6. Багатонаціональна література

Цей невеличкий розділ, роллю якого в міжлітературній площині є узагальнення деяких «сегментів» історико-літературного розвитку, має програмно-інструктивний характер. Його метою є визначити позицію міжлітературності в тому, щоби повною мірою поставити літературно-теоретичну проблему «єдиної літератури» і водночас усвідомити частковість цього феномену й розуміти цю частковість, мінливість, або ж історичність, як його конститутивну якість. Про «єдину літературу» ми говоримо тому, що існування цього феномену в літературному, а точніше, в міжлітературному процесі спричинює виникнення загальної літератури у свій спосіб у кожну епоху. Багато¬національні літератури, що з’являються в останній період міжлітера- турного розвитку, до певної міри переходять межі «єдиної літерату¬ри» на користь літератури окремої і загальної. Це, наприклад, ко¬лишня багатонаціональна радянська література, література США, багатонаціональна іспанська література, багатолітературність сукуп-ності індійських літератур, канадська, бельгійська літератури, літе¬ратура Магрибу, різноманітні форми англофонних, франкофонних, португалофонних та інших аналогічних груп.

У випадку багатонаціональних літератур і, зокрема, міжлітера- турних спільнот ідеться про категорію загального ряду. До нього на¬лежить і світова література як вершинна й історична категорія ре¬зультату. Закономірно і зрозуміло, що ці наші спроби позначені знач¬ною часткою дослідницьких пошуків через те, що аналогічна міра й характер пізнавальної «лабільності» притаманний і категорії субор- динованого ряду - «єдиної літератури». Але в цьому випадку літера¬турна історія і навіть її міжлітературна конкретизація не мають на¬віть окремих ідентифікованих феноменів, історичних стадій та сту¬пенів розвитку. В сучасності ми щоразу більше пересвідчуємось у тому, яким складним процесом є зведення літературно-теоретичних та історико-літературних узагальнень до кінцевого історико-літера¬турного феномену - світової літератури. Подекуди видається аж па¬радоксальним, що літературознавство не має спеціально сформульо¬ваних, часто найважливіших категорій цього процесу. Чи не випад¬ково, що світове літературознавство в кінцевому підсумку не має в розпорядженні узагальнювальних компендіумів, які б запропонува¬ли читачу системний підручник зі світової літератури.

Історії літератури як науковій дисципліні такий стан речей досі особливо не перешкоджав, що загалом зрозуміло, бо традиційна іс¬торія літератури розвивається в площині окремої, сьогодні здебіль¬шого національної літератури. Ця наполегливість історичної конф-

ронтації з минулим або в перспективі з майбутнім станом є не на¬стільки виразною, щоб вищезгадана проблема постала як conditio sine qua non Вона перетворюється на неї тоді, коли історико-літе- ратурне пізнання переходить межі «окремої літератури» і намагаєть¬ся пізнавати загальний літературний процес, і то не лише в площині світової літератури, а й, наприклад, у площині міжлітературної спіль¬ноти або якоїсь сукупності багатонаціональних літератур.

У наших попередніх міркуваннях ми, по суті, залишались на пози¬ціях традиційної літературної компаративістики з її основними від¬правними точками й засадами. Водночас, як ми вже зазначали, ці позиції, особливо в XX ст., зазнали певних змін. Це пов’язано з ви¬никненням та поступовою модифікацією таких історико-літератур- них елементів, якими є, наприклад, феномен національної літерату¬ри, феномен середньовічної народної й новочасної літератури на¬родностей (нацменшин), а поступово і таких історичних систем, як міжлітературні спільноти й міжлітературні центризми. Наші розду¬ми підходять до сфери міжлітературності та міжлітературного про¬цесу й до кінцевої літературно-історичної категорії - світової літера¬тури. Чинник міжлітературності, міжлітературного процесу означав якісно іншу систему в теорії та методології. Він постав не з ідилічно¬го стану історії літератури, а як наслідок загостреного напруження, як наслідок максимально визначених пошуків. Полемічне напружен¬ня у розвитку наших досліджень ще не перейшло в минуле, а навпа¬ки - це жива щоденна дійсність. Загалом ми перебуваємо на початку цієї стадії пізнання. Дозволимо собі зазначити, що ці міркування на¬разі відкривають багато в чому невідомий шлях для майбутніх до¬сліджень, пов’язаний із радісним авантюризмом пізнання, пошуків, і віримо, що й знахідок.

Таким чином, ми переходимо до інших важливих питань. Що яв¬ляють собою міжлітературні спільноти й міжлітературні центризми, яким є їхній зміст, що означає дослідження їхньої структури для по¬дальшого пізнання міжлітературного, «наднаціонального» процесу?