10 Заповідей Мойсея:

1. Я Господь Бог твій і нехай не буде в тебе інших богів.

2. Не створи собі ідола.

3. Не називай ім`я Господа твого марно.

4. Шануй день суботній, шість днів працюй, а сьомий віддавай Богу.

5. Шануй отця та матір своїх.

6. Не вбивай.

7. Не кради.

8. Не створи перелюбу.

9. Не свідчи ложно.

10. Не бажай жінки ближнього свого, а ні майна ближнього свого.

Окрім цих моральних заповідей євреям було дано багато ритуальних та соціальних правил і норм виконання яких було обов`язковою умовою дотримання Завіту з Богом. Закон має 613 заповідей—365 з них негативні, заборонних, 248 позитивних.

П`ятикнижжя Мойсея(Тора) є головним священним текстом іудеїв. Там описується історія Ізраїлю. Завоювання земель Ханаану(Палестини), створення держави і керівництво нею Саулом, Давидом і Соломоном. Розподіл держави на Ізраїль (Північне царство 10 колін), Іудею(Південне царство 2 коліна). Північне царство(Самарія) було захоплене Асірійським царем Салманасаром в 722р., а південне(Єрусалим) в 586р. захопив і повністю зруйнував вавилонський цар Навуходоносор, який захопив у полон і вивіз з Палестини більшу частину євреїв. Вавилонський полон продовжувався 70 років, за цей час зруйнували відомий Храм царя Соломона і вивезли все його багатство. Релігійне життя єврейського народу занепадає і можливо для того, щоб зберегти себе і свою національну культуру, а також, для того, щоб відновити Завіт з Богом багато євреїв починають гуртуватися навколо знавців Закону рабинів, створювали синагоги в яких вивчали традицію і проводили обряди.

Звільнені з вавілонського полону перським царем Кіром(559-530до н.е.) значна частина євреїв повертається в Палестину, щоб розпочати нове життя і відбудувати зруйнований Храм(515 р. до.н.е.).

Під час полону серед євреїв утвердилася думка про богообраність свого народу.

Бог неодноразово дає народу обітниці і виконує їх. За те, що народ не хоче дотримуватися вимог поставлених Богом призначена система жертвоприношень для вмилостивлення Бога та прощення гріхів народу. Вчення Ст. Заповіту складається у тому, щоб Бог благословив усі народи через Ізраїль.

Месіанізм. Значне місце в системі Старого Заповіту займає обітниця про прихід Месії, посланця Божого, нового вождя єврейського народу, який прийде з коліна давидового щоб викупити людські гріхи і правити як Царь усіма народами. Чекання приходу Месії з часом стало головним завданням євреїв, які прагнули здобути політичну незалежності від різних країн завойовників. Багато євреїв чекають на прихід Месії і в наш час.

Але поступово іудаїзм трансформується. Починаючи з часів полону та розсіяння іудеї збираються не біля Храму а навколо синагог, які і формують іудейську свідомість.

З розоренням Храму припиняються жертвоприношення і замість них в синагогах іудеї проводять обряди і молитви, вивчають Закон. Іудейські жерці (левіти) замінюються новими вчителями віри(рабинами), які усно передають закон Мойсея. Особливої уваги тепер надаються збереженню найдрібніших зовнішніх обрядів Закону: збереженню Субботи, правилам приготування їжі, постам і стримуванню, збереженню свят.

Політичні та релігійні групи у Старому Заповіті:

Садукеї—це партія правлячий священиків, які притримувалися ліберальних поглядів на Писання і були лояльними до влади. Садукеї не визнавали воскресіння з мервих.

Фарисеї—авторитетні знавці Закону, які намагалися ретельно дотримуватися його норм і виступали за політичну незалежність країни. Серед них було багато відомих мудреців та книжників, які розвивали положення вчення євреїв. Визнавали воскресіння з мервих.

Зелоти(сікарії)—це партія войовничо налаштованих молодиків, що бажали попри все силою завоювати незалежність для своєї країни.

Іродіани—прибічники царя Ірода, правителя Іудеї, які вважали його законним володарем і навіть чекали приходу Месії з його роду.

Есеї—релігійна секта, яка проживала в районі Мертвого моря. Вони ретельно вивчали Закон, вели майже чернече життя, мали свої писання в яких розвивають своє вчення і чекали приходу Месії відділившись від традиційної віри. Так засновник цієї общини називався “Вчителем Праведності” а послідовники “синами світла”. Зневірившись у можливості жити благочестиво звичайним життям, ессеї вчили про панування зла в світі, марності боротьби з ним і необхідності залишити світське життя заради духовного вдосконалення.

