6. Компаративістика і культура

Способи проведення компаративістських досліджень залежать від прийнятої концепції культури. Функціонують принаймні дві про¬тилежні моделі культури, які обмежують (якщо не знищують узагалі) поле пізнавальних застосувань компаративістики.

Одна з них ототожнює культуру та літературу - говорячи стис¬ло - з креативністю й радикальним новаторством. До культури зара¬ховує вибірково (і, як правило, дискримінативно!) виключно те, що в її межах є творчим, оригінальним, новим. На культурні явища ди¬виться під кутом їхньої індивідуальності, винятковості й неповтор¬ності. Ця модель у новіших версіях виводиться з духу романтизму й неоідеалізму Кроче, хоча, по суті, корінням сягає античності. Її мож¬на простежити також і в ідеологіях модерністського авангардизму.

Друга модель - навпаки - охоче ототожнює культуру й літературу з тим, що повторюване, репродуковане й спадкове. Вона зараховує до неї те, що матеріалізує в ній тривання, спільний доробок, цінності, зразки й норми. Шукає в ній сталі - у міру можливостей, завжди рів¬нозначні, далі неподільні - складники і за їхньою допомогою пояс¬нює всю складність культури й літератури.

Перша модель допускає в культурі безпрецедентні «об’явлення», зриви, перевороти й розриви. Натомість друга їх виключає. Культура в такому розумінні є продовженням, вічним поверненням, самототожні- стю, прихованою за строкатістю зовнішніх реквізитів. Ця друга модель має багато співавторів, її генеза рівною мірою складна, як і архаїчна.

Обидві вони, по суті, вибивають компаративістові землю з-під ніг. Адже якщо явища культури й літератури неповторні, то він стає щодо них безпорадним. Використання порівняльних методів мусить бути припинене. Який би сенс мало порівняння неповторного з не¬повторним, виняткового з винятковим і неподібного з неподібним? Аналогічно - незважаючи на контраст із першою моделлю - стоять справи з моделлю другою. Оскільки «все повторюється», то резуль¬тат порівняння заздалегідь відомий, ще до того, як компаративіст візьметься за роботу. Його завданням було б тоді щонайбільше без¬настанне ілюстрування відомої загальної істини. Однак таке заняття не примножує компаративістичного знання.

Вадою обох моделей є їхня однобічність. З факту, що деякі літера¬турні явища здаються неповторними, аж ніяк не випливає погляд, що це стосується всіх такого типу явищ (творів). Аналогічно виглядає справа з другою моделлю. З факту, що деякі явища повторюються, не випливає висновок, що, своєю чергою, повторюється все і завжди.

Матеріал компаративістичних досліджень складається, по суті, зі складних явищ, у яких повторювані елементи переплітаються з уні¬кальними. Якщо на літературу дивитися саме в такий спосіб, то ком¬паративіст має чимало роботи. Треба також зазначити, що у змальо¬ваній ситуації виявляється всебічно обгрунтованою й придатною категорія гетерогенності літератури, яка уникає крайнощів, зобра¬жених в обох згаданих моделях.

На цьому тлі можна запропонувати тимчасовий критерій для оцінки порівнянь, які здійснює компаративіст. Поетичне порівняння («очі, мов зірки») формує естетичний образ явища, натомість до¬слідницьке порівняння є способом установлення різного типу сто¬сунків, які поєднують їх з іншими явищами. Воно може провадити чи то до негативних висновків, які свідчать про несхожість літератур¬них явищ, чи до віднайдення в них рис схожості, спільності, а часом і морфологічної тотожності. Так чи інакше, загальним критерієм порівняння є в цій його сфері згадувана вже пізнавальна ефектив-ність: отримання справжнього знання, а не переконування у чомусь, естетичні чи якісь інші інтереси.