналом, написаним з натури. Зараз знаходиться в ОДІКЗ. Як і в попередньому випадку портретований має польське походження, однак портрет створений волинськими художниками. Це пояснюється тим, що наприкінці XVII ст. граф Станіслав Малаховський був галицьким та волинським старостою. Ймовірно саме цей час був намальований цей портрет.

На портреті зображено чоловіка, який за зовнішнім виглядом відповідає людині епохи бароко. Першою ознакою того є біла перука, з накрученими пасмами по обидва боки. За бароковими модними традиціями такий аксесуар носили представники вищих прошарків суспільства. Це було характерно як чоловічій так і жіночій культурі даного періоду. Цікаво що одяг є простим і невишуканим. Незважаючи на це вбрання графа є типового барокового стилю: сорочка білого кольору з жабо на грудях та рукавах і коричневий кунтуш на ґудзиках. Зважаючи лише на одяг не можна з впевненістю сказати що на портреті дійсно граф. Однак у руках Станіслав Малаховський тримає лист. Це символічно означає про високу освіченість портретованого, професійна діяльність якого вимагає знання писемності. Відтак бачимо, що і в барокових портретах зберігається традиція символічного відображення статусу портретованого.

Цінною спадщиною волинського живопису є портрети духовних осіб. Одним із таких є портретне зображення XVIIІ ст. «Невідомого єпископа», намальоване олійними фарбами по дерев’яній дошці. Майже повністю збереглась дерев’яна рама, яка вирізьблена флористичним орнаментом та покрита позолотою. Зараз дана робота знаходиться в ОДІКЗ.

Єпископа зображено у повний зріст на фоні інтер’єру приміщення. Важко сказати яка це саме будівля. Однак сам факт включення частини будинку на фон портрету схиляє до думки, що перед нами дійсно зображено реальну постать. Єпископ в лівій руці тримає посох, як символ влади, а правою ніби благословляє народ. Одяг портретованого є типовим вбранням священнослужителів XVII – XVII століть. Художник до дрібниць намагається промалювати всі риси обличчя чоловіка, а також вимальовує деталі інтер’єру. При побудові композиції – дотримується правил світла-тіні, що робить картину більш живою, намагається відобразити площинність зображуваного. Це, в свою чергу, показує його вправність як митця.

З наведеної характеристики бачимо, що портрети духовенства стають значно віддаленішими від іконографічних зображень. Вони виконані за тією ж технікою і манерою що і світські. Це ще більше віддаляє портрет від ікони.

Цінною пам’яткою малярства Волині XVIIІ ст. є портрет «Єпископа Комарницького». Дана робота намальована олійними фарбами на полотні. Вона зберігається в ОДІКЗ і є зразком портретів священнослужителів XVIIІ ст. Цікаво, що портретований був католицьким єпископом. Оскільки на портреті немає ніяких підписів, майстер спробував передати цю інформацію через зображення елементів одягу та аксесуарів. На темному фоні бачимо поясне зображення чоловіка. Про те, що це єпископ дізнаємося із його вбрання: синя мантія, поверх якої надітий великий позолочений католицький хрест. Якщо б прибрати ці елементи, то перед глядачем був би типовий світський портрет. Відповідно виникає питання про призначення даної роботи. Швидше за все вона була приватною власністю єпископа, що ототожнює даний портрет за функцією (естетичною) із світським.

Художня техніка майстра була, вочевидь, на високому рівні. Про це засвідчують гарно прописані складки одягу, чіткі риси обличчя, детально промальовані руки. Це робить роботу стилістично цікавою, адже тут практично не простежуються риси іконопису. Можливо це пов’язано з освітою автора, який навчався саме художньому мистецтву, а не іконописанню.

Стилістичні особливості волинського портретного живопису другої пол. XVII – XVIIІ ст. представлені у роботі «Іов Почаєвський». Даний твір намальований олійними фарбами на полотні у XVIIІ ст. і зараз зберігається в Острозькому краєзнавчому музеї. Враховуючи той факт, що Іов Почаєвський жив та проповідував в XVI ст., робимо висновки що даний портрет ніяк не міг бути намальованим з натури. Ймовірність портретної схожості даного зображення з реальним зовнішнім виглядом Іова не надто велика, однак робота має барокові живописні мотиви (наявність перспективи у зображенні, детально промальований інтер’єр). На основі цього можна аналізувати даний твір як зразок барокового портрету. Робота має іконографічні риси, однак вона виконана на основі живописних принципах портрету, а не за канонами іконописання.

Тож, проаналізувавши портретну спадщину Волині бачимо, що вона представлена зображеннями двох домінуючих суспільних прошарків: шляхти та духовенства. Причому, навіть серед духовенства, портрети дозволяли собі лише єпископи, які були фактично на вершині ієрархічної піраміди. В цей час остаточно виробились та впровадились у вжиток суто портретні художні прийоми. Ключовим моментом в портретному мистецтві Бароко стала поява нового покоління майстрів, яке мало вузьке коло художніх зацікавлень. Це, в свою чергу, вивело портретний живопис на новий, вищий рівень. Таким чином сформувався власний стиль, який остаточно розмежував портрети і ікони.

Таким чином ми бачимо, що від початку становлення і до ХVІІІ ст. портретний жанр пройшов своєрідну еволюцію. В портреті постає час (видимо і духовно), країна з її культурою, людина з особливостями фізіономістики та складених традицій, морально-етичних цінностей. Незважаючи на велику залежність від іконопису, він, все-таки, зумів виокремитись в окремий напрямок. Про це нам найкраще засвідчують портретні зображення духівництва, які більш тяжіють до світського портрету, аніж до іконографії. Доволі стрімкий розвиток і урізноманітнення портретних жанрів в результаті призвів до шаленої популярності цього напрямку живопису. А згодом, в другій половині ХVІІІ ст. – портрет здобуває лідерство за рівнем престижності.