Євреї розсіяння(діаспора). Після полону та переселенням багато євреїв опинилися за межами Палестини і розсіялися по всьому Середземномор`ю. Вони намагалися зберегти свою оригінальність гуртуючись навколо синагог, дотримуючись положень Закону, розмовляючи на своїх мові, вивчаючи Писання і святкуючи свята. Але для тих з євреїв, які поступово втрачали знання єврейської мови(ідіш) в 3 ст. до н.е. в Єгипті на грецьку мову була перекладений Старий Заповіт. Він відомий як переклад 70-ти перекладачів чи Септуагінта(LXX)

В такій ситуації знаходилася Палестина в часи Ісуса Христа. Події пов`язані з його життям та смертю, а також з проповіддю його вчення учнями відомі з Нового Заповіту. Ми знаємо, що більшість євреїв, іудейські священики, богослови, книжники і вчителі не прийняли Ісуса як Месію і розіп`яли його на хресті. До цього часу, коли християнство давно стало світовою релігією, традиційні іудеї вважають Христа звичайною людиною, знавцем Закону, праведником, але не більше.

В 66 році н.е. вибухнуло повстання проти римлян, яке закінчилося повною поразкою. Імператор Тіт після довгої осади міста Єрусалим взяв його і зруйнував місто і Храм в 70 році. З цього часу припинилися жертвоприношення, зникають майже всі партії, багато людей висиляється з країни. З цього часу можна вести новий відлік релігійної історії євреїв –іудаїзм. Це принципово оновлена, навіть перероблена релігія євреїв, що лише формально продовжує традицію Старого Завіту, а принципово, за своїм сенсом, відрізняється від нього. Іудаїзм це релігія євреїв після Нового Заповіту.

Іудаїзм

Існує значна розбіжність між науковим та релігійним розумінням природи, появи і розвитку іудаїзму. Дві центральні релігії Близького Сходу: іудаїзм та християнство зовсім по різному описують і розуміють дохристиянську епоху, по різному бачать еволюцію і витоки релігії, яка зафіксована у Старому Заповіті. Так християни, посилаючись на книги Старого Заповіту стверджують, що основним змістом і сенсом релігії Ізраїлю є чеканням появи Месії –Спасителя, який з`являється, на їх думку, у 1ст. н.е. Релігія Старого Заповіту закінчується приходом Ісуса Христа, який і є Місією для християн. У подальшому, релігія євреїв, що залишилися вірними своїм традиціям і не прийняли Ісуса як свого Спасителя втрачає свій початковий сенс –чекання Місії, тому це вже власне іудаїзм, т.б., релігія народу євреїв. Такий, досить сміливий висновок, християнство робить з того, що Бог обрав народ євреїв і заключив Завіт з ним не по національній ознаці, а по їх служінню і призначенню: бути охоронцями Закону і чекати на здійснення обітниці про спасіння.

Для християн Старий Заповіт є чеканням Нового Заповіту, отриманого через Христа Ісуса. В той же час для іудеїв таке чекання є і до цього часу, отже для них історія Ізраїлю незмінно продовжується.

Різниця інтерпретацій доль Ізраїлю накладає відбиток і на розуміння кожною з цих релігій Старого Заповіту. Тому має сенс подати тлумачення історії і змісту Старого Заповіту окремо в іудаїзмі та християнстві.

Термін іудаїзм часто використовується у широкому значенні для позначення всього єврейського народу, культури, релігії. В такому випадку іудаїзм це синонім “єврейства”, адже у перекладі слово “Іуда” звучить на івриті як “Ієгуда”, а слово “єврей” перекладається як “ієгуді”. Цікаво, що на івриті для позначення цих двох слів використовується єдине поняття “ягадут”, що підкреслює їх синонімічність .

Як бачимо, етимологія слова іудаїзм тісно пов`язана з єврейським народом, тому ми можемо вільно називати цю віру –релігією одного народу.

Незвичайність виникнення своєї релігії євреї пояснюють тим, що Бог вибрав цей народ з поміж інших народів і заповідав йому особливу місію –берегти союз(завіт) з Ним навічно.

