3. Родинні портрети князів Острозьких як репрезентативне джерело портретного малярства Волині xvі – першої пол. Xvіі ст.

Портретна спадщина Волині ХІХ ст., що вміщена у збірнику «Культурна спадщина Рівненського краю» представлена здебільшого родинними портретами князів Острозьких. Відомо, що всі ці зображення є точними копіями з оригіналів XVI – XVII ст. Відтак, автори робіт відтворювали на полотнах вже готові образи, а не створювали власні. Це стало причиною відсутності у портретах стилістичних рис ХІХ ст. Натомість в усіх портретах простежується живописна манера XVI – XVII ст.

Одним із зразків живописної спадщини ХІХ ст. є портрет під назвою «Князь Костянтин Іванович Острозький». Місцем зберігання та експонування є острозький краєзнавчий музей, який включений до комплексу ОДІКЗ. Портретований є знаною постаттю в історії України. Він був свого часу волинським князем, старостою брацлавським, звенигородським і вінницьким, з 1497 року – великим гетьманом литовським, маршалком волинським і старостою луцьким. Відомо, що його портрети художники малювали з натури та на основі джерельної бази (історична інформація, описи, перекази інші портрети і т. д.) [1, 120]. Дана робота намальована олійними фарбами на полотні. Як пам’ятку мистецтва за часом створення її відносять до культурної спадщини ХІХ ст. Однак, оскільки це точна копія з оригіналу XVІ ст., то стилістичні характеристики будуть стосуватись періоду XVІ ст. – пер. пол. XVІІ ст.

За технікою виконання даний твір мистецтва можна класифікувати як портрет-парсуна. Зображення князя має явно виражені риси іконографії. Переважання чорного кольору на портреті дещо ускладнює візуальне сприйняття постаті. Єдине що чітко виділене на темному фоні – це обличчя портретованого, яке є детально промальованим з урахуванням світлотіньових елементів Тому виникає переконання що зображення на портреті дійсно відповідає реальним рисам князя. Цікаво, що порівнюючи дане зображення з іншими прижиттєвими портретами Костянтина Івановича бачимо, що вони дещо різні. Яке з них є більш достовірним з точністю сказати неможна.

У XVI – XVII ст. існувала традиція розміщувати на портреті підписи з біографічними даними особи, що зображена на полотні. Це було потрібно для того, щоб в подальшому можна було ідентифікувати особистість зображуваного з поміж інших портретів в галереї. Це була характерна риса портретів «сарматського типу». Таким чином у даній роботі бачимо поєднання двох мистецьких напрямків, що побутували на теренах України в XVI – XVII ст.: сарматського портрету та парсуни. Відтак, дану пам’ятку можна розцінювати як стилістичну спадщину XVI ст. і як культурну – ХІХ ст.

Цінною пам’яткою портретного мистецтва є робота під назвою «Святий князь Федір Острозький» – копія ХІХ ст. з оригіналу XVI ст. Зберігається в ОДІКЗ. Портрет намальований олійними фарбами на металі. Портретований ввійшов в історію як луцький воєвода, староста, православний монах. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. його було канонізовано, згодом – причислено до лику святих. У зв’язку із цим Федора Острозького на даному портреті зображено відповідно до канонів іконопису за принципами іконографії: наявна площинність; використання темної кольорової гами; позолочений задній фон без будь-якого інтер’єру; поверх зображення є надпис, який засвідчує ім’я особи. Цікаво, що незважаючи на всі попередньо названі риси, князя зображено не як святого, а як монаха. Сам портретований – у чорній рясі, які носило чернецтво в XV – XVIII ст. Його руки закладені одна на іншу, як перед молінням (де в лівій руці зображені вервечки, необхідні для цієї процедури). Обличчя князя не є відображенням реальних рис Федора Острозького, а є збірним образом православного святого. Відтак, стилістичною специфікою даної роботи є симбіоз іконописної традиції із елементам сарматського портрету, що перетворює дану роботу в іконопортрет.

