Невротичні депресії

На початку 20 сторіччя невротична депресія була вперше описана в якості самостійної нозологічної форми. У МКХ-10 ці порушення кваліфікують як пролонговану депресивну реакцію, що проявляється негрубими невротичними депресивними порушеннями у відповідь на затяжну стресову ситуацію - F 43.21.

У вітчизняній психіатричній літературі одні автори розглядають невротичну депресію як самостійну форму неврозу, інші - як порушення, що супроводжує інші неврози.

Розвивається невротична депресія частіше в особистостей з ригідністю, безкомпромісністю, які намагаються зовні не проявляти свої емоції, а переживають неприємності «у собі». Причиною цього неврозу звичайно є тривала, невирішена несприятлива ситуація, як наприклад, невиліковна хвороба дитини, розлука із близькими, відсутність можливості поділитися з кимсь своїми переживаннями. Хворі намагаються придушувати в собі негативні емоції, не показують їх навколишнім.

На початку хвороби з'являються вегето-дистонічні симптоми: порушення сну, головний біль, болі в області серця. Надалі (через кілька тижнів) з'являються астенія зі зниженим настроєм і тривожністю. Хворі говорять, що втратили радість від життя й у той же час вони не оцінюють своє майбутнє як безперспективне, будують плани на майбутнє як би не з огляду на невирішену психотравмуючу ситуації. Нерідко хворі намагаються заглушити душевний біль підвищеною активністю при виконанні професійних і домашніх обов'язків, незважаючи на слабість і стомлюваність. У деяких пацієнтів з'являється слізливість по будь-якому приводу. При тривалому плині депресивного неврозу з'являється невластива пацієнтам раніше багатомовність, коли вони починають «виливати душу» навіть малознайомим людям, розповідати про свої переживання й неприємності.

Однією з особливостей цього неврозу є те, що психотравмуюча ситуація звичайно не відбивається на переживаннях хворих, вони, як правило, не пов'язують свій стан з нею. Як і при інших неврозах, у клінічній картині невротичної депресії відзначається значна виразність сомато-вегетативних розладів: коливання АТ, дисфункція шлунково-кишкового тракту, порушення сну у вигляді утрудненого засипання й пробудження в ранкові години з почуттям тривоги, серцебиттям. Хворі нерідко звертаються по допомогу до терапевтів, які або лікують їх симптоматично, або діагностують яке-небудь соматичне захворювання. Слід зазначити, що незважаючи на велику кількість соматичних скарг, у хворих не відбувається іпохондрична фіксація на них. Невротичні депресії протікають хвилеподібно й нерідко є етапом невротичного розвитку особистості.

Соматоформні розлади

Серед клінічних проявів у хворих з неврозами, які звертаються за допомогою до інтерністів, домінують соматизовані симптоми. Своєчасна діагностика психічних порушень із «соматичними» масками має велике значення, тому що пацієнти із соматоформними розладами становлять до 25% всіх хворих загальносоматичної практики, точні дані про поширеність у популяції відсутні, на їх лікування витрачається близько 20% всіх засобів закладів охорони здоров'я. Однак направлення на консультацію психіатра або психотерапевта одержують тільки 19% хворих з числа тих, хто в ній потребує, а середнє запізнювання з таким направленням становить близько 8-9 років (Смулевич А.Б. і співавт., 1986, 1997).

Соматизовані розлади зустрічаються частіше у жінок, серед яких захворюваність становить 1-2%. Іпохондричний розлад серед хворих загальносоматичної практики становить від 3 до 14%, гендерних розходжень і сімейних випадків не спостерігається. Хронічний соматоформний больовий розлад також частіше зустрічається у жінок; співвідношення із чоловіками складає 2:1.

Класифікація клінічних проявів

Психічні захворювання, які проявляються переважно різними „псевдосоматичними” розладами, традиційно у вітчизняній психіатрії описували в рамках неврастенії, істерії, іпохондрії. При цьому соматовегетативні симптоми вважають одним із обов'язкових ознак невротичних розладів будь-якого типу.

Останнім часом у структурі непсихотичних психічних захворювань стрімко збільшується питома вага розладів із перевагою соматичних скарг, переважно тілесним вираженням психічних порушень. Введення до МКХ-10 діагностичної категорії «соматоформні розлади» відповідає цим тенденціям.

У МКХ-10 cоматоформні розлади визначаються як група психопатологічних порушень, головною ознакою яких є повторюване виникнення фізичних симптомів поряд із постійними вимогами медичних обстежень всупереч негативним результатам, що підтверджуються, і запевнянням лікарів про відсутність фізичної основи для симптоматики.

До соматоформних розладів віднесені такі підгрупи:

соматизований розлад - F 45.0,

недиференційований соматоформний розлад - F45.1,

іпохондричний розлад - F 45.2,

соматоформна вегетативна дисфункція - F 45.З,

хронічний соматоформний больовий розлад - F 45.4.

Соматизований розлад. Клінічну картину становлять безліч стійких і змінюваних соматичних симптомів, що існують не менш двох років, при відсутності соматичних захворювань, які могли б ці симптоми пояснити. Симптоми можуть відноситися до будь-якої частини тіла або системи, найчастіше - шлунково-кишкової (біль, нудота, відрижка, блювота, понос, регургітація, метеоризм), шкірні (сверблячка, печіння, хворобливість, оніміння, поколювання), серцево-судинні (болі, задишка), сечостатеві (дизурія, геніталгії, виділення). Увага хворих фіксована на цих симптомах, до лікарів звертаються із проханням про лікування. Спостерігається часта коморбідність із тривогою й депресією, зловживанням психоактивними речовинами.

Іпохондричний розлад. Проявляється наявністю постійних ідей (немаревних) про існування одного або більше важких соматичних захворювань, при якому нормальні, звичайні відчуття інтерпретуються як анормальні й хворобливі. Хворі постійно висувають соматичні скарги, причому увага звичайно фокусується на одному або двох органах або системах організму. Хворий може назвати передбачуване соматичне захворювання, ця думка може змінюватися від одного захворювання до іншого. Зазначені ідеї зберігаються, незважаючи на те, що не виявлено адекватне соматичне пояснення наявним скаргам. На відміну від соматизованого розладу, для хворих важливіше саме захворювання і його наслідки, ніж окремі симптоми, до лікарів звертаються переважно з метою діагностики.

При соматоформної вегетативної дисфункциї скарги хворого постійно відносяться до однієї із систем, що перебуває під впливом вегетативної регуляції (серцево-судинна, дихальна або травна). Симптоми не вказують на фізичний розлад органа або системи, а відбивають об'єктивні ознаки вегетативного порушення (серцебиття, задишка, гикавка та ін.) або є суб’єктивними та неспецифічними (скороминущі болі, печіння, важкість, розпирання та ін.).

Хронічний соматоформний больовий розлад.

Скарги на постійний, важкий біль, що не може бути повністю пояснений фізіологічним процесом або соматичним розладом. Виникає на тлі психоемоційного конфлікту, має значення вторинна вигода від симптому - посилення уваги й підтримки з боку близьких і лікарів. Виключаються болі психогенного походження при інших психічних розладах (наприклад, при депресії), а також такі, що виникають згідно відомих патофізіологічних механізмах (біль м'язової напруги, мігрень).

Початок соматизованого розладу частіше у молодому віці. Хронічний соматоформний больовий розлад частіше починається у віці старше 45 років. Перебіг соматоформних розладів як правило хронічний, флюктуючий.