Точніше було б говорити не про богообрання, а про богостворення євреїв, які згідно кн. Буття(17. 4-5) стали нащадками праотця Аврааму, аремея за своїм походженням. З Авраамом поклав Бог Завіт(з івриту “брит” перекладається як союз, домовленість, угода, контракт) про створення нового народу(який до цього не існував). Для цього Аврааму необхідно перекреслити усе своє попереднє життя, відмовитися від своїх національних, культурних родинних зв`язків і розпочати життя спочатку. Угода передбачала постійне спілкування Авраама з Богом, вільне, відкрите і моральне життя, цілісність та досконалість у намірах та діях, або як написано: “ходіння перед Богом”(Бут 17.1). З свого боку Бог обіцяє зробити Авраама батьком цілого народу. Чисельні нащадки праотця Авраама створили народ єврейський з якими біля гори Синай Бог повторює свій Союз. Тепер це Завіт Бога з єврейським народом. Важливим також, є вчення про те, що умови Завіту та його зміст абсолютно незмінні і не можуть бути переглянуті ніким і ніколи.

Отже, Бог обирає народ(створює його для себе) для того, щоб він повністю віддано служив Богу, був чистим і непорочним і щоб у своєму житті реалізовував заповіді Бога. Знаменням такого Союзу стало обрізання у чоловіків. Бог обіцяє надати євреям землю для проживання у вічне володіння –Ханаан чи Палестину(євреї називають її Ерец –Ісраель (Земля Ізраїлю).

Така інтерпретація ідеї Завіту кардинально відрізняє іудеїв від християн, для яких Бог покладає Союз не з єврейською нацією, а з Ізраїлем(народом обраним для виконання місії) на час здійснення обітниць про прихід Спасителя. Така Угода може бути переглянута для встановлення Нового Заповіту з Христом.

Подія укладання оновленої Угоди датується орієнтовно кінцем 13ст. до н.е. Тоді, окрім відомих Десяти Заповідей євреї отримали ще 613 повелінь(міцвот) з яких 365 заборон і 248 наказів. Ці правила повністю регламентують щоденне життя єврея, усі його думки, вчинки, навіть рухи. Євреї вірять, що тільки чітке виконання усіх приписів поєднає людину з Богом, а найменше відхилення від них здатне зруйнувати союз. Важливо підкресли, що для єврея порушення міцвот є порушенням не людських норм, а Волі Божої, є невиконання Його заповідей, тому справжній іудей має дуже ретельно узгоджувати чітке виконання усіх нюансів приписів з конкретними обставинами свого життя. Часто між міцвот і реальністю виникали серйозні протиріччя і виконання заповіданого ставало майже неможливим, тоді євреї фіксували декілька варіантів виконання приписів, навіть коли вони були протилежними. Лише в одному випадку дозволялося невиконання більшості міцвот, коли єврею загрожую безпека життю, тоді для збереження його він може навіть зректися своєї віри, але при умові, що потім повернеться до Бога. Величезні томи Талмуду присвячені розгляду різних випадків, коли виконання повелінь має багато варіантів, цікаво, що талмудисти записували усі варіанти вирішення проблемних ситуацій.

Отже, основною вимогою Союзу єврейського народу з Богом є завжди “ходити перед Богом”, “бути непорочним”, “виконувати усі приписи”, “Любити Бога усім серцем своїм”.

Євреї вважають себе обраним народом, чия вибраність визначена духовним зв`язком з Богом і закріплена у ритуалах та приписах Тори та Талмуду.

Віровчення

У основі віровчення іудаїзму лежить чотири принципи: Бог, народ, Тора, Талмуд.

Погляди на Бога.

Майже першими у історії релігії в іудаїзмі формується погляд на Бога як єдину і одну Істоту. Заповідь єдності є найкатегоричною у Торі. Разом з тим Бог абсолютно духовна субстанція і Творець. Він усе створив з небуття і підтримує тепер. Бог Творець постійно присутній у світі і є Творцем людини, яку він створює за своїм образом. Подальша історія людства це історія спілкування з Богом Особою. Єдиний духовний Творець, разом з тим відкривається світу і людині, він є Богом Одкровення, Богом Завіту.

Тора.

