3. Про порівняльний метод

На тлі інших досліджень компаративістика характеризується тим, що виходить, за посередництвом порівняльного методу, поза окремі, єдині, щільні й замкнені у собі літературні єдності (одиниці) і цілості, хоча - парадоксально - саме з них виходить і до них, як правило, тяжіє. Адже умовою порівняння є явища виразні й стабільні; проте важче зіставляти аморфні, текучі витвори [3]. Тож у методологічно¬му аспекті компаративістика відрізняється від іманентних дослі¬джень, зосереджених на розпізнаванні кордонів, виокремленні ста¬лих і повторюваних складників усередині окремих літературних явищ (творів, жанрів, стилів, течій, епох) та стосунків поміж цими складниками. Вона відрізняється також від генетичних досліджень, зосереджених на пошуку причин, які призвели до появи певних літе¬ратурних явищ, а також на наслідках, викликаних їхньою появою і функціонуванням.

Іманентні дослідження (ідіографічно-описові, структуральні, фе-номенологічні) шукають зазвичай однорідні й цілісні єдності з яск¬равими рисами самототожності, виокремленими композиційними частинами, внутрішніми зв’язками й межами, у той час як компара¬тивістика за своєю природою зіставляє явища відмінні й різноформ- ні, як, скажімо, середньовічна рицарська епіка в Японії та Європі. Генетичні дослідження, своєю чергою, шукають реальний контекст історичних і фактичних передумов цього явища, у той час як компа¬ративістика контекстом для даного явища робить явище в принципі з ним порівнюване, незважаючи на те, чи існують або існували поміж ними реальні стосунки спорідненості й впливи. Для генетичних до¬сліджень вони необхідні, для порівняльних - факультативні.

Рішення про те, «що з чим порівнюється», залежить не тільки від реально сущого контексту, а й від рішення дослідника. Тож воно пев-

ною мірою суб’єктивне й довільне. Через те, власне, компаративним дослідженням постійно загрожує небезпека випадкових і беззміс¬товних - вирваних навмання з контексту - зіставлень і порівнянь. Воля порівняння не знає обмежень. Однак це не означає, що кожне з порівнянь провадить до рівною мірою відкривавчих, мериторично обґрунтованих і пізнавально плідних результатів. Тож порівняння мусить дотримуватися визначених дослідницьких принципів, однак передусім ураховується його пізнавальний ефект, тобто те, що воно відкриває в літературі і що раніше було невидимим і невідомим.

Це вимагає виконання кількох умов. Порівняння мусить мати перш за все опору в природі речей, а не тільки - в імпресії особи, яка здійснює порівняння. По-друге, треба чітко й виразно уявляти певне tertium comparationis \ тобто окреслювати спільну площину, на якій відбувається зіставлення літературних явищ (творів), можливо, літе¬ратури - з іншими мистецькими й позамистецькими дискурсами. По-третє, вимагає сформулювання і дотримання критерію порівнян¬ня, тобто загального принципу, що визначає добір характеристик, які зіставляються (порівнюється одне явище з другим тільки під ку¬том зору вибраних властивостей, а не «як піде»). Також вимагає, по- четверте, окреслення пізнавальних цілей, які постають перед компа¬ративним дослідженням. До них належать, зокрема, усталення мор¬фологічної, функціональної чи тематичної подібності, паралелізму чи відповідності окремих явищ, відкривання невідомих внутрішніх чи релятивних рис, констатація фактичної спорідненості, встанов¬лення походження, відкриття спільного генотипу в зібраннях творів, визначення притаманного їм структурного зразка або, незважаючи на видиму подібність, істотну різницю тощо.

Варто наголосити, що порівняння, окрім пізнавальних завдань, виконують також важливі оцінні й цінніснотворчі функції. Вони слу¬гують, зокрема, визначенню масштабу явищ, вказують їхні взаємні пропорції. Добір відповідного члена і тла для порівняння є, таким чином, формою розпізнавання і виміру літературного явища, є ви¬значенням контексту для нього. Більше того, порівняння співвизна- чає сенс і співокреслює цінність цього явища. З цього погляду порів¬няльний метод становить знаряддя історико-літературного синтезу.

Дослідницькою основою компаративістики є не стільки сам факт використання порівнянь - їх широко використовують віддавна, крім того, вони постають у різноманітних царинах життя, які неба¬гато спільного мають із пізнанням і наукою, - скільки застосування порівняльних дій як цілісного й систематично практикованого до¬слідницького методу Вона протиставляється атомічному й розпо-

рошеному описові літературних явищ та абстрактним системним конструкціям.

Вказівкою на спільність серед строкатості індивідуальних творів було, зрештою, саме поняття «національна література», а видобут- тям конгломерату історично різнорідних текстів в умовній єдності - аналіз епосів Гомера і Біблії. Таким чином, порівняльні дослідження рівною мірою провадили до позитивних тверджень, як і становили результативне знаряддя критики стану фактичної науки й загальних передумов, на які спиралися окремі твердження.

Отже, наслідком використання порівняльних методів було від¬криття, з одного боку, системного характеру функціонування літе¬ратури (взаємної співзалежності та взаємодії її складників), а з дру¬гого - констатація еволюційного характеру літературних процесів. Наука про літературу в такий спосіб виходила за межі безпосеред¬нього, однобічного, позбавленого ширшої перспективи огляду ок¬ремих літературних творів, а також звільнялася від фальшивої пер¬спективи розглядання їх виключно під кутом і в межах однієї націо¬нальної традиції. Таким чином вона піддавала сумніву невдалі судження про єдиність чи винятковість (непорівнюваність) окре¬мих творів і навіть цілих літератур. Водночас компаративістика відкривала колективну історичність літератури, безперервність процесів порозуміння, які в ній відбуваються, обмін цінностями, який ламав установлені політичні кордони й расові, соціальні, куль¬турні чи релігійні табу.