2.2 Шляхи подолання впертості

З попереднього розділу встановлено, що впертість - це своєрідна захисна реакція дитини, протест проти обмеження її самостійності. І, до речі, чим вона сильніша, тим сильніше її Я - основа майбутнього характеру.

Подумайте, якою ціною ви прагнете залишити її в колишніх рамках. І не сподівайтеся, що у разі вашої авторитарної «перемоги» над впертістю малюка вам стане легше жити. Якраз навпаки. Існує ризик отримати безвладну, безліку людину. І дуже скоро доведеться бити на сполох із іншого приводу: дитина зовсім не пристосована до життя, не впевнена в собі, всього боїться, вона несмілива, замкнута, недовірлива, вразлива, не ладить із однолітками і т.д. Скарги такого роду психологи чують майже від половини батьків, які звертаються до них. Причому вік дітей варіюється від 5 до 16 років.

Таким батькам не до того, що коріння інфантилізму їхніх дітей - у цьому першому «піку вередування», коли дорослим вдалося-таки зламати, втиснути в зручні для них рамки свою дитину. А саме ж із дитячого егоїзму надалі формується самоповага, а з впертості - наполегливість.

Тому, так важливо не воювати з впертістю, не «душити» її, а знайти з дитиною спільну мову, поважаючи її особистість. Будь-яка нова вимога чи заборона мають бути насамперед розумні і зрозумілі малюкові. Слід намагатися розмовляти з нею як із рівним, це дуже важливо для становлення характеру. Якщо здається, що дитина усе робить на зло ? Пам’ятаєте, як звучала заборона ? Якщо це було просто «не можна», без будь-якого пояснення, то майже напевно мається справа з впертістю. Адже в цьому віці немає нічого привабливішого, ніж спробувати зробити те, чого «не можна».

Розглянемо шляхи подолання ситуативної впертості.

Дитині неприємно те, що пропонує їй дорослий: вона дійсно не любить молоко, дійсно ще не хоче спати, дійсно хоче пограти саме з цією іграшкою. Можливо, дитина впирається тому, що втомився або погано себе відчуває.

Перш за все слід подумати, чи не можна поступитися або знайти компромісне рішення (наприклад, "випий півчашки молока, а інше залишиш; пограй ще десять хвилин, і підемо спати; давай купимо цю іграшку, коли я отримаю гроші").

В переважній більшості випадків таке рішення знайти можна. Проте бувають випадки, коли поступитися все ж таки не можна. Тоді залежно від віку дитини можна зробити наступне:

1. Пояснити дитині, чому ви не можете зробити так, як вона хоче. Ваше пояснення повинне бути чесним і переконливим. Пам'ятайте, що просторові філософські міркування про недосконалість всесвіту, в якому людина приречена страждати, тут недоречні.

2. Іноді, щоб полегшити стан дитини, зробіть разом з нею те, що вимагається, наприклад, випийте гарячого молока. Бажано визнати вголос, що те, що ви від дитини вимагаєте, дійсно неприємно. ("Я саму в дитинстві терпіти не міг гарячого молока, але якщо ми не будемо його пити, то не видужаємо і не зможемо піти гуляти..."). Але навіть якщо ви вважаєте, що йдеться про нісенітницю, покажіть, що поважаєте право дитини вважати інакше. Повчання типу "чому ти не любиш їсти капусту - адже вона така смачна" безглузді, оскільки про смаки не сперечаються. Можна сказати так: "Я знаю, що ти не любиш капусту. З'їж три ложки - і забудемо про неї. Обіцяю тобі, що на вечерю капусти не буде". Вислови типу "що це за хлопець, який не їсть все підряд" - також не для дітей. Це можна говорити хіба що самому собі, коли доводиться їсти щось несмачне.

3. Іноді дитину можна "підкуповувати": "Закапаємо ці краплі, а потім я тобі дам цукерку". Справа тут, звичайно, не в подкупі, а в тому, що жахлива перспектива гіркоти в роті обіцяє змінитися приємною, солодкою цукеркою.

4. Якщо дитина маленька, можна включити неприємну дію або процедуру в гру: запропонувати дочці, яка категорично відмовляється їсти, погодувати свого не менше впертого ведмедика.

5. Іноді доцільно просто відвернути увагу дитини предметом ("дивись, яка машина проїхала за вікном"), подією ("як славно грають ці собачки") або просто несподіваним поворотом думки ("а до речі, хто ж у нас вчора в лото виграв ?").

6. Іноді допомагає і хід від осоружного: "Тільки не надумай випити це молоко! Інакше мені нічого не дістанеться". Діти чудово розуміють, що це жарт, але молоко блискавично випивається, як тільки ви виходите з кімнати. Можна, повернувшись, здивуватися і поцікавитися, куди ж дівалося молоко. Якщо діти скажуть, що приходив Сірий Вовк, - чудово! Відтепер цей персонаж завжди допомагатиме вам добиватися свого.

