Запитання для самоконтролю

1. У яких випадках і за яких умов журналіст використовує саме нарисовий метод.

2. У чому суть нарисового методу;

3. Чим нарисовий метод відрізняється від аналітичного.

4. Малі форми нарисового відтворення

5. Назвіть критерії визначення нарису.

6. Назвіть види публіцистичних образів.

7. Відмінність між образом і описом.

8. Різновиди нарисів.

Тема 3. Сатиричне відтворення дійсності у сучасних змі

Лекція – 2 год.

Журналістські форми сатири і гумору. Сатирично-публіцистичні жанри (сатирична замітка, сатиричний коментар, сатиричні листи, анекдот) і художні сатирично-гумористичні жанри (сатирична повість, сатиричний роман, комедія, віршовані і прозові гуморески, пародії).

Сміх – вияв почуття гумору та усвідомлення комічних ситуацій. Сміх як зброя, як своєрідна форма критики та сміх як джерело естетичної насолоди. Сміх може бути як дружнім і приязним, що “виліковує”, так і гнівним і презирливим, що ранить.

Фейлетон ( з франц.аркуш) – невелика публікація, додаток. Розвиток фейлетону відбувається під час послаблень утисків, як віддушина. Як жанр сформувався у ХХ ст.,

Фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми. Серед основних негативних явищ – людська бездушність, зазнайство, бюрократизм, глупота і бездарність, видима добропорядність. Фейлетон пишуть проти тих політиків, які бояться сміху.

У фейлетоні з’ясовують комічну суть факту, тобто показують невідповідність між ідеалом сатирика, суспільним ідеалом і реаліями дійсності. Фейлетон – широкий творчий діапазон на політичну, побутову та морально-етичну проблематику.

Ознаки фейлетону: мова іносказання, здатність зачепити одразу кілька тем, незвичний початок твору, включаючи гру з заголовком, принцип несподіванки у викладі, використання комічний ситуацій, гострої інтриги, стилізація мови, алегорії (перевтіленя), багатозначний підтекст, відверта критика, громадянський гнів, сатиричне висміювання, внутрішній сарказм, місткість сатиричної деталі, діалогу, елементу сарказму. Мова Езопа – сатиричний підтекст, який розуміє читач, але не можна було звинувачувати автора й видання.

У фейлетоні повинен бути публіцистичний задум з чіткою позицією.

Види фейлетону (за Щербиною): документальний, який поділяється на конкретний (називається справжнє ім’я виконавця) і безадресний (не конкретна особистість, а певне явище), а також белетристичний (розгортання сюжету) і публіцистичний (певна гумористична теза, думка (С.Набока, Є.Дудар)), проблемний або оглядовий (не образ, а душа, проблема на моральні теми), ліричний або позитивний (гуморески та усмішки Остапа Вишні, Ільф і Петров). Фейлетон думки (асоціація), фейлетон стилю (простий факт, щоб було цікаво), фейлетон факту (у чистому вигляді існувати не може).

Вимоги до фейлетоніста: природне почуття гумору, комічне бачення реальності, мовностилістична іронічна інтерпретація (гіперболи і пародіювання), здатність писати смішно.

Фейлетонний казус – конкретний випадок несумісності реальності нашим громадянським ідеалам.

Дві зауваги. Перевірка факту. У фейлетоні важливо не просто розкритикувати, висміяти (це може стати причиною судового позову), потрібно бути уважним і прискіпливим до фактів. Для підтвердження факту обов’язкова зустріч і розмова журналіста з “героєм” фейлетону. Важлива відповідальність (невідповідальність в інтернеті) та юридична грамотність сатирика/фейлетоніста.

Художня заувага. Вміння бачити комічний бік явища, процесу, людини. Так виникає концепція, сюжетно-композиційні повороти і словесні сатиричні засоби. Ключовою у фейлетоні може бути деталь, фраза, вираз обличчя, аналогія. Основне – побачена комічна невідповідність.

Памфлет – 16 ст. Еразм Ротердамський “Похвала глупоті”. Виникає у часи соціальної й національної боротьби різних часів і народів. Характерні риси памфлету: відповідний тон, войовничість, засоби письма, стильова манера розмови (категоричність, нестримність, лайливість).

Памфлет – переважно безсюжетний сатирично-публіцистичний твір, в якому автор, вдаючись до гострої іронії та сарказму, гнівно таврує суспільно-небезпечні, насамперед політичні явища і вади.

Види памфлету: портретний, історичний, памфлет-некролог. Памфлет немислимий без сатиричного образу, образу-персонажу.

Прикметні жанрові ознаки памфлету: важливість, актуальність теми обраної автором, створення узагальненого сатиричного образу, використання художніх і публіцистичних засобів зображення дійсності, відверта неприхованість авторської позиції, експресивна насиченість мови (зокрема у формі іронії, сарказму), лаконізм стилю.

У жанрі памфлету працювали: І.Вишенський, І.Франко, О.Маковей, Л.Українка, Д.Донцов, С.Єфремов, С.Петлюра, М.Хвильовий (“Україна чи Малоросія”), Є.Маланюк, К.Котко, Д.Мануїльський, Я.Галан.

Спільне для фейлетону і памфлету: документалізм, оперативність (швидке реагування, щоб розкрити причини, а не наслідки), невеликий обсяг, газетно-журнальний родовід. Відмінне: наявність сюжету у фейлетоні, натомість памфлет переважно безсюжетний твір.

У сучасній газетній журналістиці є щонайменше 15 жанрів сатири: байка, гумореска, усмішка, сатиричний афоризм, пародія, сатирична замітка, репліка, анекдот, сатирична повість, сатиричний роман, комедія, гротеск, карикатура, шарж, каламбур, парадокс.

У сучасних ЗМІ від сатири: сатиричний коментар “Хіт-парад подій і цитат” Наталії Балюк у “Високому Замку”), сатиричне ревю “Львівські Обсервації” Юзя Обсерватора у “Поступі”, рубрики, карикатури Юлії Ліщенко у “Високому Замку”, В.Костирка у “Поступі”, а також “Дзеркало тижня”, “Україна молода”.

Елементи іронії та сарказму пронизують кращі статті, нариси, огляди, інтерв’ю у таких авторів як Сергій Набока, Олександр Кривенко, Юлія Мостова, Сергій Рахманін.

План практичних занять