58

Зміст

Вступ 1

Розділ І. Вередування дітей дошкільного віку 3

1.1 Причини виникнення вередування 3

1.2 Шляхи подолання вередування 10

Розділ ІІ. Впертість дітей дошкільного віку 14

2.1 Причини виникнення впертості 14

2.2 Шляхи подолання впертості 17

Висновки 30

Список використаної літератури 33

Додатки ...............................................................................................35

Вступ

Із проблемою дитячого вередування та впертості стикаються майже всі батьки. Перший, а тому найважчий «пік вередування» припадає на вік від 2 до 5 років. Звісно, всі сім’ї більш або менш успішно, набиваючи купи ґуль і псуючи нерви, намагаються впоратись з цими проблемами, але більшість батьків не знають, як правильно їх вирішувати і як правильно долати ці поведінкові явища. В цьому і полягає актуальність обраної мною теми.

Практично всі батьки знають про проблеми, пов'язані з перехідним віком у дітей. Але мало хто підозрює, що таких критичних періодів в житті дитини буде декілька і перший наступає в три роки. Цю кризу ще називають кризою упертості коли дитина починає усвідомлювати і проявляти своє я.

В три роки дитина починає усвідомлювати себе як окрему особу, чого не було раніше. До цього вона була як би невідємна від своїх батьків, особливо від мами. Ось тут то і з'являються капризи, впертість, негативізм, агресивність. Це дуже важкий для батьків період. Дитина може закочувати істерики. Навіщо вона це робить ? Вона перевіряє з одного боку себе, на що вона здатна, а з другого боку - пізнає міру дозволенного: як далеко в своїх вимогах їй дозволять зайти батьки ?

Останнім, перш за все, необхідно запастися терпінням. Пригнічувати силою різні прояви кризи трьох років не можна у жодному випадку. Можна спровокувати у дитини розвиток невпевненості в собі. Потрібно допомогти малюку подолати цей важкий період. Йому не можна говорити тільки "не можна", йому обов'язково потрібно говорити "можна". Маленькому чоловічку важко пережити напругу, пов'язану з суцільними заборонами. Потрібна альтернатива - є щось, неприступне раніше, а де те, що дозволяється тепер, коли малюк "виріс" ?

У віці 3-5 років малюк проходить перебудову, у процесі якої набуває

нового досвіду під назвою «Я сам», починає більше розуміти, гостріше переживати емоційні конфлікти.

Саме в цей час і з’являються перші справжні капризи, що так лякають батьків. Доти покладлива дитина раптом ніби забуває всі інші слова, крім «ні» та «не хочу», стає примхливою й норовливою, завзято відмовляється виконувати вимоги. І поводиться вона при цьому, на наш погляд, вкрай негарно: кричить, верещить, тупоче ногами, плаче, жбурляє все, що трапиться під руку, падає на підлогу. Причому все це може відбуватися не лише вдома, а й на вулиці, на очах у багатьох співчуваючих.

Отже, вередлива дитина - джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають контактувати однолітки. До того ж, таке явище як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання.

Проблему походження і профілактики вередування та впертості досліджували чимало вчених (А.І. Баркан, А.І. Захаров, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, Л.Ф. Островська, В.М. Піскун, Г. Рукавишнікова).

Батькам, вихователям і вчителям важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість та впертість, у чому причина їх виникнення, як запобігти перетворенню їх на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати ці явища.

Об’єктом роботи поведінка дітей дошкільного віку.

Предмет роботи – вередування та впертість малюка.

Мета роботи – узагальнити та проаналізувати впертості та вередування результатом дослідження дітлахів молодшого дошкільного віку, та визначити шляхи їх подолання.

Завдання роботи:

- аналіз впертості та вередування дітей молодшого дошкільного віку;

- визначення шляхів подолання таких поведінкових явищ, як вередування та впертість.

Розділ і. Вередування дітей дошкільного віку

1.1 Причини виникнення вередування

В «Українському педагогічному словнику» вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необґрунтованому опиранні вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму. Вона є різновидом невротичної реакції, яка характеризується, здавалося б, безпричинною дратівливістю і порівняно швидким переходом невдоволення з одного об'єкта на інший. У дошкільнят і молодших школярів вередливість переважно супроводжується такими зовнішніми проявами, як плач і надмірна хаотична рухова активність, а відтак може зумовлюватися фізіологічними причинами та неправильним вихованням.

Фізіологічні причини є об'єктивними. До них можна віднести:

- негативні впливи на нервову систему дитини захворювань, перенесених матір'ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певної категорії ліків;

- ускладнені пологи, зокрема застосування щипців;

- захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиками, застосування наркозу;

- незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале);

- перевтома, виснаження нервової системи та всього організму;

- спадкова нервозність;

- адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя;

- нетривалий фізіологічний дискомфорт;

Розглянемо деякі з названих причин докладніше. Під час хвороби організм дитини мобілізує свої сили, спрямовуючи їх на виживання. Ця внутрішня боротьба виснажує нервову систему малюка, від чого він до всього байдужіє або стає надмірно дратівливим.

У такий момент досить навіть незначного подразника, щоб вивести дитину з рівноваги, викликати сльози. Отже, коли вона хворіє, з нею слід поводитися з особливою увагою, дозволяти їй те, що забороняється за звичайних умов, наприклад, кілька днів не вчити уроки, не робити ранкової гімнастики тощо.

