4.Категорії руху — метафори основних життєвих тем особистості

У процесі танцю свідомість виносить на поверхню, робить явними якість і специфіку конфліктів особистості, її характерологічні особливості. Різні категорії руху — простір, час, вага, плин — є метафорами основних життєвих тем особистості.

Категорії руху — метафори основних життєвих тем особистості

Простір — як багато місця ви дозволяєте собі зайняти в житті, у при­сутності інших людей? Наскільки відчуваєте «свій» простір? Як сприй­маєте простір інших людей? Які зони простору власне освоєні й викорис­товуються, а які — ні?

Ритм — який ритм більш органічний для вас? При якому ритмі — швидкому чи повільному — ви почуваєте себе більш упевнено, більш усвідомлено, переживаєте страх? Чи можете освоїти розмаїтість ритмів?

Вага — наскільки ви відчуваєте свою вагу, а отже, опір, підтримку, зв'язок із землею? Чи можете довірити свою вагу, своє тіло в його взає­модії з гравітацією іншим людям?

Плин — наскільки спрямовані ваші рухи? Наскільки ви можете «три­мати» мету, визначений ритм чи стиль руху? Як часто і які частини тіла «випадають» зі спрямованого руху? Як багато неусвідомленого хаосу в вашому тілі?

Інші теми — контакт із оточуючим середовищем, довіра, опір, лідер- ведений, співробітництво, впевненість в собі, розвиток творчого потенці­алу тощо.

Рух дає найбагатший матеріал для метафор різних аспектів життя. Про­явлена в русі, танці кожна тема усвідомлюється, вербалізується й проживається.

Танець — це безпечний, цивілізований варіант відреагування й прий­няття соціально й особистісно табуйованих тем і емоцій. Танцювально- руховий тренінг як психологічна умова, що сприяє вирішенню проблеми розвитку рівня особистісної самореалізації майбутніх практичних психо­логів, розгортає ці теми, метафори в танцювальну дію, в акт творчого вираження.

Танцювально-рухова психотерапія дозволяє вивільнити пригнічений соціокультурними стереотипами пласт несвідомих переживань у вигляді метафори — оформленого жесту, рухів. Вільне самовираження в психо­логічно безпечних обставинах розкріпачує духовні сили людини й спря­мовує їх у продуктивно-творче русло до більшої зрілості, компетентності, свідомої саморегуляції і пристосованості, сприяє гармонізації внутрішньо­го світу особистості, а також її взаємин зі світом.

Рух, «це те, що найбільш заборонене в нашій культурі... Коли ми ру­хаємося всі разом, ми позбуваємося наших страхів самотності й усвідом­лення себе. При цьому важливо, щоб рух був усвідомлений. Ми фокусує­мо увагу на наших почуттях або станах, фіксуючи їх жестом або позою». Ця думка перегукується з переконанням корифея російського театру

К.Станіславського про можливості оволодіння логікою почуттів через логіку й послідовність фізичних дій: без участі у творчому процесі фізич­ного апарата актора не можливо розбудити і закріпити переживання од­ними тільки засобами внутрішньої психотехніки.

Коли люди, нарешті, починають танцювати, вільно рухатися, танець стає стежкою в область нереалізованих цінностей, бажань, невиражених почуттів. Стежкою до творчого потенціалу людини.

Батьки, вихователі, психологи повинні вміти правильно оцінювати власні тілесні сигнали, щоб передбачити, який духовний відгук вони ви­кличуть у дітей, співвіднести їх зі своїм попередніми намірами. Дитина з її обмеженим життєвим досвідом ще шукає себе. Вона безпосередня, у неї один тілесний прояв змінюється іншим. Дитина більше, ніж дорос­лий, залежна від ситуації. Тому від того, які мовні й тілесні сигнали бу­дуть посилати їй інші люди, і як ці сигнали сприйматиме дитина, зале­жить формування її експресивної й тілесної культури і разом із тим відпо­відних почуттів, соціальних настановлень, ціннісних орієнтацій, характеру.