8.2. Екологічне програмування та прогнозування (підручник Шемшученка)

Ми розглядаємо цю функцію як єдину, зважаючи на нерозривну взаємозалежність програмування та прогнозування: неможливо планувати (програмувати) діяльність, не прогнозуючи ефекти від її здійснення; водночас прогноз завжди базується на програмі досягнення найкращого результату та запобігання негативних наслідків.

Мета розробки екологічних програм (проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з організації та координації відповідних заходів), їх масштаб (державні цільові, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні) визначаються ст. 6 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». При цьому зазначається, що порядок розробки державних цільових екологічних програм відповідно до Закону визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналізована управлінська функція в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом прийняття та реалізації прогнозних та програмно-стратегічних документів.

Саме в таких документах, затверджених на різних рівнях, чи-то національними органами влади чи управління, чи-то республіканськими органами АРК, чи-то органами місцевого самоврядування, чи-то іншими суб'єктами громадянського суспільства, відображається суспільний інтерес до екологічної сфери, забезпечення сталого розвитку. Тому аналіз саме таких документів та ефективності їх реалізації дає найбільш повне уявлення про пріоритети державно-правового будівництва в екологічній сфері (якщо йдеться про державне програмування), чи екологічну мету та завдання іншої спільноти (якщо йдеться про прогнозно-програмне забезпечення на недержавному рівні).

Програмно-стратегічні документи як екологічного спрямування, так і з питань економічного та соціального розвитку в цілому можна поділити на види за різними класифікаційними ознаками: за терміном програмування (довгострокові — на строк більше 5 років, середньострокові — на 5 років та короткострокові - на 1 рік); за масштабом поширення (загальнонаціональні, регіональні, місцеві, галузеві, локальні); за рівнем затвердження (зокрема, загальнодержавні та деякі регіональні програми затверджуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, що визначає їх пріоритетність, забезпеченість бюджетним фінансуванням тощо); за змістом (комплексні програми чи прогнози економічного та соціального розвитку та секторальні (міжсекторальні, цільові); за ступенем опрацьованості шляхів і методів досягнення результатів (прогнозні чи програмні) та інші. Залежно від виду документа різняться порядок їх розроблення, затвердження та здійснення, джерела фінансового, матеріально-технічного, організаційного та іншого забезпечення.

Серед прогнозно-програмних документів загальнонаціонального характеру з питань охорони навколишнього природного середовища, прийнятих в Україні за часів незалежності, слід виокремити основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року. Цей документ комплексного характеру, базуючись на всебічному аналізі поточного стану в екологічній сфері, накреслює перспективні напрями вирішення екологічних проблем з використанням як державно-правових механізмів, так і всього спектру організаційних, економічних, матеріально-технічних, фінансових та інших механізми на довгострокову перспективу. Основні напрями за формою поєднують елементи прогнозного і програмного документа.

Серед найбільш важливих державних цільових програм, які прийняті для розв'язання окремих екологічних проблем і мають довгостроковий характер, можна, зокрема, виділити такі:

—Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), затверджена постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р.;

—Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, схвалена Законом України від 21 вересня 2000 р.;

— Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами, затверджена Законом України від 14 вересня 2000 р.;

— Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001р.;

— Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р.;

—Загальнодержавна програма подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006—2010 роки, затверджена Законом України від 14 березня 2006 р.;

—Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001—2005роках та прогноз до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р.;

—Державна програма «Ліси України» на 2002— 2015роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.;

—Комплексна програма протизсувних заходів на 2005—2014роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. та інші.

Важливо зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від24 грудня 2001 р. затверджено Перелік державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки», де одним із пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки визнано збереження довкілля та сталий розвиток.

Виконання національних, галузевих, регіональних програм значною мірою залежить від їх фінансування, яке, на жаль, не завжди повною мірою забезпечується.

Чимало екологічних програм мають регіональний чи локальний характер. Інколи прийняття регіональних чи місцевих екологічних програм обумовлюється відповідними загальнодержавними програмами. Так, прийняття Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України викликало необхідність розроблення відповідних програм у регіонах. Виходячи з цього, Київська обласна рада, зокрема, затвердила Програму ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах Київської області у 2003—2030 роках.

Функцію екологічного програмування здійснює не лише держава в особі її органів влади й управління та територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування. Програмно-цільовий підхід притаманний діяльності в галузі охорони довкілля й інших суб'єктів. Так, екологічні плани дій сьогодні приймаються та реалізуються на рівні окремих природних та економічних регіонів, громадськими організаціями екологічного профілю, суб'єктами господарювання. А відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (2000) передбачена необхідність розроблення та здійснення планів запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на регіональному місцевому та об'єктовому рівнях.