ОЦілі грошово-кредитної політики
сновні інструменти та цілі
грошово-кредитної політики, відображені
на рис. 3.1
Фінансові інструменти
визначення
норми обов’язкових резервів для
комерційних банків; політика
облікової ставки; рефінансування
комерційних банків; підтримання
курсу національної валюти; регулювання
імпорту та експорту капіталу.
Стратегічні
Проміжні
Тактичні стабільність
цін; економічне
зростання; стабільність
фінансових ринків. темпи
приросту грошової маси; процентні
ставки комерційних банків; рівень
процентів за державними облігаціями. темпи росту
грошової маси; кредити
комерційним банкам; рівень
процентів на міжбанківському ринку.
М
інімальні
обов'язкові резерви
являють
собою грошово-кредитне
регулювання економіки, суть якого
полягає у встановленні для
комерційних банків обов'язкової норми
ресурсів (в процентному
відношенні від величини залучених
пасивів), які вони зобов'язанні
зберігати в Національному банку.
Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їх види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.
Центральним банком періодично змінюється норматив обов'язкового резервування залежно від ситуацій, яка складається на ринку і типу політики, що ним проводиться.
Типи грошово-кредитної політики
Рестрикційна грошово-кредитна політика (політика “дорогих грошей”), спрямовується на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті.
Застосовується рестрикційна політика як з метою згладжування різних коливань фаз економічного циклу, так і для боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.
Експансійна грошово-кредитна політика (політика “дешевих грошей”), спрямовується на розширення обсягів кредитних операцій, зниження рівня процентних ставок і загальне зростання грошової маси.
Застосовується експансійна політика з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможності попиту на товари і послуги.
Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою ж мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку.
Політика облікової ставки є важливою складовою грошово-кредитного регулювання, яка полягає у змінах процента за позиками, котрі центральний банк надає комерційним банкам, що відображається на кредитному потенціалі останніх.
Політика облікової ставки – це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.
Механізм зміни облікової ставки центрального банку залежить від типу грошово-кредитної політики:
політика “дорогих грошей” – збільшення ставки:
зниження обсягів кредитування комерційних банків;
зростання процентних ставок за кредитами комерційних банків;
зменшення кредитних вкладень в економіку.
2. політика “дешевих грошей” – зменшення ставки:
збільшення попиту на кредити з боку комерційних банків;
зниження процентів за кредитами комерційних банків;
зростання обсягів кредитування економіки.
Рефінансування комерційних банків інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язаний з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як кредитора в останній інстанції. Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.
Важливим інструментом реалізації грошово-кредитної політики, що може застосовуватись в ринкових умовах господарювання, є операції з цінними паперами на відкритому ринку, які полягають у змінах обсягів купівлі та пролажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.
Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках з метою підтримання курсу національної валюти щодо іноземних валют і впливу на загальний попит та пропозицію грошей у державі.
Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до зниження курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на сьогодні), урівноважуючи попит із пропозицією і, відповідно, підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а у випадку купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно, збільшення обсягу грошової маси в обігу.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках; установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.