5.Виразні рухи людини — обов'язковий компонент емоцій

Немає такої емоції або переживання, які б не виражалися в тілесному русі. У цьому випадку, виразний рух це не лише міміка, жести рук, ніг, голови, тулуба, а також — напруга або розслаблення мускулатури, харак­тер і темп дихання тощо. Через виразні рухи людина може усвідомити свій внутрішній стан, повідомити іншому про свої переживання, наміри, спо­дівання. У зв'язку з цим можна говорити про мову тіла, мову виразних рухів, які застосовуються як засіб комунікації з оточуючими, засіб само­пізнання й розуміння іншого.

Функції руху: тонічна — полягає у вираженні емоцій та кінетич­на — спрямована на зовнішній світ (переміщення тіла в просторі, схоплення предметів і маніпулювання ними). На відміну від кінетичних ре­акцій тонус, що проявляється в позах — це експресивний засіб вираження власних переживань людини та її ставлення до інших людей. Отже, можна сказати, що рух це екстеріоризована (винесена назовні) емоція.

Наприклад, люди, які страждають від сильного горя часто шукають полегшення в різких, сильних, майже шалених рухах. Але коли страждання трохи зм'якшується, хоч ще продовжується, люди більше не хочуть руха­тися, стають нерухомими й пасивними, іноді вони погойдуються. Цирку­ляція крові сповільнюється, вони стають млявими, обличчя блідне, голова повисає, губи, щоки, нижня щелепа — усе опускається вниз під власною вагою. Усі риси ніби подовжуються.

Сильна радість викликає різні хаотичні рухи. Людина може пританцьо­вувати, плескати в долоні, тупотіти ногами й голосно сміятися. Сміх — первинне вираження радості й щастя.

Гнів проявляється в посиленні м'язової напруги й виникненні відчуття припливу енергії. Тіло випрямляється, стає готовим до негайної дії, іноді воно нахиляється вперед у напрямку до кривдника, стає навіть твердим. Губи, звичайно стиснуті, зуби стиснуті, тим самим демонструються ви­значені наміри. Характерний такий жест — руки зі стиснутими кулаками піднімаються, начебто готуються вдарити кривдника. Бажання вдарити може стати сильним; але часто буває, що рухи стають безцільними і ша­леними. Маленькі діти можуть несамовито качатися по підлозі на спині чи животі, кричати, дряпаючи, вдаряючи усе, що виявляється поблизу.

Страх здавна виражався майже так само, як і зараз: тремтіння в тілі, холодний піт, блідість, широко відкриті очі, розслаблення більшої частини м'язів, нерухомість всього тіла.

Презирство найчастіше виражається рухами в області носа й рота. Фиркання є універсальним способом виявлення презирства чи відрази.

При гострому почутті сорому виникає сильне бажання сховатися. Ми повертаємо все тіло, особливо обличчя, намагаючись якось сховатися. Людина, що соромиться, навряд чи витримає погляд тих, хто знаходиться поруч, вона завжди буде опускати очі чи дивитися скоса.

Широко розкриті очі й рот виражають подив чи здивування. Можна зробити висновок, що підняття брів є природженим чи інстинктивним імпульсом. Коли ми відчуваємо сильне здивування, ми відкриваємо рот, щоб чути буквально кожен звук, ми навіть затримуємо подих чи дихаємо якомога тихіше, а тіло наше залишається нерухомим.

Робота з виразними рухами — ще один із видів роботи під час тренінгу.

Виразні рухи (ВР) — одна з складових естетичного та творчого роз­витку особистості. Формування ВР досягається за допомогою емоційно- рухової єдності (ЕРЄ). Метод ВР може розглядати як творчий психолого- педагогічний процес. Але в той же час, за нашими даними, ВР та емоцій­на експресія у танці можуть бути використані як психотерапевтичні фак­тори емоційних систем правої півкулі. Танець дозволяє реалізувати не- відредаговані емоції та сублімовані неприємні переживання у ВР.

Плавний рух це несвідома проекція актуалізованих афективних фраг­ментів пам'яті. Імпульсивний рух виникає як потреба в відреагуванні ре­продуктивних ефектів із невротичним змістом та допомагає зняти у ре­ципієнтів специфічні м'язові напруження, які виконують роль захисних механізмів. Здатність до асоціативного спонтанного природного руху, танцю виявляє продуктивний стан психіки людини. Отже, можемо сказа­ти, що існує прямий зв'язок між вільним спонтанним руховим асоціюван- ням та здатністю до психічного розвитку.

У танцювально-рухових заняттях ми виділяємо почуття ритму як важливий компонент для корекції уваги й координованості роботи різних частин тіла. Ритміка широко використовується при лікуванні рухових і мовних розладів (тиків, заїкуватості, порушення координації, розгальму­вання моторних стереотипів), при корекції недостатності психомоторики, почуття ритму, тахілалії, мовного і фізіологічного подиху.

Основні напрямки роботи танцювального ведучого

Тіло і його рухи. Робота спрямована на активізацію тіла, щоб допо­могти пацієнту виявити напруження й конфлікти, розвинути тіло, щоб відчути тілесну інтеграцію й координацію.

Міжособистісні взаємини. Ведучий встановлює базовий рівень ко­мунікації через використання ритму й прямої фізичної взаємодії, групо­вий досвід дозволяє збільшити ступінь самосвідомості через візуальний зворотний зв'язок, який людина одержує завдяки спостереженню за її ру­хами інших людей. Спостерігаючи, як виражаються почуття через тіло в інших, учасник групи може почати ідентифікувати й виявляти свої власні почуття. Мікрокосм світу (група) дає учаснику групи можливість одер­жувати й давати зворотний зв'язок, розширювати репертуар соціально- психологічних ролей.

Самосвідомість. Цілі згруповані навколо ідеї про те, що усвідомле­ний тілесний досвід сприяє й поглиблює самосвідомість. Найбільш безпо­середнє вираження особливостей індивідуальності можливе через тіло. Фізичний досвід дії м'язів виступає як швидкий шлях пізнання й отриман­ня досвіду про себе, розвиває Я-концепцію, піднімає самооцінку, впев­неність у собі.

Під час танцю людина виконує рухи, це сприяє поєднанню фізичного й духовного, внутрішнього й зовнішнього. Рухаючись, людина створює простір, в якому вчиться перевтіленню, рухам із певним забарвленням, значенням. Потім використовує ці нові можливості в будь-яких видах жит­тєдіяльності.