Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Острозька академія»

Гуманітарний факультет

Кафедра «Культурології та філософії»

Стилістичні особливості українського станкового портретного живопису Волині XVI – XVIII століть

(на матеріалах збірника «Культурна спадщина Рівненського краю»)

Виконала: студентка 3 курсу

гуманітарного факультету

спеціальність «Культурологія»

Зелінська Ольга

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

доцент

Конопка Наталія Олегівна

Острог, 2013

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Стилістичні особливості українського станкового портрету Волині XVІ – першої пол. XVІІ ст. ……………………………………………..8

1. Особливості сарматських портретів на теренах сучасної України. ….8

2. Специфіка волинських портретів XVІ – першої пол. XVІІ ст. ………12

3. Родинні портрети князів Острозьких як репрезентативне джерело портретного малярств Волині XVІ – першої пол. XVІІ ст. ……….16

Розділ ІІ. Еволюція портретного жанру в українському мистецтві епохи Бароко другої пол. XVІІ – XVІІІ ст. …………………………………………22

2.1. Характерні риси українського портретного живопису другої пол. XVІІ – XVІІІ ст. ……………………………………………………………….22

2.2. Зміни в портретному малярстві Волині другої пол. XVIІ – XVІІІ ст. 24

Висновки …………………………………………………………………………..30

Список використаних джерел та літератури …………………………………32

Додатки

Вступ

Мальовничий Рівненський край багатий історією та пам’ятками культури. Більшість з того, що дійшло до нас з минулого, зберігається в музеях, запасниках, храмах, приватних колекціях. Тому безліч історичних та культурних цінностей недоступні широкому загалу, не всі мають можливість їх побачити, а про існування деяких більшість людей навіть і не здогадується. Саме це стало основною причиною створення та видання фотоальбому «Культурна спадщина Рівненського краю», працюючи над яким автори мали на меті зібрати в одному виданні найбільш значимі рухомі мистецькі пам’ятки, щоб кожен, гортаючи сторінки альбому, зміг побачити, що ми отримали у спадок.

Означений збірник надає можливість дослідити визначні зразки станкового портретного малярства XVІ – XIX ст. Волині, які були відібрані авторами каталогу як із фондів державних заповідників та музеїв, так і із приватних колекцій.

Досліджуючи у даній курсовій роботі стилістичні особливості станкових портретів Волині, які увійшли до збірника «Культурна спадщина Рівненського краю», варто зазначити про актуальність обраної теми. На сьогоднішній день значно зросла тенденція зацікавленості українськими дослідниками в галузі мистецтвознавства та етнографії питаннями портретної спадщини України в цілому, та Рівненщини зокрема. Підтвердженням цього є ґрунтовний каталог-альбом «Український портрет XVI – XVIII століть» [26], виданий Національним художнім музеєм України. Там вміщено наукові статті сучасних дослідників, які переймаються питаннями живописної спадщини України в цілому, та її окремих регіонів зокрема. В даному виданні вчений-мистецтвознавець Лариса Членова, яка є кандидатом мистецтвознавства та членом Національної спілки художників України простежила еволюцію портретного жанру в українському мистецтві XVI – XVIII століть; науковець Галина Бєлікова досліджувала становлення давнього українського портрету.

Базовим дослідженням українського портретного живопису XVII – XVIII ст. займався науковець Платон Білецький [3]. Про розвиток портрету цієї епохи на Волині можна довідатись із досліджень рівненських мистецтвознавців Миколи Бендюка та Ярослави Бондарчук. На суміжні теми проводяться конференції у Києві, Луцьку, Рівному, Львові. Однак на них розглядаються здебільшого питання портретного малярства загальноукраїнського характеру, аніж мистецтвознавчі характеристики локального портретного живопису.

Вказана тема становить і науковий інтерес, адже раніше досліджувались в загальному українські портрети з точки зору технології та специфіки написання; стилістичні особливості станкового портретного живопису Волині не піддавались узагальненому науковому аналізу.

