1. Світова література як сукупність окремих літератур. Її сенс і обґрунтованість

Першу концепцію можна схарактеризувати як адитивну, тобто таку, що згруповує національні літератури в єдине ціле; генетично вона є найстаршою і на перший погляд найпростішою й найоднознач- нішою. За традицією її трактують як таку, що позначена механічним принципом побудови, що не передбачає внутрішньої об’єднувальної системи, не подає історію світової літератури як єдине ціле. Крім того, вона нездатна розкрити внутрішнє поєднання специфічності національних літератур чи аналогічних історико-літературних оди¬ниць і загального літературного процесу і в такий спосіб принаймні окреслити існування та дію закономірностей міжлітературного роз¬витку. Групувальна ця концепція вже завдяки тому, що програмно не відкриває міжлітературних закономірностей, непрямо вказує на їхнє існування, неминуче спонукає до їх вивчення й активізує досліджен¬ня в цьому напрямку.

Під час дослідження цієї первинної не лише за часом, а й методо¬логічно концепції традиційно переважає лише негатив. Її дефініція виникає per negationem ', через посередництво застережень, які в по¬дальшому процесі дедукції уможливлюють дедалі позитивніше тлу¬мачення окресленого ідеалу. Зрештою з’являються спроби не вважа¬ти цю концепцію світової літератури концепцією через те, що її «ме¬ханічність», яка сприймається в крайньому сенсі, не охоплює саме ті моменти, котрі б виражали певну концептуальність, внутрішній кре- ативний принцип як наслідок узагальнення явищ і процесів.

Однак ми не можемо не звернути увагу на ту обставину, що всу¬переч цьому саме ця концепція світової літератури, яку найбільше критикували і навіть відкидали, в історико-літературній практиці всіх часів реалізується найчастіше.

Взаємопроникнення різноманітних методичних підходів підтвер¬джує тезу про релятивність абсолютизації трьох вищезгаданих кон¬цепцій світової літератури й свідчить про те, що не лише на практиці, а й у теорії ми маємо справу швидше за все з трьома принципами - групувальним, вибірковим та історико-літературним, що присутні в кожній історико-літературній спробі синтезувати світову літературу

чи меншу історико-літературну одиницю, щоправда, в кожній ок¬ремій спробі по-іншому та іншою мірою.

2. Вибірковий принцип світової літератури

Друга концепція світової літератури, що називають літератур¬но-критичною, ціннісною, утилітарною, включає найвищі прояви літературного розвитку, провідні особистості та процеси. Цю кон¬цепцію називають ще й читацькою, вона має відтак і власне прак¬тичне обґрунтування. Ми керуємось ним, наприклад, у шкільному навчанні, видавничій та популяризаторській практиці. Також ще її називають концепцією світової класики, що передбачає сувору ви¬бірковість, яку часто розуміють по-різному. Зазначимо, що критерії вибірковості не раз були і є каменем спотикання як з практичного, так і з теоретичного погляду. Ціннісна чи вибіркова концепція сві¬тової літератури в більшості випадків у різноманітних модифіка¬ціях реалізовувалась у зв’язку з визначальним положенням цент- ристичних історико-літературних позицій, де неодноразово дава¬лися взнаки однобічні й абстрактні ціннісні критерії, що походили з обмеженої території і до того ж в апріорний спосіб. Літературно- критична ціннісна концепція має серед читачів порівняно велику популярність. До неї часто схиляються і літературознавці. Це мож¬на пояснити її оперативністю, відносною «вивільненістю» для охоплення при її здійсненні найповнішого реєстру матеріальних іс¬торико-літературних знань. Її можна реалізувати після відповідної історико-літературної та теоретичної підготовки. Визначні літера¬турознавці завдяки своїй широкій поінформованості - найвдаліші потенційні реалізатори зазначеної концепції. Говорячи про неї, не можна оминути роль провідної авторської особистості. Її досить важко замінити, так само як і єдиний авторський колектив, через те, що певна форма вибірковості, котра характерна для літератур- но-критичної концепції, керується відносно сформованими цін-нісними критеріями.

Коли б ми з позиції взаємин між національним і світовим порів¬няли обидві згадані концепції світової літератури, то могли б конс¬татувати, що перша є, власне, наслідком певного панування націо- нально-літературної історіографії, тоді як друга - її антиподом, тобто наднаціонального уявлення про міжлітературний розвиток, щоправда, при їх граничному тлумаченні. Перша закріплює позиції окремого, недооцінюючи загальний аспект, в той час як друга, нав¬паки, висуває наперед загальне, без належних взаємозв’язків із ок¬ремим.

