5. Ринковий механізм та його складові.

Господарський механізм — система управління народним господарством за допомогою сукупності основних форм, методів і важелів управління народним господарством шляхом використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів Інтересів.

Господарський механізм (у політекономічному контексті) — сукупність виробничих відносин між державою, з одного боку, та суб'єктами господарювання — з іншого, а також між суб'єктами ринкової економіки з приводу використання різних форм і методів управління народним господарством та саморегулювання насамперед економічної власності.

Поняття "механізм ринкової економіки" охоплює сукупність форм, методів, важелів використання законів ринкової економіки, тобто для з'ясування сутності ринкового механізму треба, спираючись на такі провідні категорії товарного гос­подарства як вартість, ціна, попит, пропозиція, конкуренція визначити зміст та характер дії законів ринкової економіки, їх спрямованість на узгодження інте­ресів господарюючих суб'єктів ринкової системи з інтересами суспільства.

У цій категорії виокремлюють кількісний (як сукупність засобів виробництва, предметів споживання, цінних паперів та ін.) і якісний (як відносини між людьми з приводу привласнення таких об'єктів у різних сферах суспільного відтворення) аспекти, тому господарський механізм охоплює процес управління об'єктами власності (засобами виробництва, цінними паперами, грошовою масою та ін.) і відносинами між людьми (класами, соціальними верствами тощо) з приводу привласнення цих об'єктів.

Сутність господарського механізму повніше розкривають його функції.

1. Функція використання економічних законів. Господарський механізм є механізмом використання економічних законів. Перша умова такого використання — пізнання економічних законів та умов, за яких вони діють.

Розглянемо зміст законів, задіяних у ринковому механізмі, та з'ясуємо ха­рактер їх дії.

Передусім, це, безперечно, закон вартості, який, як і будь-який інший за­кон, відбиває об'єктивні, істотні (внутрішньо необхідні), постійні (сталі) зв'язки між суспільне необхідною працею і цінами на товари (послуги) і діє як у сфері виробництва, так і в сфері обігу (на ринку).

В сфері виробництва вимога закону вартості полягає в тому, що вартість виробленого товару (послуги) має формуватися на підставі не індивідуальних, а суспільне необхідних витрат праці; в сфері обігу цей закон вимагає, щоб обмін мав еквівалентний, тобто рівноцінний характер.

Якщо, виходячи із зазначених вимог, характеризувати напрямки дії зако­ну вартості, то він:

1. виражає зв'язки між індивідуальним і суспільне необхідним часом, спрямовуючи товаровиробника знижувати рівень витрат індивідуального часу (сфера виробництва);

2. впроваджує обмін товарів (послуг) відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільне необхідної праці (сфера обміну);

3. відбиває зв'язки між виробниками одного виду товару (послуг) через конкуренцію, коли здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого (сфера виробництва);

4. вказує на наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією (сфера обміну);

5) виражає зв'язок між працею товаровиробника у минулому (в момент виробництва товарів) і теперішніми умовами, внаслідок чого вартість товарів (послуг) зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробниц­тво, а тим, який витрачається на їх відтворення (сфера виробництва);

6) відбиває зв'язки між вартістю і цінами і тому, слід визнати, що він керує рухом цін, бо ринковий попит та пропозиція перетворюють вартість на ціну, а це означає, що закон вартості діє на ринку вже як закон цін (сфера обігу).

Закон попиту та пропозиції відбиває взаємозалежність між кількістю то­варів (послуг), які хоче купити споживач, і обсягом товарів (послуг), які в да­ний час пропонує виробник. Проте, дія закону попиту та пропозиції відбуваєть­ся насамперед під впливом цін, їхнього рівня, бо чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів (послуг) і навпаки, тобто тут має місце зворотна за­лежність між рівнем цін і попитом. Підвищення цін спонукає товаровиробни­ка збільшувати обсяги виробництва (пряма залежність між рівнем цін і обся­гом пропозиції). Коли ж відбувається зниження цін на товари (послуги), то це спонукає споживачів до здійснення додаткових покупок, але водночас не сти­мулює виробника до збільшення обсягів виробництва.

На ринку може виникнути ситуація, коли рівень попиту та пропозиції (за умов повного рівня цін) досягнуть врівноваженості. У такому разі ринок вва­жається рівноправним, а ціна на ньому — рівноправною ціною. Таку ціну слід розглядати як результат конкретного, тимчасового співвідношення, яке скла­дається за умов певного рівня зазначених чинників — попиту, пропозиції та самої ціни. Оскільки взаємодія попиту, пропозиції та ціни відбувається в умо­вах конкурентної боротьби, яка регулюється відповідним законом, то з'ясуємо його зміст і характер дії.

Закон конкуренції ("конкуренція" в перекладі з латинської — "зіштовхнення", "змагання") виражає закономірні зв'язки між суб'єктами ринкових відно­син щодо кращих умов виробництва, купівлі-продажу товарів (послуг).

Зазначений закон діє лише за умов наявності в суспільстві різноманітних форм власності, в т.ч, приватної, та відособлених, економічно незалежних ви­робників, які виготовляють товари (надають послуги) в різних умовах для од­ного і того самого контингенту споживачів. Мета такої змагальності — отри­мання якомога більшого прибутку і боротьба за нього ніщо інше як боротьба за виживання в умовах ринку.