Тепер - характерна впертість. Належить серйозна робота над власною поведінкою. Якщо в сім’ї вперта дитина, потрібно протягом одного дня записати, скільки разів віддавались йому різного роду розпорядження, попередження про що-небудь, скільки зробилено зауважень. Попутно відзначається кількість похвал, що дісталися на частку дитини. Чи зверталися до нього з питаннями: "А ти що хочеш ?", "Що збираєшся робити ?". Якщо записів першого роду значно більше - є причини для турботи.

Діти живуть в іншому темпі, ніж дорослі. Для дитини рік життя - це приблизно те ж, що для старших 5-7 років. Тому дорослі часто не встигають помітити, що їх дитина вже виросла з коротеньких штанців і поводитися з нею треба інакше. З кожним роком збільшуються можливості дитини самостійно забезпечити свої життєві потреби, самій визначати свій спосіб життя.

П'ятирічна дитина, скажімо, цілком може вирішити сама:

- що вона їстиме на вечерю (з готових блюд) і в якій кількості;

- чим вона буде займатись у вільний час - малювати, гратися з конструктором або з пластиліном, і що саме збиратиме або ліпитиме;

- яку книжку хоче подивитися;

- кого запросити в гості на день свого народження;

- спати з іграшками або без них;

- куди піти сьогодні погуляти;

- яке плаття або сорочку надіти, яку зачіску зробити і т.д.

Як і доросла людина, дитина має право:

- бути не в дусі;

- мати свої смаки і звички, власну точку зору;

- мати в будинку кут, де вона може підтримувати милий її серцю порядок або безладдя;

- розпоряджатися своїми речами за власним розсудом.

Характерна впертість виникає частіше за все як захисна реакція на надмірну опіку або надмірну авторитарність дорослих - це спроба захистити себе, свою незалежність. Це не повинне лякати. Набагато страшніші люди без власної волі і переконань. Слухняність, зручна для дорослих, - властивість натури, але не вона головна. Набагато цінніше такі якості, як допитливість, самостійність, активність. І чим старше дитина, тим більший ступінь свободи їй необхідний, і ми, дорослі, повинні це розуміти.

Підіб’ємо деякі підсумки.

- період упертості починається приблизно з 18 місяців. Але є діти, які починають впиратися вже в перший рік життя. Як правило, фаза впертості закінчується після трьох років. Випадкові напади впертості в більш старшому віці теж річ цілком нормальна;

- пік впертості приходиться на другий рік життя;

- хлопчики впираються частіше і сильніше, ніж дівчатка.

- напад впертості частіше за все відбувається в першу половину дня.

У фазі впертості напад трапляється у дітей до п'яти разів на день. У деяких - до 20 разів! Якщо діти по досягненні трьох років все ще продовжують часто опиратися, то найімовірніше йдеться про фіксовану впертість. Частіше всього - це результат погоджувальної поведінки батьків. Вони піддалися натиску з боку дитини.

Передбачити, коли відбудеться черговий спалах впертості, можливо не завжди. Найкраща тактика - це надати дитині якомога більше фізичної свободи. Чи так вже погано, якщо під час прогулянки ваш малюк із задоволенням топає по калюжах або зайнятий пошуком корінців в землі ?

Нападу впертості дітей іноді можна уникнути із самого початку. Наприклад, вони не люблять, коли їх переривають під час гри. Не слід надавати дуже великого значення впертості. Прийміть до відома напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

Не слід намагатися в цей час що-небудь вселяти малюку. Зауваження, нотації в такій ситуації не мають сенсу. Дитина сильно збуджена і не може майже нічого зрозуміти. Слід бути в поведінці з дитиною настирним. Якщо вже було сказано „Ні”, потрібно залишатися і далі при цій думці.

Діти дуже відчувають настрій батьків, тому потрібно прагнути не показувати дитині свого роздратування, негативних емоцій. Це може усилити напад впертості. Не слід здаватись навіть тоді, коли напад впертості у дитини протікає в суспільному місці. Частіше за все допомагає тільки одне - взяти його за руку і відвести.

На основі вище викладеного можна зробити до цього розділу наступний висновок: впертість представляє собою своєрідну психологічну захисну реакцію дитини, такий собі протест проти обмеження її самостійності. До речі, фахівці відзначають, що період впертості, це необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку. Взагалі, дитина впирається не тому, що їй це подобається. Просто вона потрапила в конфліктну ситуацію і сама не може і не уміє з нею справитися. Відбувається психологічний вибух, який служить для дитини розрядкою або несвідомим пошуком рішення проблеми. До нападу впертості справа доходить, якщо ми примушуємо дитину робити те, чого вона не хоче. Нападу впертості завжди передує щось, що суперечить бажанню дитини.

Дуже важливо не воювати з впертістю, не намагатися придушити її силовими методами, а краще намагатись знайти з дитиною спільну мову, поважаючи її особистість. Будь-яка нова вимога чи заборона мають бути насамперед розумні і зрозумілі малюкові. Слід намагатися розмовляти з дитиною, як то кажуть "на рівних", бо це дуже важливо для становлення характеру.