Політологічний словник

Абсентеїзм — ухилення виборців від участі у виборах, їх бойкот, стаючи масовим явищем, становить суттєву за­грозу легітимності політичної влади.

Електорат — коло осіб, які мають право брати участь у виборах; су­купність виборців, які підтри­мують певну політичну партію або кандидата.

Демагогія — нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупованнями для досягнення власних цілей.

Істеблішмент— прав­ляча еліта, що займає ключові позиції у владі.

Мерітократія — влада найкращих, найбільш гідних і талановитих людей.

Політична амбівалентність — двоїстість чуттєвих переживань, коли один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні особи до системи цінностей.

Самостійна робота № 5

Тема. Опозиція та її роль у політичному житті сучасної України.

1. Світовий досвід опозиційної діяльності в демократичних країнах.

2. Партійно-політичний спектр української парламентської опозиції.

3. Проблеми ефективної опозиційної діяльності та шляхи їх вирішення.

Питання для самоперевірки

1. Які характерні риси основних політичних течій сучасності та які вони мають перспективи?

2. Чого не вистачає Україні, щоб партії стали справжньою складовою громадянського суспільства? У чому особливості партійно-політичного спектру сучасної України?

3. Яку роль відіграє та має відігравати політична еліта в державотворенні України?

4. Як відрізнити справжнього лідера від уявного «халіфа на годину»?

5. Як вибрати оптимальну виборчу систему та що для цього потрібно? Що таке «політична інженерія», «PR – технології»?

Література: [27, 33, 36, 39, 44, 45].

Тема 6 Трансформація політичних систем пострадянських та

посттоталітарних країн Східної Європи, теорія і практика міжнаціональних відносин та національна політика різних держав

Мета: порівняти трансформацію політичних моделей посттоталітарних країн Східної Європи та пострадянського простору, проаналізувати теорію та практику міжнаціональних відносин та національної політики цих держав.

План

1. Російська, Білоруська і Молдавська політичні моделі.

2. Особливості політичного розвитку Закавказьких та Середньоазіатських пострадянських держав.

3. Західноєвропейські моделі країн Балтії та Східної Європи.

4. Право націй на самовизначення та складність його реалізації.

Теорія та практика національної політики в СРСР.

6. Проблеми міжнаціональних відносин у пострадянських країнах.

Національна політика в Україні.

Теми рефератів

1. «Залізний закон олігархії» Р. Міхельса і посттоталітарні країни Європи.

2. Досвід західноєвропейської модернізації в Східній Європі.

3. Націоналізм у соціально-політичному аспекті. Особливості етнонаціональної політики в сучасній Україні.

Література: [33, 35, 36, 37, 45, 46].

Основні тези для підготовки до теми № 6

1. Російська, Білоруська і Молдавська політичні моделі.

У Росії, Білорусі та Молдові трансформація політичних систем відбувається складно і суперечливо. Росія визнана країною з ринковою економікою та входить до так званої вісімки найвпливовіших країн світу, але є проблеми з вибірковим правосуддям та обмеженням демократії. 2011-й став для Росії перехідним роком, коли ще домінували старі тенденції, але дедалі чіткіше проявлялися симптоми нового, що йде на зміну. Росія вступила до СОТ, «російська економіка (шоста за обсягами у світі) видавалася острівцем стабільності в кризовому морі. Кремль рухав Митний союз і проголосив союз Євразійський, тим часом Росія втрачала останні позиції на Близькому Сході та беззубо погрожувала США й НАТО у відповідь на успішне просування проекту євро-ПРО.

Однак найважливіше відбувалося в самій Росії, де змінювалася суспільна атмосфера. «Единая Россия» з партії влади для багатьох стала «партією шахраїв та злодіїв», а «підправлені» результати думських виборів стали не причиною, а приводом до протестів. У цій ситуації російська влада запозичила досвід попередників (Миколи II з Жовтневим маніфестом 1905 року і Михайла Горбачова з радикальною політичною реформою 1988 року), анонсувавши в посланні Д. Медведєва половинчасту демократизацію, модернізацію авторитарної політичної системи.

Білорусь – остання авторитарна країна Європи, опинилась майже в міжнародній ізоляції через недемократичності політичного режиму та недостатню легітимність влади. Не знімаючи відповідальності з білоруського президента за відверте нехтування правами людини і демократією, мусимо визнати: роки його керівництва не були цілковито втраченими для країни. Лукашенко реформ не проводив, але білоруським дорогам, міським комунікаціям, чистоті вулиць можна тільки заздрити. Проте, ресурс білоруської командно-адміністративної економіки вичерпано.

Молдова прагне євроінтеграції, але Придністров`я та тиск Росії заважає. Молдова, яка і так вже більше двох років живе без президента, б'є не тільки світовий рекорд, але і свій власний. Після втрати влади комуністами та приходу до неї «демократичного альянсу» наслідок – необрання президента з 2009 року, були розпущені парламенти республіки двох скликань. Попередні дострокові парламентські вибори у країні відбулися 28 листопада 2010-го, а президентські — 16 грудня 2011 року, вони також закінчилися провалом. З моменту проголошення незалежності ПМР незмінним президентом невизнаної республіки був І. Смирнов, який посів лише 3-тє місце на президентських перегонах, а президентом став екс-спікер парламенту Є. Шевчук.