5. Література народностей (нацменшин) нового часу

З поняттям світової літератури пов’язані не лише різноманітні форми міжлітературних спільнот, а й такі історико-літературні еле¬менти, якими є не лише середньовічна, а й література народностей (нацменшин) нового часу. Історія літератури в загальносвітових взаємозв’язках витворювала чимало типів найрізноманітніших іс- торико-літературних формацій, які своєю внутрішньою основою викликають цілком конкретні асоціації з поняттям літератури на¬родностей і нацменшин. Це такі літератури, що піддаються іден¬тифікації в ідейному, суспільному й літературному сенсі, як, напри¬клад, література угорської, української й русинської нацменшин у Словаччині, Румунії і колишній Югославії, література словацької національної меншості в колишній Югославії, Румунії та Угорщині, муонгська, тайська та меовськау В’єтнамі, де загалом налічується 54 народності.

У європейській і світовій літературі існує чимало історико-літе- ратурних утворів, які за деякими своїми ознаками, зокрема історич¬ною генезою й тогочасною функціональністю, вирізняються в су- бординованій системі не лише подібними, а й відмінними власти¬востями та рисами. Спробуємо гіпотетично, чи, швидше, через нестачу відповідної термінології, вживати тут поняття «література народностей (нацменшин)», усвідомлюючи його відносну значен¬нєву функцію. Маємо на увазі, наприклад, суспільні, культурні й іс- торико-літературні складові в межах швейцарського державного утворення, тобто французький, німецький та італійський елементи у їхніх стосунках до «материнської» культури й літератури Франції, Німеччини та Італії, взаємозв’язки між валлонами й фламандцями в

Бельгії, де є очевидним специфічний стосунок валлонів, які вжива¬ють французьку мову, до французької літератури й частково фла¬мандців до літератури голландської. Останнім часом можна спо¬стерігати цілком конкретні зусилля диференціювати фламандську й валлонську етнічні складові формою федеративного устрою, чим посилюється власний контекст розвитку й послаблюється контекст «материнського» народу: у валлонів із Францією, у фламандців із Нідерландами.

Без сумніву, в цьому випадку йдеться про модифікацію аж до змі¬ни статусу народності чи нацменшини і літератури народності (нац¬меншини) на користь кодифікування національних цілостей і націо¬нальних або ж багатонаціональних літератур. Це є новочасним по¬няттям нації та національної літератури, в якому йдеться про певну зміну й модифікацію цієї суспільної історико-літературної категорії. Про схожу ситуацію можна говорити в Канаді, де інтегруються анг¬лійська й французька культурно-літературні складові, англо-ін- діанська меншина тощо. Це історико-літературні формації, яким із погляду їхніх типологічних властивостей і з історико-генетичного погляду не завжди приділялася достатня увага, навіть можна сказа¬ти, що історіографія міжлітературного процесу і світової літератури до цього часу перебували поза систематичним і типологічним аналі¬зом. У новочасній літературі народностей ідеться про історико-літе- ратурний елемент, який утворює доволі нестійкі стосунки з п’ятьма історико-літературними контекстами.

1. У першу чергу, це контекст власного процесу розвитку, власної іманентності розвитку. Ми означуємо його виникненням об’єктивних позалітературних передумов, що уможливлювали формування літера¬тури народності (нацменшини). У вищезгаданих літературах народ¬ностей (нацменшин) це відбувалося здебільшого в період після Пер¬шої світової війни, коли новий державотворчий устрій сформував нові об’єднання народів і етнічних народностей. Загалом цей принцип діє у всіх вищезгаданих літературах народностей (нацменшин) у межах ко¬лишньої Австро-Угорщини, щоправда, в кожному випадку зі своїми особливостями. Історичні початки виникнення літератури словаць¬кої меншості в колишній Югославії пов’язані з поступовим пересе¬ленням словаків на землі, розташовані в низинах Дунаю.