У цей період потрібно намагатися не провокувати бурхливих виявів незадоволення малюка: не готуйте страв, яких він не любить, не залишайте його самого, не вимикайте на ніч світло, якщо він боїться темряви. У разі затяжного захворювання дитині набридає одноманітність оточення, лікувальні процедури. Тоді примхи малого слід розцінювати як неусвідомлену форму протесту чи своєрідний спосіб «розважитися», змінити обстановку.

Не менш складний і реабілітаційний період. Тому не варто після хвороби раптово змінювати розпорядок дня дитини, що склався за цей час. Треба чітко нормувати режим її праці й відпочинку. Неприпустимо, щоб виснажена хворобою дитина інтенсивно вивчала новий матеріал (заняття з англійської мови, музична школа), намагаючись надолужити прогаяне, бо перевантаження організму призводить, як правило, до ускладнень, нервових зривів і навіть певних психічних порушень, першим симптомом яких і стає вередливість. До того ж під час хвороби дитини треба суворо дозувати і контролювати застосування ліків, і, по можливості, надавати перевагу гомеопатичним засобам лікування.

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, і в період адаптації до нового режиму, нових умов життя (наприклад, коли дитина починає відвідувати дитсадок, вступає до першого класу, коли повертається до школи чи в дитсадок у вересні після тривалих канікул). Це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. В даному разі причина вередливості - перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи.

Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження і розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу. 23, с. 109

Нервозність, успадкована від батьків, - небезпека подвійна, оскільки в таких сім'ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці. У таких випадках допомогти може лише кваліфікований дитячий психолог, який працюватиме і з малюком, і з його батьками.

У здорової дитини вередування може бути пов'язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратівливість. Тож досить нагодувати дитину - і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд «гостросюжетних» мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо забирають у малюка багато енергії. А це призводить до нервового виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації - покласти дитину спати.

Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і необхідність тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою.

Причинами роздратування можуть також бути занадто теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо.

Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом'якшити дію об'єктивних чинників.

Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, - нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте, якщо дозволити йому укорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися з цим буде надзвичайно складно. 19, с. 88

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

- копіювання поведінки іншої людини.

- неправильна спрямованість родинного виховання.

- тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами.

- невміння розподілити час та організувати своє дозвілля.

- відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації.

- прагнення привернути до себе увагу.

- спроба розважитися.

Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копіювання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформовано критичне ставлення до власних і чужих дій, а натомість дуже розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які їх чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз'яснювальну роботу.

Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі запопадливі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не відразу або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо).

Якщо внаслідок таких дій малюк отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим.

Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк повинен мати не лише права, а й обов'язки, а отже, має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. 24, с. 61

Намагаючись компенсувати фізичні страждання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобливу дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.

Дослідження, проведені психологами та педагогам в сім'ях та освітніх закладах різного ступеня, показують, що за правильного підходу педагога вередливі діти поступово змінюються. Проте, якщо сім'я продовжує дотримуватися хибної лінії виховання, а вихователь (няня, гувернер) чи вчитель, тривалий час застосовують систему виховання, спрямовану на подолання вередливості, то в 96 випадках зі 100 дитина демонструє два протилежні типи поведінки: вередливість і нестриманість у спілкуванні з батьками та спокійну врівноваженість у присутності педагога. Інший варіант, коли різні дорослі одночасно виховують дитинурізними методами, в результаті чого прищеплюють їй різні моральні цінності.

Це дезорієнтує малюка і може призвести до невротичної реакції, зокрема до вередування. До аналогічних наслідків призводить швидка зміна типу виховання: якщо дитину до певного часу виховували одними методами, а потім раптово за певних обставин (розлучення батьків, переїзд, народження ще однієї дитини тощо) стиль виховання змінюється.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами. Прагнення різних учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на «зону найближчого розвитку» (за Л.С. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, повинно бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров'ї.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже, нервує і вередує. Набридає дорослим своїми примхами і малюк, не здатний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля - серйозна проблема у виховній практиці.

Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного «Я», спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматичне. Отже, і в сім'ї, і в освпгніх закладах на першому місці має стояти завдання - допомогти дитині знайти себе. 22, с. 79

Вередування можуть бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім'ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над розподілом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капризування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки повинні подумати про усунення конкуренції за право на увагу.

Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв'язання подібної проблеми не існує.

Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьому малюка не обходить, які наслідки - позитивні чи негативні - спричинять його дії. Якщо урізноманітити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.

Як резюме зауважу: появі примх легше запобігти, аніж потім виправляти педагогічні помилки. Тому треба вчасно визначати тривожні симптоми, а не втішатися хибною думкою, що все це - вияв оригінальності, обдарованості й тонкої натури малюка. Не можна перевиховати дитину, не усунувши причину вередливості. Залякування та покарання також неприпустимі, оскільки вони розхитують і без того травмовану нервову систему вихованця. Отже, лишається єдиний спосіб, що його визначив П.І. Ковалевський: правильне, розумне, людяне і досить суворе виховання, здатне цілковито нейтралізувати цю ваду і дати суспільству гідного громадянина.