Історіографія даної проблематики не є обширною, адже до тепер аналогічних робіт не було опубліковано. Окремими аспектами даної проблематики цікавились різні науковці. Дослідженням перших портретних творів займалась Людмила Танаєва у своїй праці «Сарматський портрет» [25]. Вона простежує виокремлення портретів із творів іконопису; характеризує їх, класифікувавши як «сарматські». Дана робота є базовою для досліджень витоків українського портретного живопису. Однак, врахувавши історичну та геополітичну ситуацію авторка праці відносить всі західноукраїнські портрети до польського мистецтва. Така позиція не підтримується, а іноді і критикується іншими мистецтвознавцями. Зокрема Платон Білецький у праці «Український портретний живопис XVIІ – XVIII століть» [3] теж цікавиться витоками портрету на Україні. Він наголошує на автентичності перших творів українського портретного малярства. Свої припущення доводить на конкретних прикладах. Основна частина праці присвячена дослідженням розвитку українського портретного живопису в Речі Посполитій: проводить порівняльну характеристику; аналізує конкретні пам’ятки; розрізняє власне український живопис за територіальними районами. Людмила Міляєва у монографії «Переддень Бароко» [13] досліджує перехідний етап українського мистецтва (кінець XVI – XVII ст.), де в окремому розділі простежує еволюцію портретного живопису України в зазначений період. Дослідженням портретів князів Острозьких (XVI – перша пол. XVII ст.) активно займаються працівники Острозького державного історико-культурного заповідника. Зокрема мистецтвознавець Ярослава Бондарчук та художник-реставратор Микола Бендюк є авторами ґрунтовної статті «Портрети князів Острозьких XVІ – першої половини XVII століття» [5], у якій детально описано історію створення та стилістичні особливості частини портретів родини Острозьких. Однак інформація, подана в кожній із вказаних публікацій, не вичерпує предмету дослідження даної курсової роботи.

Джерельну базу дослідження становлять портретні зображення, вміщені у фотоальбомі «Культурна спадщина Рівненського краю». На базі наявної у збірнику інформації у даному дослідженні здійснена спроба визначити стилістичні особливості українського станкового портретного живопису Волині XVI – XVIIІ ст.

Наукова новизна полягає у спробі дослідити вплив мистецьких течій Заходу та Сходу на волинське портретне малярство та їх симбіоз з національними та етнографічними елементами, що призвело до формування власних стильових особливостей портретного живопису України та локальної специфіки портрету Волині XVI – ХІХ століть.

З огляду на вищевикладене, метою даного дослідження є простеження специфічних стильових особливостей у волинських портретах, поданих у збірнику «Культурна спадщина Рівненського краю».

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• з’ясувати основні риси волинського портрету сарматського та парсунного типу;

• простежити етнографічну специфіку українського портретного живопису Рівненщини XVI – початку XVIІ ст.;

• дослідити барокові особливості українського портрету Волині другої пол. XVIІ – XVIІІ ст.;

• охарактеризувати стилістичну еволюцію волинського портрету другої пол. XVIІ – XVIІІ ст.

Об’єктом даного дослідження є станкові портрети, зображення яких подані у збірнику «Культурна спадщина Рівненського краю».

Предметом дослідження є стилістичні особливості українського станкового портрету Волині із збірника «Культурна спадщина Рівненського краю».

Хронологічні межі охоплюють з XVІ по XVІІІ ст. Обстоюючи такі хронологічні рамки варто закцентувати увагу на нижній межі, а саме – XVІ столітті. Саме в цей час портретне малярство відділяється від іконопису. Про це свідчить вимога записана до статутів мистецьких цехів, відповідно до якої іконописці зобов’язані навчитись зображувати крім релігійних ще й портретні та історико-батальні сцени. Найдавніші пам’ятки портретного живопису Волині представлені саме XVІ ст., що, в свою чергу, обумовлює нижню межу.

Стосовно верхньої межі дослідження XVІІІ ст., то її обумовлюють портрети внесені до збірника, в яких ми можемо простежити місцеву волинську традицію у написанні портрету. В майбутньому в портретному живописі України не можна виділити стилістичні особливості кожного регіону окремо. Портрети скрізь виконувались за однаковими техніками, тому етнографічну специфіку простежити фактично неможливо. У фотоальбомі вміщені портрети ХІХ ст. родини князів Острозьких. Ці роботи є точними копіями з оригіналів XVІ ст., а тому не передають мистецькі тенденції ХІХ ст. Натомість вони є репрезентативним джерелом для дослідження стилістичних особливостей портретів Волині XVІ ст.

Географічними межами є Рівненська область, як частина історичної Волині. Географічні межі визначенні авторами в фотоальбомі «Культурна спадщина Рівненського краю».

У процесі виконання курсової роботи було застосовано такі методи дослідження як:

• семіотичний метод, за допомогою якого певні об’єкти (зображення) розглядались та досліджувались як знаки та символи;

• системний метод – дав змогу класифікувати об’єкти в певні системи та, в подальшому, виявляти логічні зв’язки між цими системами;

• аналіз, який допоміг поділити предмет пізнання на частини, вивчити зв’язки між ними;

• синтез – на основі аналізу дав змогу узагальнити знання про предмет дослідження.

