Висновки

Навіть найм'якші, найслухняніші, найспокійніші діти іноді вередують. Впертість і "негативізм" починають розвиватися ще у віці одного року. Але після двох років це досягає нових висот і приймає нові форми. Однорічна дитина суперечить матері, дитина трьох років суперечить сама собі. Вона насилу ухвалює рішення, а потім хоче все перерішити.

Дитина поводиться так, ніби хоче скинути чиєсь ярмо, хоча ніхто не має наміру її подавляти, окрім неї самої. Вона хоче все зробити по своєму, відмовляється від того, що їй раніше подобалось, все робить на зло, у всьому проявляє неслухняність. Хай навіть в збиток власним інтересам. Основне гасло дитини в цей час - "Я сам!".

Усмішка розчулення на обличчях батьків зміняється виразом спантеличеної розгубленості і деякого роздратування. Мало хто знає, що в цей час відбувається важливий для дитини психічний процес: цей перший яскравий вираз свого "Я", це її спроба самостійно віддалитися від матері, видалити психологічну "пуповину", навчитися багато що робити самій і якось вирішувати свої проблеми. Без психологічної сепарації (відділення) від батьків, дитині буде складно знайти себе в цьому житті, виробити механізми психологічної адаптації і гнучкої поведінки.

Цей період природний і закономірний в розвитку дитини. Його ще називають кризою вікового розвитку. Кризи розвитку - це відносно короткі (від декількох місяців до року) періоди в житті, в перебігу яких малюк помітно міняється, підіймається на новий життєвий ступінь. Кризи бувають у віці 1 року, 3 років, 7 та 13 років, оскільки особистість розвивається безперервно. При цьому завжди відбувається зміна періодів: щодо тривалих і спокійних - стабільних і більш коротких, бурхливих - критичних, таким чином, кризи - це переходи між стабільними періодами.

Кризи необхідні. Вони як рухома сила розвитку, своєрідні його сходинки, етапи зміни провідної діяльності дитини. Батьки не повинні лякатися гостроти протікання кризи, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв дитини в самоутвердженні в новій віковій якості говорить про те, що в її психіці склалися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку особи і адаптивних здібностей. І, - навпаки, зовнішня "безкризовість", що створює ілюзію благополуччя, може бути брехливою, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Таким чином, не треба лякатися кризових проявів, небезпечних проблем нерозуміння, що виникають у цей момент у батьків.

Основна задача батьків, діючи грамотно, пом'якшити прояви кризи. Як допомогти дитині вийти з неї, не виносячи в душі негативні якості: адже впертість - це крайній ступінь прояву волі, необхідної для дитини якості; вередування - демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого "Я"; егоїзм - в здоровому вигляді відчуття "самозвеличення", власна гідність; агресивність - крайня форма відчуття самозахисту; замкнутість - неадекватна форма прояву здорової обережності, - тобто необхідних для виживання в суспільстві якостей.

Дитина повинна вийти з кризи з набором позитивних якостей, головна задача батьків і педагогів - не допустити закріплення їх крайніх проявів. Отже, що можуть зробити батьки в період кризових проявів і як реагувати на вередування та впертість ?

Не потрібно надавати великого значення впертості і вередуванню. Слід прийняти до відома напад, але не дуже хвилюватися за дитину. Як тільки дитина починає вередувати, потрібно залишатись поряд і дати зрозуміти, що ви розумієте дитину. Відкрийте дитині свої обійми, запевніть в своїй любові і спробуйте відвернути від вередування, яке так розбурхало її. Проте не винагороджуйте малюка нічим.

Якщо не вдалося зробити це, слід залишити дитину у спокої, не звертати на нього уваги. Потрібно дати їй відвести душу, але не брати в цьому участь.

Не потрібно намагатись в цей час що-небудь вселяти своїй дитині - це марно. Лайка не має сенсу, шльопання ще більше її розбурхають.

Слід бути в поведінці з дитиною настирними. Якщо сказали "ні", залишайтеся і далі при цій думці. Не здайтеся навіть якщо напад у дитини протікає в суспільному місці. Частіше за все допомагає тільки одне - узяти його за руку і відвести.

Потрібно залишатись спокійними і байдужими до примхливої

поведінки, щоб малюк не робив. Головне - це якомога менше втручатися і квапити дитину. Коли буря спаде, можна поговорити з дитиною ласкаво. Розказати її, як вас засмутило те, що він бушував через сущу дрібницю. Можна виразити впевненість, що надалі малюк поводитиметься краще. Слід запевнити дитину, що все одно її люблять і вона ніколи більше не поводитиметься погано, навіть якщо щось буде не так, як її хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна. Щоб у нього не виникло відчуття вини як це не рідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.

Використовуються і відволікаючі маневри. Наприклад, малюк не хоче, їсти, хоча голодний. Не умовляйте його. Накрийте на стіл і посадіть на стільчик ведмедика. Зобразіть, ніби ведмедик прийшов обідати і дуже просить малюка, як дорослого спробувати чи не дуже гарячий суп, і, якщо можна, погодувати його. Дитина, як доросла сідає поряд з іграшкою і непомітно для себе, граючи, разом з ведмедиком з'їдає весь обід.

Для нормального розвитку малюка бажано щоб під час кризи, дитина відчувала, що всі дорослі в будинку знають, що поряд з ними не малюк, а рівний їм друг.