Тора це даний Богом євреям Закон, виконання якого має привести цей народ до спасіння. Авторитет і святість Тори у іудаїзмі визначений Одкровенням Бога, тому він сприймається як вічний і незмінний. На думку євреїв Бог раз і назавжди обирає один народ для вічного служіння Богу. Тому представники цього народу зобов’язані на всі часи зберігати незмінність Тори і реалізовувати її в усі часи. Тора і іудаїзмі нерозривна з традицією її тлумачення. Власне без тлумачення вона не існує. Більш того, сучасне місце Тори в системі релігії є початковим, базовим, вона заклала лише священні основи, а її реалізація і розуміння залежать від богословів – толковників, які постійно розвивають і розкривають вчення Тори. Хоча Тора є самостійним твором і з її текстом можна ознайомитися кожному, таке знайомство не розкриє іудаїзму, бо він, по суті, виповнюється лише в тлумаченнях Тори. У середовищі талмудистів існує думка, що через тлумачення Тори оновлюється творення Богом світу і сама Тора. Тому процес постійного вивчення і коментарю Закону є обов`язком євреїв. С самого початку Тора регламентує все життя єврея.

Традиція іудаїзму. Талмуд.

Для традиції іудаїзму характерно її неперервність, синтетичність, накопичення усіх тлумачень Тори та авторитетність усіх висловів мудреців. Традиція не складає чогось єдиного, вона більше походить на скупчення часто протилежних тверджень за якими стоїть прагнення зберегти первинні релігійні принципи. Традиція іудаїзму священна для єврея в усіх деталях і дрібницях. Часто звичаї тут сприймаються рівними за авторитетом з Торою. Святий Бог дає Тору, як Закон і основу для всіх часів. Тора потребує коментування і її тлумачення є важливою справою. Коментарі Тори самі стають священними і авторитетними не менше Одкровення. Ці коментарі формують звички, традиції, приписи, які в силу їх грунтування на коментарях Тори, самі стають її частиною, т.б. стають священними. Отже, для євреїв святість Бога присутня у самих дрібних приписах і діях, і той хто їх виконує освячується Богом.

Для пояснення сутності іудаїзму треба зазначити, що ця релігія не має чітко визначених постулатів чи догматів, відхід від яких розглядався б як зміна релігії. Іудаїзм постійно модифікувався. У ньому постійно змінювалося ставлення до головних принципів, вони самі постійно переосмислювалися, часто між старими та новими тлумаченнями не залишалося приемственности. Для іудаїзму було головним не чітке визначення предмету віри, а збереження вчення про богообраність єврейського народу, святість Тори, Союз з Богом. Шляхи для цього обиралися в залежності від часу.

В 130 р. імператор Адріан наказав відновити зруйноване місто, а на місті Храму побудувати капище богу Юпітеру. В країні знову вибухнуло повстання під проводом Бар-Кохби, який навіть видавав себе за Месію. Через три роки відчайдушної боротьби повстання було придушене, всім євреям заборонено звершувати обряди, проводити обрізання хлопчиків, читати Писання і приїздити до Єрусалиму. І лише раз на рік в день поразки їм можна було прийти до фундаменту Храму і поплакати біля нього. З цього часу бере свій початок відома традиція Стіни Плачу.

А згодом у 135р. римляни зовсім вигнали іудеїв з Палестини. Почався тривалий період розсіяння іудеїв по світу. Головним релігійним авторитетом, з цього часу, незмінно затверджується за рабинами, які збирають людей навколо синагоги і тлумачать текст Закону(Тора) чи Талмуду(Мішна і Гемара) в залежності від ситуації.

Після знищення Храму в Єрусалимі зникло жрецтво і жертви, тепер на думку рабинів кожен іудей має змогу звертатися до Бога і не потребує спокутування. Спасіння іудея досягається строгим виконанням усіх положень Тори.

Талмуд. Біля 200р. н.е. усна традиція рабинів була зафіксована у "Мішні" , яка поважається нарівні з Законом. Були записані довгі коментарі до "Мішни" під назвою "Гемара"(Вавилонська Гімара 500р. н.е., палестинська Гемара 200р. н.е.). Більш авторитетним є "Вавилонський Талмуд"(Мішна та вавилонська Гімара).

У 12ст. Мойсей Маймонід(Моше бен Маймон, 1135-1204)сформулював символ віри ортодоксального іудаїзму. В ньому головне місце займає вчення про Єдиного Бога—Творця і подателя життя. Мойсей величніший з пророків, а Закон— найвище з Одкровень. Вчив про воздаяння та відплату, про Месію і воскресіння з мертвих.

Іудеї відкидають ідею первородного гріху, говорячи, що гріх це дія а не стан людини. Тому у кожної людини є право і здатність жити в єдності з Законом. Тому іудеї не потребують Спасителя в його християнському розумінні. Навпаки, багато хто чекає особистого Месію як суспільно-політичного лідера, а не искупителя гріхів. Деякі говорять про настання "месіанської епохи".