Структура роботи: робота складається з вступу, основної частини, яка поділена на два розділи, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків.

Розділ І. Стилістичні особливості українського станкового портрету Волині XVІ – першої пол. XVІІ ст.

1. Особливості сарматських портретів на теренах сучасної України та їх загальна характеристика.

На теренах сучасної України портретний живопис не виник самостійно і відразу, а поступово вийшов із донаторських (ктиторських) ікон. Донаторів (ктиторів), або як їх ще називали, жертводавців зображували на іконах у позі моління десь окремо або посеред натовпу (однак було добре і чітко видно індивідуальні риси кожного із них). І вже на XVI ст. портрет був близьким до того, щоб здобути самостійне значення як вид живопису.

Про поширення світського живопису в Україні свідчить вимога, яка записана до статутів малярських цехів ще в XVI ст. Там вказано, що кожен живописець, вступаючи до цеху, зобов’язаний уміти малювати крім релігійних ще й портретні та історико-батальні сцени [1, 118]. Таке зобов’язання з однієї сторони стимулювало розвиток портретного жанру серед художників (більшість із яких на той час була лише іконописцями), а з іншої – вказує на поширення попиту на портрети серед шляхетського та міського прошарку населення. Зважаючи на введення нових правил стає очевидним той факт, що спеціально навчених і кваліфікованих портретистів відразу не було. Тому біля витоків портретного живопису стояли художники-іконописці. Саме тому перші портрети з натури мало чим відрізнялись від зображень на іконі, адже вони виконувались за принципами площинності релігійного живопису.

На зламі XVI – ХVII століть в Речі Посполитій відбувається криза ренесансної концепції особистості. В цей час було втрачено віру в досконалість людини, як Божого творіння. Якщо раніше увага концентрувалась на ідеальній природі людини, її духовному багатстві, то тепер наголос переноситься на її соціальну характеристику. Саме в цей історичний період під впливом політичних, економічних та соціальних чинників відбувається зміна типу свідомості з релігійного на світський. Старовинні портрети, які частіше всього виконували функції ктиторських чи епітафічних і знаходили своє місце в церкві тепер заповнювали замки місцевих феодалів та міщан.

Щоб порівняти ці два типи свідомості, достатньо коротко охарактеризувати ранні твори українського портретного живопису XVI ст., та портрети початку XVIІ ст. Для перших було притаманним втілення гуманістичних ренесансових ідей, де на зображеннях можна побачити ідеал людини своєї епохи – сильної особистості, що сповнена енергії. Зображення дещо ідеалізоване і не завжди відповідало реальному вигляду людини, яку зображено. Натомість подальший розвиток і поглиблення світських основ портрету вже на початку XVIІ ст. призвело до синтезу нових художніх ідей з традицією, внаслідок чого портрет набуває рис самостійного і яскравого мистецького явища. Постаті, що зображувались на полотні вже були доволі пізнаваними [22, 14].

Говорячи про початки світського портрету варто виділити його різновиди у композиційних варіантах. Їх було три: погрудний, поясний та на повний зріст. Такі типи портрету були міцно вкорінені від самого початку, а тому не зазнали значних змін і в наступні століття. Найбільшої популярності набули портрети поясного типу. Саме їх збереглося і дійшло до наших днів найбільше. Можливо це було пов’язано з бажанням замовника портрету відобразити на полотні своє соціальне становище. Зазвичай про це, в першу чергу, засвідчував верхній одяг, зброя та прикраси (нагороди, нагрудні ордени і т. п), для візуалізації яких було достатньо поясного зображення.

Найраніше світський портрет поширився в середовищі заможної шляхти та магнатів, які могли дозволити собі розкіш утримувати власних портретистів. Зокрема князі Острозькі у XVI ст. в Острозі заснували і в подальшому фінансували іконописну майстерню. Острозький іконопис здобув пошану і визнання як в Україні, так і за її межами. Місцеві іконописці відійшли від традиційних канонів візантійського іконопису, «навчили святих посміхатись», малювали донаторські ікони [4, 112]. Згодом при дворі Острозьких були майстри і портретного жанру, адже в цей час портрет вважався явищем елітарним, і далеко не всі могли його собі дозволити. Великої популярності набуло створення власних картинних галерей, де обов’язковими були портрети членів сім’ї. Таким чином дещо згодом виокремились певні соціальні структури, які мали право на таку розкіш. Це стало причиною подальшій типологізації портретного жанру. Зокрема з’являються портрети міщанства, духовенства, шляхти, козацтва. Таке розрізнення типів співпадало з соціальним поділом суспільства, де представникам нищих прошарків, навіть при наявності коштів та бажання, замовити портрет не дозволялось через низьке соціальне становище.

