1.3. Принципи аналізу рішень

Блага - будь-які дари природи, вироби або послуги, які задовольняють потреби людей, тобто приносять їм користь.

Будь-яке благо є обмеженим у своїх фізичних обсягах. Блага, які розглядає економічна теорія, є рідкісними (економічними) – їхні наявні обсяги менші за ті, які бажали б мати споживачі.

Альтернативна вартість окремого ресурсу – цінність для індивіда найкращої із втрачених альтернативних можливостей використання цього ресурсу.

Економічна вартість благ, для виготовлення яких використані різні ресурси: це сума явних і неявних витрат.

Явні витрати – витрати на ресурси, необхідні для виготовлення блага, які треба придбати на відповідних ринках.

Неявні витрати – альтернативна вартість ресурсів (необхідних для виготовлення блага), які не треба купувати, тому що вони є власністю виробника; вартість таких ресурсів може бути визначена за їхніми ринковими цінами.

В аналізі державної політики при визначенні економічної вартості благ слід враховувати не фактичні ціни, які спостерігаються на ринках, а невикривлені ціни – це ціни ринкової рівноваги в умовах повної конкуренції (тобто при відсутності зовнішніх ефектів і при повній поінформованості всіх учасників ринку).

“Людина економічна” має дві ознаки: вона діє раціонально і керується власними інтересами, або власною вигодою, як вона її розуміє.

Раціональна поведінка стосується набору правил або аксіом щодо смаків й уподобань, які використовуються в аналізі альтернатив задоволення потреб.

Аксіоми раціонального вибору:

1) Порівнянність: завжди можна визначити, чи альтернатива А краща за альтернативу В, чи А і В – рівноцінні альтернативи;

2) Транзитивність (або перехідність). Якщо альтернатива "А" краща за альтернативу "В", а "В" краща за альтернативу "С", тоді й альтернатива "А" краща за "С";

3) Ненасиченість: якщо є дві альтернативи або два набори благ А і В, і в першому з них всіх благ не менше, ніж в другому, а хоч одного якогось блага в наборі А більше, ніж в В, тоді набір А кращий за набір В (тобто ліпше краще, ніж менше).

Основними принципами поведінки, що визначають раціонального учасника, є такі:

1) економічним агентам властивий сталий транзитивний порядок уподобань;

2) агенти керуються особистою вигодою і намагаються її максимізувати;

3) усі агенти мають повну інформацію про своє становище.

Раціональний вибір – вибір, який максимізує особисті вигоди особи, що приймає рішення.

Економічний вибір – вибір, який відповідає умовам ефективності.

Соціальний вибір [social choice] – вибір з позицій соціальної справедливості, як вона розуміється у суспільстві.

Суспільний вибір [public choice – раціональний вибір у масштабах суспільства, тобто з позицій максимізації суспільного добробуту (суспільних вигід).

1.4 Оцінювання державної політики

В оцінюванні слід виходити з кількох аспектів - результативності, ефективності і економічності.

Результативність політики (програми) (effectiveness) - це міра досягнення проголошених цілей політики. Результативність показує, наскільки результати наблизились до задекларованих цілей. Наприклад, програма профілактики захворювання на СНІД виходить із соціальних цінностей і має за мету зменшення випадків захворювання. Програма могла включати завдання - скоротити кількість випадків, скажімо, на 50%. Якщо через рік вдалося досягти скорочення на 45%, то програму можна вважати результативною, а якщо на 10% - то, мабуть, ні (але ще треба довести, що скорочення - це результат саме цієї програми, а не вплив якихось інших чинників).

Ефективність політики (програми) (efficiency) - це співвідношення між затратами на проведення політики та досягнутими результатами (інколи - продуктом політики, інколи - наслідками політики). Ефективність може вимірюватись як у натуральних показниках (продуктивність праці), так і увартісних - якщо можливо дати грошову оцінку всім затратам і результатам.

Ефективність і результативність- це різні аспекти дієвості, які часто плутають. Політика може бути результативною і водночас неефективною (якщо виявиться, що результат досягнуто дуже високою ціною).

Інколи в аналізі виділяють як окремий аспект дієвості політики її економічність.

Економічність політики (програми) [есоnоmу] означає намагання отримати певні фіксовані результати з найменшими затратами ресурсів (або в найдешевший спосіб).

Показники дієвості політики, як уже зазначалося, використовуються для оцінювання політики. Отже, оцінюватись повинні і затрати, і процес реалізації політики, і результати як на стадії проектування майбутніх дій, так і при аналізі фактично досягнутих результатів.

Центральним в економічному аналізі політики є поняття ефективності. В аналізі ціноутворення на окремих ринках розглядаються умови ефективності у виробництві, споживанні і в обміні. З позиції загальної рівноваги, коли економіка розглядається як сукупність взаємопов'язаних конкурентних ринків, вводяться умови ефективності розміщення ресурсів, ефективності за Парето у виробництві і споживанні.

Але виявляється, що умови, за яких досліджується ефективність конкурентних ринків, в теорії, і на практиці часто порушуються, виникає проблема неспроможності ринку - саморегульований ринок неспроможний функціонувати ефективно, і потрібне державне втручання з метою підвищити ефективність ринкових механізмів. Різні прояви неспроможності ринку (наявність зовнішніх ефектів, суспільних благ, асиметричної інформації, недосконалої конкуренції) розглядаються в розд. 4.

У процесі аналізу політики досліджуються економічні підстави для соціальної політики, адже ринок неспроможний стихійно здійснити такий розподіл благ і доходів, який би задовольнив суспільство. Отже, виникає проблема нерівності доходів, бідність, що потребує перерозподілу доходів. Однак виявляється, що намагання досягти високих розподільчих цілей справедливості веде до необхідності жертвувати якоюсь часткою ефективності, загального добробуту суспільства. Ця дилема потребує політичного розв'язку. Інструментом політичного аналізу подібного вибору виступає теорія суспільного вибору, яка почала розвиватись у другій половині ХХ ст. Вона пов'язана з позитивною цільовою установкою аналізу політики і поширює гіпотезу про раціональну поведінку політиків при ухваленні політичних рішень.

Використання державних інститутів для вирішення проблем функціонування ринкової економіки потребує економічного аналізу ефективності державних установ та виконавчої влади, що спричиняє використання ще одного нового напрямку економічної теорії - економічної теорії бюрократії. Виявляється, що державна влада, яка повинна усувати неспроможності ринку, сама в деяких ситуаціях виявляється неспроможною, тобто виникає проблема неспроможності державної влади. Отже, проблема визначення розумних меж державного втручання також має політичний розв'язок як суспільний вибір між неспроможностями ринку і влади.

Методами кількісного аналізу державної політики, інструментом обгрунтування державних програм виступає аналіз вигід і витрат та споріднені методи аналізу. Ця методологія потребує вміння оцінювати затрати ресурсів і результати політики з урахуванням уподобань споживачів, що вимагає поглибленого використання теорії вибору споживачів і теорії фірми. Проблема оцінювання державної політики - затрат на політику, процесу політики та її результатів, потребує використання цілого спектру суспільних наук, але насамперед такого розділу економічної теорії, як економетрика.