2.Музичний супровід

Людство з давніх часів використовує різні музичні форми як засіб ре­гуляції станів, поведінки та діяльності. Експериментальні дослідження до­водять, що прослуховування музики викликає зміни в роботі всіх фізіоло­гічних систем організму, в емоційній і руховій сферах людини, в роботі аналізаторів, як в окремих показниках діяльності мозку, так і його функ­ціонального стану в цілому. Ці дані свідчать про те, що зміни у функціо­нальному стані людини внаслідок прослуховування музики мають прояв на всіх можливих рівнях його дослідження.

Під час роботи ми використовуємо різні музичні форми, використовується музика, різноманітна за стилями, жанрам, динамічними характеристиками і емоційною насиченістю. Музика завжди має певну семантику, емоційний зміст. Основні компоненти музики —мелодія йритм. Мелодійний і ритміч­ний компоненти найбільш яскраво виражені в музиці танцювальних жанрів, ця музика безпосередньо спрямована на моделювання емоційного стану людини. Саме так музика сприяє підтримці та відновленню активного стану, покращує контакт людини з оточенням, стимулює вияв емоцій і підвищує рухову активність, прискорює процес утворення рухового навику.

Ми також використовуємо медитативну музику. Вона має кілька різно­видів: записи природних шумів і звуків (шум моря, співи птахів); музика східних країн, в основі якої лежить відмінна від нашої музична шкала, інші ладовий стрій і ритміка; музика, яка має безпосереднє відношення до меди­тативної практики. Звуковий матеріал медитативної музики не має звичної для нас часової організації (тобто ритму) й мелодійних структур, що грун­туються на певній звуковисотній шкалі. Це безперервний континуум кількох гармонійних монотонних (за основним тоном) звуків (наприклад, звуки дзво­ну). Сприймання такої музики — є сприйманням змін в окремих якостях звуків, які наче «розкладені» в часі, відображують часткові тони, що входять до його складу. Це сприймання звукових вібрацій. Наближення до медита­тивного стану сприяє відмежуванню від впливу зовнішніх стимулів (макси­мальне зниження або переривання контакту з оточуючим середовищем). Це, в свою чергу, сприяє зверненню до внутрішніх процесів, дослідженню своїх особливостей та самовдосконаленню.

У медитативній музиці кожний окремий звук повинен проживатися як теперішнє, тому що він не включений до більш складних звукових струк­тур. Психічне теперішнє людини точно відповідає часу звучання кожного звуку. Тобто, сприймання такої музики переводить психіку людини у ре­жим «тут і тепер» та насичує теперішніми враженнями.

3.Автентичний рух

У роботі ми активно використовуємо автентичний рух (без музичного супроводу). Його сутність полягає в тому, що є людина, яка рухається і спостерігач. Той, хто рухається заплющує очі, чекає імпульсів руху (три­ває процес проживання руху). Тіло є гідом, і той, хто рухається, прямує за імпульсами тіла, коли вони з'являються — з'являється рух. Партнер спос­терігає, відстежує та намагається усвідомити власні відчуття й досвід того, хто рухається. Через деякий час (15—20 хв) спостерігач повідомляє про завершення рухової сесії й починається діалог про те, що відбувалося. Той, хто рухався говорить про отриманий під час сесії досвід, а спостері­гач дає зворотний зв'язок про свої враження, без оцінок та осуду. Кінце­вою метою цього виду глибинної психологічної роботи є відшукування в собі неосудливого свідка руху. Учасники набувають важливого досвіду рефлексії: спостерігають за собою, відстежують свої відчуття та емоції при контакті (спілкуванні) з іншою людиною, не втручаючись у природ­ний потік її руху. Автентичний рух забезпечує появу матеріалу з несвідо­мого, його усвідомлення та вираження чи оформлення отриманого дос­віду в розмові (при зворотному зв'язку).

Автентичний рух сприяє особистісному розвитку, оскільки тіло — привід до спогадів і переживань (вони є вагомими, але не завжди усвідом­леними), що зберігаються людиною, воно виводить їх на рівень усвідом­лення. Історія тіла зберігає в собі еволюційні патерни руху, рефлекси люд­ського розвитку й особистий досвід. Коли людина закриває очі й дозволяє собі рухатися, з'являється нескінченне різноманіття.

Після виконання роботи в парі.

Н. — Коли я лежала на підлозі, я згадувала, як мені було три роки, я—у маленькому провінційному місті. (Я перевернулась і сіла, охопив­ши руками коліна.) Я чекала маму, яку не бачила майже місяць, мені було сумно й самотньо. І. (спостерігач)—Я бачила, як ти перевернулась і сіла, охопивши руками коліна. Коли я дивилася на це, я почувала сум і думала про свою матір, уявляла, що мати може прийти і обняти мене.

Л. (учасниця) — Рух загострює увагу на процесі взаєморозуміння між партнерами. Коли я відчуваю, що мене чують, я краще слухаю інших. Процес слухання історій руху власного тіла дав мені можливість пізна­ти себе глибше.

Коли людина починає розуміти мову тіла, вона отримує вибір, коли і як працювати з визначеними рухами. Підняте плече чи постійно скруче­ний хребет можуть бути індикаторами особистої історії. Частково травми й хвороби — це результат конфлікту між тим, що ми наказуємо робити нашому тілу, і тим, чого воно потребує для зцілення, видужання чи безпе­ки. Частиною зцілення є дозвіл невиявленому виявитися.

У досвіді «переживання руху», коли несвідоме говорить через тіло, деякі рухи чи положення не втіляться у форму, їх важко згадати; а інші — доступні ясному усвідомленню. «Доступні», «готові» рухи повертаються знову й знову, їх легко згадати і можна використати для творчого процесу.

Рухам несформованим чи недостатньо розвиненим потрібен певний час для розкриття. Тіло людини, її несвідоме ведуть діалог із свідомим «Я», укладають договір про взаємну довіру, що постійно підтверджуєть­ся. Наприклад, при травмі хребта чи коліна, м'язовий спазм охороняє нас від рухів (якби ми не відчували біль, ми могли б рухатися).

Травми трапляються вкрай рідко (в нашій практиці травм не було), якщо тіло й психіка працюють як одне ціле, є повага до особистісних меж, можливим стає й досвід синхронності, одночасності; й взаємодія з інши­ми людьми, екстраординарні стрибки й динаміка, що не могли бути запла­новані, ніколи не практикувалися.

Т. (учасниця) — Під час імпровізації я настільки увійшла в процес рухів, що в якусь мить отямилася, стоячи на руках. Я ніколи не займалась акробатикою та подібними видами спорту, але це вийшло у мене на­стільки природно, що коли я це усвідомила (що стою на руках), то була дуже здивована. І водночас було приємно, що я змогла таке витворити.

Зустріч з іншою людиною під час групової роботи дозволяє розвива­ти довіру на глибинному рівні. Базове «правило» під час групової роботі з заплющеними очами — рухатися за своїми власними імпульсами. У момент контакту вибір спільного руху з іншою людиною залежить від того, чи зуміє людина залишитися чесною стосовно своїх імпульсів, кон­тактуючи з іншою людиною, чи ні. Тому що кожний має свої імпульси, і ніхто не «відповідає» за інших. Необхідно побачити себе цілісним, а не таким, яким уявляєш себе, чи яким інші хочуть бачити тебе.