Геополітична ситуація, в якій перебувала Україна на зламі XVІ – XVIІ ст., наклала свій відбиток на розвиток культури в цілому та портрету зокрема. В цей час на українське портретне мистецтво найбільше вплинули тенденції живопису Речі Посполитої та Московської держави. Зважаючи на таку амбівалентність впливів, на теренах України в XVІ ст. розвивається портретний жанр різних стилів. Відтак, перехідним етапом між іконописом і світським портретним живописом були так звані парсуни – портрети, виконані на стилістичних засадах традиційного давньоруського іконопису. Заможні сім’ї, привілейоване становище яких все більше зміцнювалося, масово замовляли собі портрети. Таким чином, перші зображення реальних осіб за технікою виконання і загальним образом не відрізнялися від творів іконопису [3, 33]. Такі мистецькі традиції домінували протягом всього XVІ ст.

З кінця XVІ ст. і протягом першої половини XVІІ ст. ввесь портретний живопис пов’язаний з польською ідеологією сарматизму¹. Ще на початковому етапі формування цієї шляхетської доктрини у ній переважав мотив не спільності, а етнічної й станової винятковості. Про це також говорить польський історик-мистецтвознавець Януш Тазбир у праці «Привілейований стан феодальної Польщі» [20], де він робить такі висновки: «Таким чином стверджувалось що в шляхти особливе етнічне коріння – сарматське, а не скіфське, як у «холопів». Оскільки влада в Речі Посполитій належала шляхті, це в свою чергу обмежувало в правах короля й інші стани. Таким чином у заможних шляхтичів ніхто не стояв на шляху. Польська шляхта проголошувала себе спадкоємицею традицій античного демократизму так, як вона його розуміла, що, втім, не вступало в протиріччя із зобов’язанням збереження належності до католицизму» [20, 93-96]. Такі погляди призвели до виникнення специфічного стилю в українському і польському мистецтві, а саме – до появи «сарматського» портрету, який набув широкої популярності в епоху Бароко в другій половині XVІІ – XVІІІ ст.

Відповідно до світоглядних настанов у «сарматському» портреті підкреслене почуття гідності, власної значимості за допомогою достатньо простих, але й надзвичайно виразних засобів – зображенні людського тіла і антуражу² у вигляді площинних форм, підкреслених лінією, відсутності глибини й перспективи в передачі інтер’єру, включенні у склад композиції гербів й пояснювальних, переважно біографічних, написів [21, 10-14].

Мистецтвознавець Людмила Танаєва акцентує нашу увагу на значенні такого портрету. «У суспільстві XVIІ ст. складаються передумови виникнення масового типу портрету – свого роду стандартного зображення, обов’язкового для всіх представників шляхти, як аналог герба, показник приналежності до певного стану, як поруку в законності права господаря вважатися «панібратом», рівним всім іншим представникам свого стану» [21, 31]. Тобто наявність портрету такого типу фактично стає однією із ознак чи навіть дозволом вважати себе представником певного привілейованого стану.

Тож, дослідивши зародження та становлення портретного мистецтва на території України ми бачимо, що портретний живопис виникає не самостійно. Він поступово і органічно виходить та відокремлюється з донаторських ікон. Цей процес зайняв майже все XVІ та XVІІ ст. Незважаючи на велику схожість перших світських портретів на ікони, мета написання перших є не релігійного спрямування, а естетичного. Власне ця риса на початках зародження портретного жанру була наріжною для розрізнення світського і релігійного малярства.

Однак зі зростанням популярності портретного мистецтва та зі зміною світогляду з релігійного на світський з’явилось низка інших особливостей, за якими портрет більш не ототожнювали з іконою: відповідність зображення на портреті рисам тій людині, яку малювали; вироблення власної техніки світського живопису, відмінної від релігійної; поява стилів портретного малярства: «сарматський» портрет та парсун. І, якщо на початку XVІ ст. портрет ще можна було б назвати «світською іконою», в XVІІ ст. таких тенденцій вже не було. Тож пройшло майже двісті років, перш ніж портрет остаточно став самодостатнім явищем мистецтва.