2. Проектування внутрішньої водопровідної мережі

2.1. Вибір системи і схеми внутрішньої водопровідної мережі

Систему і схему внутрішньої водопровідної мережі вибирають з урахуванням санітарно-технічних і протипожежних вимог, а також на основі вивчення планування будівлі та її розміщення на генплані. Система водопостачання приймається залежно від місцезнаходження (місто, село тощо) та призначення будівлі (житловий будинок, школа, лікарня, їдальня та ін.) [1, п.4 та п.5] і протипожежних вимог, передбачених у [1, п.6].

За режимом дії схему водопровідної мережі вибирають на основі кількості поверхів будівлі і значення вільного (гарантійного) тиску (напору) в мережі міського водопроводу.

У даній курсовій роботі при відповідному обґрунтуванні техніко-економічної доцільності за призначенням можуть прийматись такі системи:

– господарсько-питна;

– об’єднана господарсько-питна та протипожежна (господарсько-протипожежна).

Об’єднану господарсько-протипожежну систему передбачають в громадських і житлових будівлях висотою понад 12 поверхів [1, п.6.1, табл.1].

Вибір системи внутрішнього водопроводу насамперед залежить від співвідношення значень необхідного напору Н_r для подачі води до водорозбірної арматури і надлишкового (гарантійного) напору H_g у точці приєднання до зовнішньої водопровідної мережі [16, с.18].

Схеми внутрішнього водопроводу слід приймати тупиковими (розгалуженими), якщо допускається перерва в подачі води і при кількості пожежних кранів до 12, а також кільцеві або із закільцьованими вводами при двох тупикових трубопроводах з відгалуженнями до споживачів від кожного з них для забезпечення безперервної подачі води [1, п.9.1].

При виборі схеми головними умовами є використання найбільш економічних типових конструкцій і елементів, а також забезпечення можливості виготовлення готових вузлів для внутрішніх мереж.

Для житлових, громадських та промислових будівель кращими є схеми з нижньою розводкою магістралей: під підлогою першого поверху, в підвалі тощо [17, с.40]. Верхня розводка передбачається у виробничих приміщеннях підприємств, в лазнях, пральнях і висотних будинках при поділі мережі внутрішнього водопроводу на зони.

2.2. Вибір місця вводу і розміщення водомірного вузла

Ввід – це трубопровід, що з’єднує зовнішню водопровідну мережу з водомірним вузлом, встановленим у будівлі чи в спеціальному приміщенні [17, с.31].

Границя між зовнішньою водопровідною мережею та системою внутрішнього водопостачання для будівель, які є на балансі місцевих Рад, проходить по зовнішній стіні будівлі (або центрального теплового пункту), для будівель відомчого підпорядкування – по засувці в колодязі водопровідної мережі населеного пункту [16, с.11].

Від правильного розміщення вводу залежить економічність усього рішення внутрішнього водопроводу будинку.

При проектуванні водопровідного вводу необхідно забезпечити найбільш зручні умови для його монтажу та експлуатації. Трасування водопровідних вводів рекомендується проводити так, щоб вони перетинали будівельні конструкції перпендикулярно до зовнішньої стінки будівлі з метою зменшення загальної довжини отвору [16, с.29].

Вводи прокладають від зовнішньої водопровідної мережі до будівлі з похилом не менше 0,003–0,005 в бік зовнішньої мережі з метою їх спорожнення [16, с.27]. Для влаштування вводів діаметром менше 50 мм використовують сталеві оцинковані труби [6].

У місцях приєднання вводу до зовнішньої водопровідної мережі будуються водопровідні колодязі. Бажано ввід приєднувати до існуючого колодязя, якщо він розташований не далі, ніж 15 м від будівлі [17, с.77]. У цих колодязях установлюються засувки, а при діаметрі вводу 40 мм і менше – вентилі.

Системи водопостачання, які допускають перерву в подачі води, приєднують зазвичай одним вводом [17, с.76-77]. Кільцеві мережі повинні приєднуватись до зовнішньої мережі не менше, ніж двома вводами [1, п.9.1]. два і більше вводи слід передбачити для будівель, в яких встановлено понад 12 пожежних кранів і для житлових будинків з кількістю квартир понад 400 [1, п.9.1].

При влаштуванні двох і більше вводів слід передбачати їхнє приєднання, як правило, до різних ділянок зовнішньої мережі водопроводу [1, п.9.2]. У випадку відбору води з однієї ділянки зовнішньої водопровідної мережі вводи повинні бути розділені засувкою.

У водомірному вузлі монтуються лічильник води та прилади для його відключення та повірки [17, с.78]. Є два види водомірних вузлів: прості та з обвідною лінією [16, с.47].

Водомірний вузол бажано розташовувати в центрі навантаження так, щоб на магістралях, які відходять від нього, були приблизно однакові значення розрахункових витрат води. Але в деяких випадках він може бути пересунутий або розташований в торці будинку. При рівномірному розподілі санітарно-технічних приладів у будівлі перевага надається вводу в середню частину будівлі [17, с.77].

Приміщення, де розташований водомірний вузол, повинно бути ізольоване від інших, але доступне для обслуговуючого персоналу. Таке приміщення доцільно передбачити в підвалі будинку біля сходової клітки. При відсутності підвалу водомірний вузол може бути розміщений на першому поверсі або в спеціальному колодязі з доступом у нього через люк з приміщення першого поверху. Усі елементи водомірного вузла розташовують в приміщеннях, де температура повітря не опускається нижче 5^оС [1, п.11.5] і наявні засоби захисту від механічних пошкоджень.

Усі елементи, які складають водомірний вузол, остаточно призначають після розрахунку водопровідної мережі і викреслюють згідно з умовними позначеннями на плані підвалу будинку та на аксонометричній схемі внутрішньої водопровідної мережі.