Характеристика типів мовленнєвого впливу

Назва типу мовленнєвого впливу	Характеристика механізму	Приклади реалізації
соціальний вплив	регламентований соціальними нормами і не спрямовані на передавання фактичної інформації.	привітання, прощання, подяки, вибачення, співчуття, зобов'язання, присяги, заручення, посвячен­ня, молитви, заклинання тощо
Волевиявлення	впливають на поведінку адресата і спонукають його діяти відповідно до вимог і бажань адресанта	накази, вказівки, поради, пропозиції, прохання, питання, забо­рони, дозволи тощо.
Оцінно-емоційний вплив	спрямований на почуття спів­розмовників і охоплює моральні оцінки: позитивні — похвала, схвалення, виправдання; негативні — осуд, докір, звинувачення	ласка, підбадьорення, втішання, насмішка, погроза, образа.
Інформування	можуть змінювати напрямок думок і ступінь поінформованості адресата.	повідом­лення, попередження, доповідь, розповідь, пояснення та ін.
Аргументація	процес доказу судження, наведення аргументів, доказів, що спрямовані на переконання співрозмовника і обґрунтування істинності якогось судження	переконання, доведення, спір, дискусія, нарада

Структура переконання: - теза - аргумент - демонстрація.

Теза – це судження, яке має бути доведене в процесі аргументації.

Закони тези:

1. Теза потребує доказу.

2. Теза має формулюватися точно. Теза не можу бути багатозначною.

У теорії аргументації Аристотеля є правило: «Хто хоче довести дуже багато, той не доведе нічого».

Аргумент – це сукупність пов’язаних суджень, за допомогою яких обґрунтовується теза. Аргументами можуть бути відомі факти, визначення понять, теоретичні узагальнення, статистичні дані, аксіоми.

Аргументи поділяють на сильні, слабкі і непереконливі.

До сильних аргументів зараховують: точно вста­новлені факти і судження, що випливають із них; доку­менти (закони, накази, розпорядження тощо), що є чинни­ми на момент спілкування; висновки експертів; цитати із достовірних джерел; експериментально перевірені дані; показання свідків і очевидців подій; статистичні дані. Та­кі аргументи не викликають критики, їх важко спростува­ти і неможливо знехтувати.

До слабких аргументів належать: доведення, версії чи узагальнення, зроблені на основі здогадів, пропо­зицій, відчуттів; доведення, що ґрунтуються на власних враженнях, бажаннях тощо; судження, вибудувані на алогізмах (сполученні суперечливих понять, свідомому пору­шенні логічних зв'язків); аналогії і непоказові приклади; тенденційно підібрані відступи і афоризми; висновки, що ґрунтуються на двох або кількох окремих фактах, зв'язок між якими незрозумілий без третього. Ці аргументи вик­ликають сумніви опонентів і спростування.

Непереконливими аргументами є: судження на основі підтасованих фактів; посилання на сумнівні, неперевірені джерела; вигадки, припущення; доведення, розраховані на забобони, невігластво; висновки, зроблені на основі фіктивних документів; брехливі заяви і свідчен­ня; фальсифікація фактів. Вони дають змогу викрити су­противника, дискредитують його.

Демонстрація – це логічна форма побудови доказу

Сутність помилок у демонстрації полягає в то­му, що теза не випливає з тих доказів, що наводяться в мір­куванні. До помилок у демонстрації належать хаотичні, аморфні міркування, які ґрунтуються на психологічних асоціаціях, а не логічних зв'язках. За формою вони схожі на докази, оскільки містять конструкції зі словами: відпо­відно.., отже.., з цього випливає... тощо, що покликані вка­зувати на логічні зв'язки тези і доказів. Ці міркування до доказів не належать.

Наприклад:

«Українська мова – одна з найдавніших слов’янських мов (теза).

Аналіз мовних засобів пам’яток старовини дозволив ученим О.Потебні, А. Кримському зробити висновок про те, що українська мова в загальних рисах склалася в XI-XII ст., хоча певні форми у живій мові могли існувати задовго до XI ст. Зіставлення мовних фактів дозволяє сучасним лінгвістам (О. Серебрянській та ін.) зробити висновок про те, що лексичний фонд слов’янської прамови особливо зберегла українська – і це дозволяє називати її давньою, самобутньою мовою (аргумент).

Зокрема зі слов’янської прамови в сучасній українській мові збереглися слова: берегиня, бентежити, глек, волошка, вештатися, збагнути, дошкуляти, кучугура, кліпати, кволий, глузд» (демонстрація).

Дієвість мовної комунікації збільшується, якщо адресант дотримується психолого-дидактичних прин­ципів мовленнєвого впливу, які пропонує риторика: принципів доступності, асоціативності, сенсорності, експресивності та інтенсивності (Таблиця 5).

Таблиця 5