12. Чим різняться між собою стандартизація та нормування у сфері охорони довкілля?

З урахуванням цих загальних засад під екологічною стандартизацією розуміють врегульовану в законодавчому порядку діяльність уповноважених на те органів по встановленню розрахованих на багаторазове використання правил і вимог у сфері охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки і раціонального використання природних ресурсів.

(Стандартизацією відповідно до ст. 1 Закону України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.)

Тепер щодо змісту такого поняття, як «нормування у сфері екології». Воно являє собою діяльність уповноважених державних органів по встановленню екологічних нормативів відповідно до вимог законодавства згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», систему цих нормативів становлять:

— нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

— гранично допустимі викиди і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

13. У чому відмінність між «плануванням», «прогнозуванням» і програмуванням»?

Екологічне прогнозування - це окремий вид діяльності як функція управління, який полягає в отриманні науково обґрунтованих варіантів розвитку стану навколишнього середовища та здоров'я населення, природно-ресурсного потенціалу, ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, індикаторів збалансованого розвитку [5,158].

Під екологічним плануванням розуміють наукову обґрунтованість варіантів подальшого використання, охорони і відтворення природних ресурсів, розвитку і формування природних екосистем тощо. Воно реалізується шляхом складання екологічних програм розвитку, які можуть мати міждержавне, державне, регіональне і місцеве призначення.

Екологічне програмування – розробка та упровадження комплексних цільових програм як ефективного інструменту екологічного управління. Екологічне програмування розглядається, з одного боку, як система державного забезпечення програм національного розвитку, а з іншого - як система розробки таких програм методами моделювання. Управління екологічною програмою визначається як процес вирішення екологічних і соціально-економічних проблем протягом тривалого проміжку часу, шляхом організації ресурсів і їх упорядкованого застосування для вирішення даної проблеми. [1]

13. У чому суть і відмінність між гранично допустимими концентраціями (ГДК) забруднюючих речовин і гранично допустимими викидами (ГДВ) і скидами (ГДС) забруднюючих речовин?

ГДК – норматив гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах. Є критерієм якості довкілля, тобто фактично встановлює параметри безпечності довкілля.

ГДК – це така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь.

ГДС – гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Це маса речовин у стічних водах, яка максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. Їх встановлення регулюється Водним кодексом України від 6 червня 1995 року і Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року № 1100;

ГДВ – гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря – це максимальна кількість шкідливих речовин, що може бути викинута в атмосферне повітря за одиницю часу від одного, або сукупності джерел забруднення атмосфери. ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного джерела або від сукупності інших джерел населеного пункту з урахуванням промислового розвитку та розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищує ГДК. Їх встановлення регулюється Законом України „Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780. На виконання останнього Мінприроди своїм наказом від 27 червня 2006 року № 309 затвердило Нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.