Обряди. Новий рік—десятиденні свята і покаяння які завершуються Днем Всепрощення(Іом-Кіпур): згадують всі свої річні гріхи і моляться про прощення.

Свято Кущів(Суккот), Пасха, Свято неділь(П`ятидесятниця), Ханука(Свято вогнів) та Пурум(свято побиття євреями персів при царі Амані).

Течії сучасного іудаїзму:

Дуже важливою особливістю іудаїзму є те, що у його межах не існує єдиного вчення чи загальновизнаної віри і догматів, які б зробили цю релігію однотипною. Існують самі протилежні напрями чи підходи до вирішення одних проблем. Іноді різниця у поглядах на вирішення питань досягає протилежних полюсів, і навіть важко говорити про приблизну єдність цієї віри. Але, все таки, між євреями усього світу існує дуже тісний національний зв`язок, який завжди переважує, коли мова йде про інтереси єврейського народу. Головним моментом іудаїзму є спільність, згуртованість як єдиного народу про яку згадує і яку відчуває кожен єврей у момент небезпеки. Іноді здається, що немає ніякого цільного іудаїзму, а є безліч підходів і тлумачень, рішень і варіантів, які обирає єврей в залежності від ситуації на власний розсуд. Значна відмінність у поглядах і підходах до вирішення принципових питань віри і Закону полягає між іудеями ортодоксами, реформістами і консерваторами.

Ортодоксальний напрям –вважає, що необхідно в усіх дрібницях слідувати Торі і міцвот, не відступаючи від Волі Божої ніколи і не в чому. Для них єврей це той, хто живе по принципах, що Бог дав три тисячі років тому. На їх думку, лише чітке виконання релігійних приписів зберегло народ від зникнення у часи розсіяння. Отже, усе своє життя єврей має присвятити і підкорити виконанню приписів, навіть якщо вони неактуальні на сьогодні. Навіть якщо незрозуміло зміст міцвот, все рівно її варто виконувати, адже цим людина виконує Волю Бога, слова якого незмінні у віках. Ортодокси завжди ходять у головних уборах, їх звичним одягом є чорне довгополе вбрання, довгі волосся, пейси. Крайні ультраортодокси повністю заперечують сучасне життя, гостро критикують поведінку “невірних” людей та народів. Зрозуміло, що переважна більшість ортодоксів проживає у Ізраїлі.

--хасидизм

Реформістський напрям—виникає у 18 ст. Він сприймає традицію як живу реальність, що розвивається залежно від історичних обставин. Головним в іудаїзмі вони бачать не Тору і Талмуд, а Союз Бога з обраним народом, практика “ходити перед Богом”, бути морально чистим. Реформатори не надають важливого значення положенням Талмуду, сінагоги називають храмами, святкування суботи часто переноситься на неділю. Вони чекають приходу Месії та загального воскресіння. Існують і такі секуляризовані ультрареформісти, які взагалі видозмінюють цю релігію виключаючи з неї головне –Бога. Для них іудейство це національно—культурне явище, етнічна спільнота і головним є зберегти саме її, і саме у цьому збереженні народу Божого вони бачать справжній іудаїзм. У США існує, навіть, синагога атеїстів. Взагалі Америка на сьогодні є центром реформованого іудаїзму.

Консервативний напрям—виник у 19 ст. Він перебуває між двома іншими. Він зберігає обряди, але по новому тлумачить Закон, намагаючись пов`язати його з сучасністю. Консерваторів можна назвати поміркованими реформістами.

Кабала—намагання містично поєднатися з всесвітом.

Кого ж вважати євреєм? Галаха, єврейське право, визначає, що єврей це той у кого мати єврейка, а також хто прийняв іудаїзм. Закон забороняє залишати свою релігію, відмовлятися від неї, переходити до іншої. Це тому, що іудей назавжди отримує печатку богообраності єврейства, і згідно закону, не може від неї звільнитися навіть якщо перейшов до іншої релігії. Той хто став євреєм за власним вибором вступив у Союз з Богом сам і усі подальші роди його.

У ставленні до світових авраамітських релігій іудаїзм вважає себе засновником біблійної традиції. І визнає в них усе, що не протирічить Закону Ізраїлю. Тобто в християнстві та ісламі визнається лише їх моральна сторона і, зрозуміло, не сприймається релігійна. Те ж саме можна сказати і відносно цих релігій.