Репрезентативним твором стилістичних особливостей портретного мистецтва ХVI ст. є робота «Князь Василь Костянтин Острозький». Портретований був воєводою Київським, маршалком Волинським, а також політичним і культурним діячем. В історії відомий як один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. У 1576 році князь на власні кошти заснував, і в подальшому утримував, Острозьку академію – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі. Тому цей волинський князь став відомим далеко за межами України. Його портрети малювали місцеві придворні художники та іноземні майстри. Робота, яка розглядається – це точна копія ХІХ ст. з оригіналу XVI ст. Унікальним є той факти, що збереглась інформація про автора. Це художник на прізвище Скарачевський. Він продублював цей портрет олійними фарбами на полотні в 1883 році. Детальнішої інформації про майстра не збереглось. Цей твір мистецтва зберігається в ОДІКЗ.

Зацікавленість до даної роботи пов’язана із чітко вираженою портретністю князя. Іконографія практично зникає, всі деталі живописно промальовані. Гра світлотіні створює завершений реалістичний образ. Про це у своєму дослідженні говорять сучасні українські мистецтвознавці Ярослава Бондарчук та Микола Бендюк: «Риси обличчя передані тонкими неспокійними лініями, промодельовані мерехтливою світлотінню. Враження напруження та динаміки підсилюють динамічні пасма бороди, намальовані енергійними мазками з різкими контрастами світла і тіні. Різко припіднята права брова, вольовий розумний погляд, твердо стиснуті губи свідчать про неординарність особистості портретованого, напруження його духовного життя». Саме за допомогою цього стає очевидно, що на портреті не вигадана, а історична, реальна постать [5, 4].

У цьому портреті є деталь, що більше не зустрічається в жодній іншій портретній пам’ятці того часу. Князь пересипає з руки в руку золоті монети. Цю деталь по-різному намагались пояснити мистецтвознавці. На думку П. Білецького, гроші в руках князя означали, що він офірував церкві якусь певну суму грошей [3, 35]; на думку Р. Михайлової [12, 127-128], гроші привнесли від себе копіїсти, а насправді князь тримав у руках вервучку, або якусь річ. Ліва рука князя, розвернута долонею догори, явно підставлена під монети, які падають в неї з правої руки.

За часів князя К.-В. Острозького монети, скріплені ланцюжком, могли служити і вервечкою. Ця деталь була головною в характеристиці портретованого. Вона розповідала про сутність його особистості – особливу набожність, релігійність, або ж активну економічну діяльність, розбудову князівства, накопичення капіталу (щорічний прибуток князя становив 10 мільйонів золотих), що з позицій гуманістів Ренесансу розцінювалось позитивно, оскільки багатство, використане для інших, не було метою життя і не обмежувало вищих духовних стремлінь особистості [5, 33]. Отже, цей портрет виявляє ще одну важливу рису українського ренесансного портретного малярства, а саме: поряд із узагальненим, сталим образом майстри намагались виділяти щось нове, характерне лише портретованому.

Портрет «Князь Олександр Острозький» є цінною пам’яткою мистецтва Волині, що репрезентує портретне малярство цього регіону. Оригінал в XVI ст. був написаний із старшого сина князя Василя-Костянтина Острозького – Олександра. Він був волинським воєводою та, як і батько, захисником православ’я. До наших днів збереглась лише точна копія портрету, створена в ХІХ ст., яка зараз знаходиться в ОДІКЗ. Робота виконана олійними фарбами на полотні, автор, як і в більшості випадках, невідомий.

