30. Договори про створення об’єктів інтелектуальної власності та передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду

За договором про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов’язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов’язується прийняти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК).

Ознакою договору про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт є досягнення результату інтелектуальної творчості, та цей результат може бути й нематеріальним. При укладанні цього договору визначається лише проблема, при цьому розробка креслень, підбір матеріалів, визначення параметрів тощо здійснюється в процесі творчої роботи, тому вартість цих робіт може бути визначена лиш приблизно, з урахуванням очікуваного результату.

Ризики неможливості досягнення результату робіт покладаються на замовника. Якщо у ході робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором. Якщо ця неможливість обумовлена обставинами, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов’язаний відшкодувати витрати виконавця. Відповідальність. Виконавець зобов’язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких встановлені недоліки. Упущена вигода підлягає відшкодуванню в випадках, встановлених законом.

Авторські договори – це договори про створення та передачу творів для використання. За цим договором одна сторона, якою є виконавець – творець (письменник, художник), зобов’язується створити зазначений об’єкт відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в зазначений строк. Предметом цього договору будуть майнові права на результати інтелектуальної діяльності.

Трудовий договір на службове авторство – це договір, за яким службовець (працівник) зобов’язується створити об’єкт інтелектуальної власності відповідно до вимог роботодавця, а роботодавець зобов’язується створити для цього належні умови, фінансувати певні витрати, оплачувати заробітну плату незалежно від результату, а у разі створення цього об'єкту – сплатити авторові винагороду. Предметом цього договору будуть майнові права на результати інтелектуальної діяльності. За ст. 16 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» відносини роботодавця з автором регулюються двома договорами – договором трудового найму та цивільно-правовим договором. Відповідно до ст. 429 ЦК майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив даний об'єкт, та роботодавцю спільно, якщо інше не встановлено договором. Така норма спрямована на захист прав автора, який є залежним від роботодавця.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності – це письмове повноваження, що надає особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), іншій особі (ліцензіату). Ця ліцензія надає ліцензіату право на використання цього об’єкта права інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію). Предметом цієї ліцензії будуть майнові права на результати інтелектуальної діяльності.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного кодексу та іншого законодавства. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором, тобто ліцензіар має право видачі іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. За субліцензійним договором ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності, при цьому відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності регулює не тільки відносини, що виникають у ліцензійному договорі, а також відносини, що виникають у процесі створення об’єкта. За цім договором одна сторона, якою є виконавець – творець (письменник, художник), зобов’язується створити зазначений об’єкт відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. У договорі визначаються способи та умови використання цього об’єкта замовником. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором. Умови цього договору, що обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними (ст. 1112 ЦК). Істотною умовою може бути умова про особисте виконання роботи творцем.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності – це договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим Цивільним кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ст. 1113 ЦК).

Ліцензія та договори на використання об'єкта права інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються ЦК та іншими законами.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.