Аналіз іудаїзму.

На думку дослідника Бубнова: “Іудейські богослови розуміють під іцу виключно національний світогляд, завершену духовну культуру єврейського народу, іудаїзм настільки широкий і багатоманітний що кожен може взяти з нього те що відповідає його поглядам. Правовірний єврей визнає все, бере в ньому догмати і обряди, свободомислячий знаходить в ньому моральний сенс, прибічник містицизму бере основу для поєднання з всевишнім світом”(Беленький—Иудаизм. М. с. 6).

Все це дало змогу сучасному богослову Осіпову А. говорити: “Іудаїзм не релігія а національний світогляд, культура. Вона включає самі різні вірування як релігійні, так і атеїзм, який визнає тільки моральні цінності в межах цієї культури. Розуміти під іудаїзмом лише релігію було б дуже вузьким розумінням іудаїзму. Іудеєм є не тільки релігійна людина, ним може бути і невіруючий”.

І справді іудаїзм не стоїть на місті, він постійно еволюціонує. Ці зміни розпочалися задовго до виникнення християнства. А за часів Ісуса Христа відбулися просто кардинальні зміни старозаповітної релігії. Вже течія садукеїв не вірили в безсмертя душі. Раніше хто не вірив в єдиного Бога повинен був бути вигнаним з народу, а тепер багато євреїв вірять у протилежні речі.

Професор Глаголєв стверджував, що в іудаїзмі по суті відсутнє вчення про віру. Немає чітких догматів прийняття чи заперечення яких робило б іудеєм. Деякі вірять в тритеїстичного Бога, інші в Енсоф, інші не вірять в Бога в загалі.

Священная тетраграмма (тетраграматон).

ה ו ה י – JHW(H) – ЙГВ - ЯГВÉ

Згідно єврейському календарю, який відраховує час з моменту творення світу Богом, у 2001 р. світу виповнилося 5762 роки, тоді як за традиційним християнським літочисленням тепер 7509 рік з моменту творення світу.

Існує дві протилежні оцінки іудаїзму в літературі, філософській та богословській літературі. Гостро критичний та захисний.

Папа Іоанн 22 наказав вилучити з богослужіння всі місця де б некоректно згадувалося про євреїв.

Осіпов чітко розділяє старозаповітну релігію та іудаїзм, який виник після Христа.

Між християнами та іудеями ведуться інтенсивні діалоги в межах комітету “З християнської єдності”, та між окремими протестантськими церквами та іудейськими організаціями. За всіма цими контактами проступають богословські мотиви: створити єдину основу з іудаїзмом. Так англіканська церква не виключає нікого і нічого з того, що могли б визнавати члени англіканської церкви. Єпископ Робертсон не вірить у божественність Христа і церква не вважає в цьому нічого страшного. Діалоги між сторонами зводяться до поступок християнства у визнанні Христа Богом.

Відбулося викривлення поняття Закону. Відбулася зміна розуміння обраності єврейського народу. У Старому Заповіті обраність має тимчасовий характер і діє до пришестя Христа. В іудаїзмі домінує розуміння обраності, як зовнішнього, національної виключності євреїв. І хоча самі представники іудаїзму розуміють, що єврейський народ часто відступав від приписів Бога, вони наголошують, що обраний народ виконує місію покладену на нього Богом.

Відбулася перекручування моральних заповідей виникнення подвійної моралі.

Бачення Месії. У Ісаї Месія і в образі царя і в образі раба страдаючого. Поступово в іудаїзмі образ Месії трансформувався в образ войовничого царя який завоює світ для іудеїв.

Талмуд американське видання біля 13тт. гігантський твір—коментар до життя правовірного іудея. Починаючи з 5ст до н.е. до 5 ст. н.е. Гемара це основне вчення іудаїзму. Талмуд не має єдиного вчення по певному питанню. Там багато протиріч по всім поводам.

2. Там не існує ніякого порядку ні в чому. Це кн. дуже складна. Перекладу Талмуда не має. На російську мову є переказ(перефраз), а не переклад.

Для іудаїстів талмуд як Новий Заповіт для християн.

Шулхан Арух—вижимка з Талмуду де зібрані головні ідеї талмуду.

Зовсім різні погляди в іудаїзмі і на Месію. За нього видавали різних людей: Бар Кохба , Саботай 17ст.