Специфічним також було виникнення й розвиток української та русинської літератури в Словаччині, яка належить автохтонному ет¬носу з досить диференційованою самосвідомістю. Тут ми маємо справу з характерним змішуванням мовних, культурних і літератур¬них традицій, які проявляються у вживанні російської літературної мови та місцевих русинських діалектів.

У випадку літератури угорської народності (меншини) в Словач¬чині процес самоусвідомлення був поступовий, затяжний і часто на¬віть суперечливий. Загалом його визначали два рівнозначні складни¬ки: відношення до угорської національної літератури, де було необ¬хідно подолати усвідомлення відрубності, відчуття регіоналізму і пошук конкретних зв’язків у специфічній функціональності в літера¬турному житті відповідного вітчизняного державного утвору.

2. Ми підійшли до другого конститутивного контексту як вище¬згаданих, так і інших літератур Центральної Європи. Йдеться про співвідношення, які в процесі власного самоусвідомленого розвит¬ку домінантним чином визначають характер, функцію, зміст та спрямування літератури народності (нацменшини), зумовлені державотворчим принципом, який ту чи ту літературу народності (нацменшини) детермінує в її розвитку (наприклад, словацьку в колишній Югославії, угорську та українську в Словаччині тощо). Це випливає з функції політекономічної та суспільно-ідейної бази й способу та форм життя, які визначаються нею і знаходять відоб¬раження в окремих видах мистецтва, а відтак у літературі й куль¬турі загалом. Наприклад, література угорської нацменшини в Сло¬ваччині як єдине ціле може формувати свої стосунки з література¬ми Словаччини тією мірою, якою вона усвідомлює власну самобутність, а відтак і функціональність. Навіть якщо це загаль¬новідома й загальновизнана реальність, яка випливає із принципо¬вого здійснення національної політики, то її конкретизація і ро-зуміння не були й не є завжди такими однозначними як з боку на¬ціональної громади, так і з боку т. зв. державотворчих елементів. Повноцінна форма існування національної своєрідності присутня не лише в мистецтві та літературі, а й в інших формах суспільної свідомості як цілком логічне і життєво необхідне підґрунтя не лише пошуку, а й утвердження стосунків з ближчим чи віддаленим ото¬ченням.

У процесі реалізації цієї мети значну роль може відігравати пере-кладацька активність у різних площинах. Мається на увазі площина розгалуженої періодичної преси та книжкової перекладацької діяль¬ності. Знову ж таки цей процес має бути обопільний. Способів реалі¬зації другого, словацького, контексту не лише угорської, а й, наприклад, української літератури існує дещо більше.

3. На черзі третій конститутивний контекст літератури народності (нацменшини), що творить відносини з первинною, «материнською», літературою: у випадку угорської меншини в Словаччині - до слова¬цької літератури, у випадку словацької літератури в колишній Юго¬славії - до літератури в Словаччині і т. ін.

Стосунки в рамках цього контексту зумовлені не лише мовною тотожністю, монолінгвізмом, який є не тільки сталим, а й перманен¬тно присутнім усвідомленням спільної літературної традиції у всіх сферах суспільної свідомості, а відтак і в окремих галузях мистецтва і літератури. Тут слід згадати про існування значного рівня білітера- турності. Впадає в око певна форма три- і навіть квадрилітератур- ності, що полягає в потенційній і реальній можливості творчо ко- мунікувати з рештою літератур народностей (нацменшин).

Важливим є чинник взаємопроникнення вищезгаданих історико- літературних формацій, яке полягає в потенційній присутності явищ однієї формації в іншій. Здається, що однозначно і загалом розв’язати це живе й актуальне питання неможливо. З точки зору принципово¬го підходу до цілей і функціональності національної літератури, яка являє собою єдине ціле, як, наприклад, словацька (але й інші також), видається, що література народності (нацменшини) не може бути ор¬ганічною складовою угорської (і будь-якої іншої) національної літе¬ратури.