При характеристиці цієї другої ціннісної концепції потрібно вказати й на деякі проблеми, про які часом забувають і які не завж¬ди оцінюють належним чином. Ідеться про те, що ця концепція сві¬тової класики, яку ще інколи називають концепцією «літературних генералів», котра має бути як послідовною, так і претендувати на гносеологічну, пізнавальну повноту, не може залишатися на ізоля¬ціоністських позиціях, на засадах власної іманентності, яка ро¬зуміється вузько й формально. Маються на увазі її креативні взає¬мини з трьома вищезгаданими засадами, з основними відправними точками світової літератури: адитивним, вибірковим принципом та принципом взаємин.

Концепція світової класики, відтак, не може бути однозначною і в цьому сенсі ізольованою вибіркою кращих авторів, творів, процесів і здобутків світової літератури без будь-якого огляду на простір, з якого походять ці велетні й виняткові явища і які прямо або per negationem 1 там народилися. Ціннісна концепція більшою мірою, ніж концепція групувальна, викликає асоціації з літературним й міжлітературним процесами. Групувальна лише більш-менш потен¬ційно вказує на об’єктивно існуючі стосунки між літературами, авто¬рами й творами, тоді як ціннісна вже завдяки тому, що містить фак¬тор естетичної цінності, й не може обійтися без прямого вказування на важливі цінності літературного розвитку. Власне, через це вона містить у своєму колі й другорядних авторів і твори, непрямо сприя¬ючи їхньому, щоправда, потенційному взаємопов’язанню з об’єк¬тивним історичним рухом. Тому вона є релевантною не лише з літе- ратурно-критичних, а й з історико-літературних позицій, хоча іс¬торія літератури не є її безпосередньою метою. При цьому ми маємо на увазі не лише безпосередню історико-літературну ситуацію конк¬ретної національної літератури чи її аналогічної одиниці, а й подеку¬ди середовище в ширшому міжлітературному значенні. Висвітлити розмір, конкретне значення, вагу класичних явищ без урахування сфери їх впливу й радіусу поширення просто неможливо як у націо¬нально-літературному, так і в міжлітературному сенсі.

З цього випливає, що навіть вибіркова концепція світової літератури не може абсолютизувати виключно ціннісний, актуалі- заційний аспект. До певної міри вона має зважати на результати історико-літературних спостережень і поважати їх. Ціннісність як конститутивний елемент її власного літературно-критичного підходу до явищ в кінцевому підсумку має спиратися на результати історико-літературного пізнання, і до певної міри вона і є його результатом. Включити до такої історії світової літератури, на-

приклад, Шекспіра, Мольєра, Бальзака, Достоєвського чи Горького можна лише після зважування й усвідомлення їхнього значення для історико-генетичної, еволюційної й актуальної цінності, де- дукованої із загальних історико-літературних тотожностей. (Ці ат¬рибути цінностей визначив М. Бакош* у книзі «Література і надбу¬дова» [8].)

Ціннісно-вибіркову концепцію історії світової літератури знач¬ною мірою репрезентує синтез у європейських та інших літературах. Це концепція, яка за своїм характером щодня зустрічається з по¬всякденною практикою й відповідає прагненням багатьох авторів. Як приклад наведемо «Історію світової літератури» угорського істо¬рика літератури Антала Щерба*, що вийшла двотомним виданням 1957 р. в Будапешті.

Цьому синтезові властивий насамперед ціннісний аспект, який доволі виразно проявляється в двох невеликих за обсягом томах. Від попередніх синтезів він відрізняється, зокрема, тим, що це твір одно¬го автора з відповідно єдиним методологічним принципом. Насам¬перед він виявляється у чітко визначеній вибірковості процесів, ок¬ремих літератур, авторів і творів та в їхній інтерпретації. Єдина пое¬тика приводила автора до того, що він діяв не за законами літератур, а за вихідний періодизаційний критерій при характеристиці таких феноменів, як Греція і Рим, він обирав радше критерій історико-літе- ратурний, зокрема жанрово-стильовий. Наприклад, третю частину першого тому автор присвятив літературі, що стосується переходу до християнства, четверту - Візантії та ісламу, п’яту - середньовіч¬ній літературі, шосту - Ренесансу, сьому - бароко, а восьму - Про¬світництву. Відповідно до цих одиниць увага приділяється домінант¬ним національним та іншим літературам та їхнім представникам. У другому томі він розглядає романтизм і реалізм, літературу зламу століть, завершуючи свою працю сучасною американською та євро¬пейською літературами.

До типу ціннісно-вибіркової історії світової літератури належать і підручники. Такою, наприклад, є історія світової літератури для всіх філологічних спеціальностей філософського факультету Карлового університету в Празі [9], написана колективом під керівництвом професора Яна Фішера*, так само як і аналогічна праця, підготовле¬на на філософському факультеті університету ім. Ф. Палацького в Оломоуці [10]. Обидві праці мають вибірковий характер, але й вод¬ночас не менш програмно висвітлюють процесуальність літератур¬ного розвитку, і саме тому, мабуть, буде справедливо приділити їм увагу в наступній частині наших міркувань.