1. Література і словесність родового суспільного ладу

Ймовірно, це найменша класифікаційна історична система, яку ми дозволили собі сформулювати в складі історико-літературних елементів.

Усі означені класифікаційні системи викликають чимало запи¬тань, на які потрібно дати відповідь. Таким запитанням є, наприклад, характеристика літературної.системи родового суспільного ладу, де виразно йдеться про певну міру взаємопроникнення літератури як писемного мистецького явища, з одного боку, й усної словесності,

з другого. До цього часу навіть не сформувалася окрема галузь іс¬торії світової літератури, яку зазначена класифікаційна система мог¬ла б серйозно репрезентувати. З цього погляду точніше й конкретні¬ше не узагальнені навіть всесвітній рух та його історія.

2. Література міст-держав, полісів

Щодо наступного елементу літературної системи, літератури міст-держав, полісів, то ідентифікація тут дещо точніша. Але навіть у цьому випадку ми не маємо узагальненого тлумачення літературної творчості цих формацій. Мається на увазі історико-літературне тлу¬мачення красного письменства міст-держав як органічної складової грецької чи римської народної літератури. Міста-держави, не лише Спарта, Афіни, Коринф, Рим, а й багато інших, утворювали доволі специфічну спільноту з характерними потенційними ознаками міжлітературного контексту. Всі вищезазначені проблеми, як і бага¬то інших, можуть бути предметом майбутнього історико-літератур- ного дослідження, яке сприятиме поступовому доформовуванню уявлень про міжлітературний процес та його конкретизацію.

Дещо предметнішою виглядає ситуація з вивченням і характерис¬тикою таких літературно-історичних одиниць, як, наприклад, середньовічна народна література, література народностей (нацменшин) нової доби, багатонаціональна література і насамперед такий істори- ко-літературний елемент, яким є національна література.

3. Національна література

У дотеперішній історико-літературній практиці перед нами в ієрархічному порядку постає така конвенційна категорія, як націо¬нальна література. Національна література як окрема література у своєму відношенні до світової літератури була, швидше за все, домі¬нантною в період свого виникнення й формування, особливо на по¬чатку XIX ст. Однак абсолютизація цієї історичної категорії означала й означає переоцінку її тогочасної функціональності, внаслідок чого часто деформувалися актуальні теоретичні постулати. З цим явищем ми зустрічаємось, наприклад, в окремих видах синтезу світової або європейської, чи іншої подібної літератури, коли не бралися до ува¬ги, особливо коли йшлося про давні періоди, інші подібні категорії, такі як, наприклад, література міст-держав, полісів, середньовічна народна література і т. д.

У теорії традиційної компаративістики, зокрема в її історико-лі¬тературній практиці, абсолютизація функціональності національної літератури мала своїм наслідком збереження застарілих теоретич¬них постулатів, які поступово перетворювалися на анахронічні, а ра¬зом із ними анахронічними стають і методи дослідження, що їм від¬повідають.

Загалом ми розуміємо національну літературу як історичну категорію, яка зазнає змін у ході історії. Модифікації її розвитку зазнають інколи дуже дивних змін, які є вдячним підґрунтям для компара¬тивістських досліджень. У європейських, а часто і в позаєвропейсь¬ких дослідженнях це в певному сенсі виправдано, бо національна лі¬тература має всі передумови виразити й маніфестувати основні за¬кономірності сучасного літературного процесу. Але не завжди і не в повному обсязі. Навіть у європейських умовах розвитку літератури зустрічаються випадки, коли категорія традиційної національної лі-тератури також повністю не охоплює всі історичні комплекси, які є лише аналогічними, але вповні не відповідають її типологічній основі. Мається на увазі, наприклад, комплекс швейцарської літера¬тури, що складається з чотирьох рівноправних цілісних частин, при¬чому лише одна із них (ретороманська література) має статус націо¬нальної літератури. Італійська, французька й німецька складові такого статусу попередньо не мають. Ці елементи виступають як лі¬тератури народностей. Відтак питання про швейцарську літературу як національну є до певної міри дискусійним. Серед усього іншого про це свідчить не лише зміст, а й сама назва праці літературознавця

В. Д. Седельника - «Сумнівний елемент в безсумнівній багатоманіт¬ності» [1]. Подібні асоціації з цієї точки зору викликає бодай побіж¬ний аналіз бельгійської, канадської літератури, розгляд літературної ситуації в Індії тощо.

У цьому відношенні необхідно зазначити, що змінам піддається й дотеперішнє класичне, усталене розуміння національної літерату¬ри, наприклад, у зв’язку з тлумаченням літератури США як єдиного цілого, національних літератур у комплексі колишнього Радянсько¬го Союзу, де поняття багатонаціональної літератури не було й не є лише формальним позначенням сукупності національних пись¬менств. Воно виражало полілітературну систему, яка в певному сенсі складалася зі специфічних компонентів. Без сумніву, ми тут маємо справу зі зміною наповнення колишнього поняття національної лі¬тератури, зумовлену її належністю до літератури радянського й со¬ціалістичного типу, який ще недавно об’єднував 86 національно- своєрідних літератур.

Усупереч вищенаведеним і багатьом іншим випадкам, національ¬на література в сучасності виконує функцію відправної категорії на шляху до узагальнення міжлітературного процесу. Водночас історію літератури не охоплює й пізнання національно-літературного і міжлітературного процесу в сучасному синхронічному розрізі. Ме¬тодологія дослідження міжлітературного процесу закономірно має містити й настанови, що відображають розвиток літератури від най¬давніших часів аж до сучасності. Наше дослідження міжлітературно¬го процесу, цього разу на рівні особливих міжлітературних спільнот, не може бути здійсненим без попередньої спроби розв’язання деяких питань, які порушує проблематика національної літератури та її адекватних історико-літературних складових.