Цей твір живопису сучасні мистецтвознавці розцінюють як приклад «самостійного портретного живопису», тобто такого, який позбувся від тенденцій іконопису [7, 241]. Прикладом цього може слугувати зображення інтер’єру будинку позаду князя. Такий художній прийом використовується для того, щоб створити конкретне просторово-часове місцезнаходження особи. Олександр зображений біля столу, на якому лежить княжа корона. Права рука знаходиться на поясі, а лівою – тримає руків’я шаблі. Він одягнений в червоний жупан та червоний плащ із чорною хутряною підкладкою та широким чорним коміром. У лівому верхньому кутку – герб Острозьких, увінчаний княжою короною. Риси обличчя детально промальовані. Гарно передана світлотіньова манера, що надає зображенню ще більшої реалістичності. Під портретом Олександра напис надзвичайно цікавий напис: «Олександр князь в Острозі Воєвода волинський, батько фундаторки». Бачимо, що окрім соціального статусу вказуються і сімейний зв’язок, але не зі старшим в роді, а із донькою (Анною-Алоїзою). Підписи такого роду зустрічаються доволі рідко. Тож бачимо, що за специфікою зображення цей портрет є ренесансним і його можна віднести до сарматського типу, де кожен елемент несе в собі конкретне смислове навантаження.

Одним із творів портретного живопису, який, в комплексі з іншими роботами, допоможе проаналізувати стилістику портретів Волині XVI ст. є робота «Князь Януш Острозький». У ХІХ ст. один із придворних художників Острозького осередку продублював оригінал XVI ст. олійними фарбами на полотні. Ця копія збереглась до сьогоднішніх днів і відкрита для огляду широкому загалу в острозькому краєзнавчому музеї. Картина має овальну форму, в яку вписано поясне зображення Януша (Івана) Острозькийого – старости черкаського, канівського, переяславського, який до того ж ще й був волинським воєводою.

На портреті ми бачимо образ молодого, дужого Януша, який одягнений в яскравий червоний каптан, на плечі накинутий темно-синій плащ із широким горностаєвим коміром. Фізіономічна точність, навіть підкреслення до гротеску індивідуальних особливостей обличчя, не розкриває індивідуального характеру. Це все тому що головним в оцінці людини були не її особливі риси, а спільність із войовничим плем’ям нащадків сарматів [4, 5-6]. Детально проаналізувавши на цій роботі можна простежити головні риси українського сарматського парадного портрету: родовий герб, панегіричні написи, тверда, впевнена постава, гонорові жести рук, де права рука лежить на поясі, а в лівій Януш тримає пернач. Відтак бачимо, що незважаючи на те, що цей портрет створений в ХІХ ст., він репрезентує собою портретне малярство кінця XVI – пер. пол. XVIІ століть.

Відтак, портрети діячів Острозького осередку, що збереглися до нашого часу (нехай і в копіях) свідчать про нові тенденції в українському малярстві. Вони дозволяють простежити еволюцію цього жанру від ренесансного портрету XVI ст., у якому ідеальне узагальнення особистості переважало над її соціальною характеристикою, до сарматського портрету початку XVII ст., у якому через кризу ренесансної ідеології, падіння рівня духовної досконалості людини, компенсувалося за рахунок виявлення її високого соціально статусу і соціальна характеристика стала домінуючою. Проте, кращі зразки портретного малярства, синтезували в собі всі найбільш вагомі здобутки європейського портрету, підводили підсумок досягнутому і відкривали перспективи його подальшого розвитку.

Таким чином нам вдалось простежити початки становлення портретного живопису на тренах України (XVI – першої пол. XVII ст.), виділити ключові тенденції та закономірності його розвитку, дослідити взаємозв’язок запозичених мотивів із національними, традиційними, етнічними. Такі взаємовпливи вдалось охарактеризувати на конкретних пам’ятках портретного живопису Волині. В результаті проведеного аналізу бачимо, що українські портрети волинського регіону XVI ст. наближені до творів іконопису. Однак, розвиваючись швидкими темпами, вже наприкінці цього ж століття портретне малярство Волині значно удосконалилось і набуло широкої популярності (підтвердженням цього є створення родинних картинних галерей, наприклад портрети роду Острозьких). Відтак, портретне мистецтво Волині XVI – першої пол. XVII ст. характеризується власною манерою, технікою та стилем живопису, які були, свого роду, симбіозом іконопису, європейських тенденцій і власне українських (волинських) мотивів.

Розділ ІІ. Еволюція портретного жанру в українському мистецтві епохи Бароко другої пол. XVІІ – XVІІІ ст.