Месія це месник за народ Ізраїлю, чи новий порядок речей або навіть весь єврейський народ.

Християнство: виникнення, вчення, організація.

Семінарське заняття:

1. Християнство—найпоширеніша релігія на землі; значення в формуванні культури.

2. Біблія—основа віровчення християнства.

3. Виникнення християнства: умови, джерела, події.

4. Основні події життя Ісуса Христа за Євангеліями. Христос: міф чи реальність.

5. Вчення Ісуса Христа і Його зв`язок із законами Старого Завіту.

6. Книги Нового Заповіту: авторство, виникнення, хронологія.

7. Основні віхи становлення християнської церкви в Римській імперії.

8. Монашество та Візантизм.

9. Християнська церква: догматичний розвиток, боротьба з єресями, виникнення богослов`я.

10. Причини розколу християнства на східна і західне.

Самостійна робота.

1. Структура Нового Завіту та його основні ідеї.

2. Релігійна ситуація в Римській імперії напередодні поширення

3. християнства.

4. Діяльність імператора Костянтина Великого.

Індивідуальна робота:

1. Де, чому, коли і хто написав Новий Завіт.

2. Чим відрізняється Особа Ісуса Христа від пророків і вчителів інших

3. релігій ?

4. Проаналізувати вчення християн.

5. Що нового з`являється в християнстві по відношенню до іудаїзму ?

6. Значення одержавлення християнства.

7. Підготувати реферати на задані теми.

Практична робота:

1. Відвідання музею історії релігії.

1. Християнство—найпоширеніша релігія на землі, одна з трьох світових релігій.

2. Біблія—основа християнського віровчення.

• Неканонічні книги Старого Заповіту: 11 книг, які увійшли до традиційної Біблії католиків та православних:

• Апокрифи Нового Заповіту:Послання Псевдо-Варнави(70-79р.), Апокаліпсис Петра(біля 150р.), Діяння Павла та Фекли(170 р.)

3) Життєопис, вчення та самосвідомість Ісуса Христа за Євангеліями. Ідеї Нагорної проповіді. Оригінальність християнського вчення: Триєдність Бога, боголюдяність Ісуса Христа, вчення про Св. Дух, вчення про людину як "образ Божий", ідея Церкви, завдання поєднатися з Богом.

Свідчення про Новий Заповіт з археології:

1. Перепис населення. Римляни вели постійний облік населення періодичністю в 14 років, проводячи переписи населення для обліку налогоплательщиков. При Августі перепис був проведений у 9-8рр. до н.е. Саме про нього говорить ап. Лука.

2. Квіріній був правителем Сирії у 7р. до н.е. і у 6 р.н.е. на першу посилається Лука, а на другу Іосиф Флавій.

3. Знайдено папірус у Єгипті в якому дається інструкції, щодо проведення перепису населення. Там говориться: “У зв`язку з переписом населення необхідно, щоб всі, хто по якійсь причині проживає за межами власного дому, були готові негайно повернутися під владу своїх господарів, щоб усією сім`єю зариєструватися і зберегти за собою землі для обробку”.

4. Так, відповідно свідченням єв. Луки сучасні археологи знайшли багато міст, персонажів, географічних місць, назв, які можна знайти в Діяннях апостолів та Євангеліях і які тепер знайдені.

5. Лише недавно знайдено місце Гаввафа(мощенное місце) де відбувався останній суд над Христом. Воно знаходилося у башні Антонія, де розміщувалося римське командування.

6. У 1888р. була знайдена Купальня у Віфезді про яку говориться тільки в Новому Заповіті.

7. Зірка, яку спостерігали волхви була вирахувана Й. Кеплером.

Свідоцтва про християн з нехристиянських джерел.

Самі ранні з них відносяться до початку 2ст. У “Аналах” Корнелія Тацита(народ. 52 –54 рр. н.е.) розповідається про те, що ніякі подарунки чи жертви богам “не могли зняти з Нерона тяжке звинувачення у тому, що він, як казали, наказав здійснити пожар Риму. Щоб подавити ці слухи. він звинуватив у підпаленні і покарав найжорстокішими катуваннями людей, який називали християнами і ненавиділи за їх жахливі злочини. Христос по імені якого вони так називалися, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Іудеї під час правління Тіберія…(Аннали XV. 44)

Лукіан з Самосати сатирик 2ст. з презирством ставився до Христа ы християн говорив, про Христа що Він“…розіп`ятий у Палестині за те, що заснував новий культ…Більш того, їх перший законодавець запевнив їх у тому, що всі вони брати один одному, після того, як всі вони остаточно згрішили, відмовившись від грецьких богів, почавши молитися цьому розіп`ятому софісту і живучи згідно його законам.”(“Перегрин”).

