57. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і є чинною від дня видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржником. Виходячи із суті цього способу забезпечення зобов'язання, слід виділити такі його особливості. Гарантом може бути лише юридична особа або держава. Як правило, гарантію застосовують для забезпечення належного виконання обов'язків у кредитних договорах. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передано іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше. Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на забезпечення виконання якого гарантію видано. Гарантію не може відкликати гарант, якщо в ній не передбачено інше. Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відповідальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо боржник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару. Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом. Однак гарант не має права вимагати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше. Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його — у розумний строк, і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмовити бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу. Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гарантією припиняється: • сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію; • закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано; • внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові; • внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаранта від його зобов'язання.

58. Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Завдаток - це грошова сума, що одна сторона передає іншій стороні в рахунок виконання договору на доказ виконання договору і у забезпечення зобов'язання. Якщо зобов'язання не виповнюється з вини боржника задаток не повертається, якщо зобов'язання не виконане з вини особи, що взяла задаток, то задаток повертається в 2-кратному розмірі (ст. 571 ЦК). Функції задатку: 1) Розрахункова, він йде в рахунок оплати майбутнього зобов'язання; 2) є доказом; 3) Забезпечувальна. Відмінність задатку від авансу. На практиці розрізняти задок від авансу складно, тому що повинно бути зазначене в договорі, якщо договір не вказує, що внесена сума є задатком, те це аванс. Аванс (передоплата) - це грошова сума, що видається в рахунок виконання належних платежів, тобто виконує двох функцій: платіжну і доказательственну. Задаток і аванс тільки між фізичними чи особами з їхньою участю.