Однак передовсім може виникнути питання про внутрішнє вклю¬чення своєрідних і важливих явищ літератури народності (нацмен¬шини) до національно-літературного організму. Доречним тут, оче¬видно, буде термін двобатьківщинність, тобто належність в інший спосіб до двох історико-літературних цілостей.

Це, наприклад, очевидне існування двобатьківщинності між сло¬вацькою національною літературою й літературою словацької на¬родності (нацменшини) в колишній Югославії. В цьому випадку по¬двійна належність є очевидною і беззаперечною у зв’язку з такими письменниками, як Ґустав Маршалл-Петровський*, Фелікс Кутлік*, Ян Чаяк* та ін.

4. На черзі четвертий контекст літератури народності (нацмен¬шини), виражений стосунками з рештою літератур споріднених на¬родностей, які перебувають у найближчому географічному оточенні. Оскільки ми відштовхуємося від моделі літератури угорської або словацької народності, то в першому випадку йтиметься про відно¬шення до угорської літератури в Словаччині, Румунії та колишній Югославії, а в другому - про взаємини літератури словацької народ¬ності в колишній Югославії не лише з літературою словацької народ¬ності в Румунії, а й в Угорщині. У деяких аспектах виникають цілком конкретні асоціації із взаєминами земляцьких рухів, як-от не лише в США, а й в решті світу. Проблематика четвертого контексту в певно¬му сенсі актуалізується під час дослідження складних стосунків, на¬приклад між монолінгвістичними літературами, де з’являється про¬блема літератур народностей (нацменшин). Маємо на увазі відому проблему франкофонних, англофонних, іспанофонних та інших літе¬ратур, яка відсуває всю проблематику літератур народностей (нац¬меншин) до міжлітературної сфери у повному сенсі слова. Тим са¬мим літератури народностей (нацменшин) переходять межі компе¬тенції національно-літературних стосунків на користь взаємин міжлітературного характеру й міжлітературності загалом.

Четвертому контексту літератур народностей (нацменшин) влас¬тиві різноманітні форми видавничої співпраці, такі, як, наприклад, форма коопродукційних видань класиків національної літератури тощо.

5. П’ятий контекст літератури народностей (нацменшин) мані¬фестує насамперед стосунки з іноземним, міжлітературним проце¬сом загалом.

Через те, що література народності (нацменшини) є органічною складовою окремої державної спільноти, її стосунки з іноземними літературами визначаються, по суті, відносинами всього співутво- рюваного комплексу. У випадку літератур угорської та української народностей (нацменшин) та білінгвістичних авторів, які володіють, наприклад, угорською, українською та словацькою мовами, перекла¬ди з іноземних літератур на словацьку або чеську мову є повноцін¬ним джерелом рецепції зарубіжних цінностей. Коли ж про білінгвізм не можна говорити в повному розумінні, угорська література має чи принаймні повинна була б мати власну перекладацьку стратегію за¬рубіжних цінностей.

Як видно, навіть у цьому випадку перед нами відкривається вдяч¬не поле для майбутньої дослідницької діяльності, зокрема тоді, коли до поля зору літератури народності (нацменшини) ми відноситиме¬мо перекладацьку стратегію, як у випадку літератур народностей, що утворюють єдине ціле в швейцарській, бельгійській, канадській літе¬ратурах тощо.

При побіжному аналізі вищеокреслених контекстів не лише літератури угорської народності (нацменшини) в Словаччині і слова¬цької літератури в колишній Югославії, а й інших літератур народ¬ностей, таких як монолінгвістичні англофонні, франкофонні, порту- галофонні та інші, з’ясовується, як ми бачили, їхнє внутрішнє взає¬мопроникнення та взаємозумовленість. Випливають вони з тієї обставини, що новочасна література народності (нацменшини), всу¬переч своїй історичній мінливості, є не лише похідним літературно- історичним елементом, залежним від інших літературно-історичних формацій, а відтак і внутрішньо підпорядкованою їй, а й самостій¬ним історичним феноменом зі специфічною функцією, програмою та зі своєрідними формами історичного існування.