В кін. 2ст. Пліній Молодший вів розслідування справи християн в Малій Азії, яким інкримінували державну зраду та аморальну поведінку. Збереглася його листування з імператором Трояном з цього приводу. Там він описує свої спостереження та бесіди з полоненими християнами, його враження від їх мужності при самих жорстоких катуваннях. Так в одному з листів він пише: “Вони стверджують, що вся їх провина полягає лише у тому, що вони мали правило збиратися в певні дні вдень і розпівувати різні гімни Христу як Богу, а також приносити торжественную клятву ніколи не обманювати, не красти, не изменять дружинам, не брехати, і не відступати від цієї клятви, коли прийде час виконати її”. (Листи X. 96).

Історик 2ст. Світоній Транквіл(120р.) пише, “імператор Клавдій вигнав з Риму іудеїв, що хвилювалися Хрестом”. (Життя Клавдія 25, 4). А також, “Нерон піддав покаранню християн, людей, які знаходилися під впливом нового шкідливого марновірства ”.(Життя цезарів 26. 2).

Філософ 2ст. Цельс пише проти християн працю ”Правдиве слово”, де викладає вигадану фольклорну версію народження Ісуса.

У Талмуді про Ісуса(“Ієшу бен Пандера”) згадується вкрай зневажливо і часто недоречно, як про незаконно народженого, а загалом переповідається історія його життя викладена у Цельса. Ніде у Талмуді не ставиться під сумнів факт існування “Ісуса з Назерету”. Він називається “обманщиком, чаклуном, який зводив Ізраїль з шляху істинного”. Часто говориться про “повішання у канун Пасхи”. Цікаво, євреям була невідомою страта через розп`яття, вони завжди підвішували осудженого на деревині. Але це не є свідченням стосовно смерті Христа, адже він був страчений римською владою за своїми правилами, через розп`яття.

Найбільш поінформованим вченим того часу з цього приводу можна вважати Йосифа Флавія, який перебіг до римлян у їх війні з іудеями. Згадуючи про різні месіанські рухи він згадує Іоанна (Хрестителя) та Ісуса (Христа).

В 20 книзі “Іудейських древностей” Йосиф Флавій говорить про страту Якова “брата Ісуса, якого називають Христом”. (Древності XX. 9:1)

В 18 книзі про Ісуса розповідається більш докладно. В грецькому варіанті рукопису сказано: “В той час жив Ісус, мудра людина, якщо тільки справедливо називати його людиною, бо він звершував речі незвичайні(чудеса) і був вчителем людей, які з радістю сприймають правду. За ним пішло багато іудеїв однаково як і язичників. Він і був Христом. А коли за доносами славетніших наших мужів Пілат засудив його до страти на хресті, його прибічники не зреклися від нього. Бо на третій день він знову з`явився їм живим, про що сповіщали божі пророки, так же як і багато інших чудесних речей про нього. Плем`я ж християн, яке отримало від нього своє ім`я , живе і до цього часу ”.(Древності XVIII. 33). Чимало науковців довгий час вважали цю цитату пізнішою вставкою, адже чи міг іудей і римлянин так співчутливо говорити про Христа?

У 1971р. вчений Шарль Пінес знайшов і дослідив середньовічний рукопис “Всесвітня історія…” на арабській мові написаний християнським єпископом Агапієм у X ст. де серед багатьох посилань знаходимо і цитату з “Іудейських древностей” Йосифа Флавія, яка мала дещо інший підтекст, що грецький рукопис:“...в той час був мудрий чоловік на ім`я Ісус. Його образ життя був схвальним, і він славився своєю порядністю(чеснотою); і багато людей з іудеїв та інших народів стали його учнями. Пілат засудив його до розп’яття і смерті на хресті; одначе ті, хто став його учнями, не зреклися свого учнівства(Його вчення). Вони розповідали, нібито він явився перед ними на третій день після свого розп’яття і був живим. В згоді з цим він ніби і був можливо тим месією, про якого сповіщали пророки, описуючи чудеса...”.

Два історики 1 ст. н.е. Талл і Флегон згадують затемнення сонця під час розіп`яття Христа, яке співпало з повнолунням.