Ринковий механізм має також спиратися на дію закону грошового обігу. Як відомо, цей закон вимагає, що кількість грошей, необхідна для реалізації товарів (послуг), повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих по­слуг), поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін реалізованих товарів, проданих у кредит, слід відняти суму товарів, суму погашених платежів і додати суму платежів, за якими настав час сплати. Надмірна емісія (випуск в обіг) грошей, не підкріплена відповідною то­варною масою, веде до зниження купівельної спроможності грошових одиниць і, як наслідок, до зменшення платоспроможного попиту населення, а це, в свою чергу, дуже негативно впливає на функціонування всього ринкового механізму, веде до його розбалансування.

Нарешті, найбільш узагальнюючим законом, який забезпечує цілеспрямо­ваність дії всіх законів ринкового механізму є, безперечно, закон економії часу, який по праву вважається першим законом, що примушує виробника економи­ти всі види ресурсів. Цей закон виражає закономірні (об'єктивні, суттєві, сталі) зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктивних сил сус­пільства та зростанням вільного часу працівників. Вільний час має використову­ватися для всебічного розвитку працівників, підвищення їхнього життєвого рівня.

Конкретними формами прояву дії цього закону є економія живої та уре­чевленої праці на виробництво продукції, а це можливо завдяки взаємодії за­кону економії часу з іншими законами ринкового механізму, які вже розгляда­лися вище.

Важлива роль у системі ринкового механізму належить також державі, яка має не тільки забезпечувати відповідну правову базу, а й шляхом застосування методів індикативного та бюджетного планування, розробки різного роду про­грам здійснювати регулювання економіки на макрорівні.

2. Функція розв'язання соціально-економічних суперечностей. Вона зумовлена попередньою, бо кожний економічний закон містить у собі суперечність. Оскільки явище чи процес багатші за закон, ця функція спрямована на розв'язання ширшого кола суперечностей, ніж наявні у межах законів. До таких суперечностей за вимогами принципу примату виробництва, належать суперечності системи продуктивних сил (наприклад, між рівнем техніки і рівнем освіти та кваліфікації робочої сили), між системою продуктивних сил і її речовою формою (наприклад, між рівнем розвитку техніки, досягнутим ступенем концентрації виробництва і його суспільною формою), а також суперечності в межах самої суспільної форми (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між монополістичною і державною власністю тощо). Найважливіше значення для реалізації функції має використання суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також основної суперечності суспільного способу виробництва.

3. Функція реалізації відносин економічної власності. У її межах вирішальною є роль господарського механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Відносини власності повинні сприяти розвитку всієї системи продуктивних сил, особливо — людини, безпосереднього працівника. У межах економічної системи повинен існувати плюралізм типів і форм власності, конкуренції і співпраці різних конкретних форм власності. Конкретними формами реалізації відносин економічної власності є безпосереднє привласнення необхідного і додаткового прибутку в різних формах. За плюралізму форм власності суб'єкти форм власності (трудові колективи, підприємці, держава тощо) мають змогу привласнювати частку створеного прибутку, використовувати його для розширення виробництва, створення кращих умов праці тощо.

4. Функція всебічного розвитку людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму полягає в розвитку біологічного і соціального аспектів її сутності. Необхідно домогтися гармонійних відносин людини і природи, призупинити екологічну кризу, створити еколого-економічну систему, в якій органічно поєднуватимуться економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації тощо) зі збереженням довкілля. У другому аспекті завданням господарського механізму є забезпечення умов для того, щоб людина стала активним суб'єктом відносин економічної власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відносин, могла реалізувати свою соціальну природу. Людина повинна мати змогу брати участь у політичному житті, вдосконаленні законів, у розвитку культури та мистецтва тощо (при цьому господарський механізм набуває ознак соціального). Господарський механізм повинен також узгоджувати економічні інтереси людей. Він виконує і низку другорядних функцій, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів тощо.

Основними елементами господарського механізму е ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання. Ринкове саморегулювання (механізм ринкової економіки) нині здійснюється через механізм вільної конкуренції тобто конкуренції, на яку не впливають монополії (у тому числі олігополії), держава (вона лише слідкує за дотриманням правил такої конкуренції), профспілки (яких західні економісти вважають монополістами на ринку робочої сили), вільного ціноутворення (ціни встановлюються лише на ринку під впливом стихійного переливу капіталу на галузевому і міжгалузевому рівнях), внаслідок чого забезпечується певна пропорційність розвитку економіки.

Механізм традиційного ринкового регулювання економіки домінував упродовж приблизно чотирьох століть (тобто на нижчій стадії розвитку капіталізму) — до кризи 1929—1933 рр.

Для вивчення господарського механізму необхідно з'ясувати його місце в економічній системі і співвідношення з її чотирма найважливішими елементами: виробничими відносинами (відносинами економічної власності); техніко-економічними відносинами; організаційно-економічними відносинами; продуктивними силами.

У процесі постійної взаємодії елементів продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин, які безпосередньо належать до господарського механізму, він формується як відносно відособлений елемент економічної системи.

Висновок: ринок як система, здатний вирішувати п'ять фундаментальних завдань та відповісти на такі кардинальні питання економічного життя суспільства:

• що слід виробляти;

• скільки виробляти, в якому асортименті;

• як виробляти (оптимальний вибір технології та організації виробництва);

• кому призначена, хто має отримати вироблену продукцію;

• як повинна адаптуватися ринкова система до ймовірних змін (попиту, пропозиції, ціни, інших чинників).