Розділ 7 Універсальні варіанти політики: виправлення неспроможностей ринку та влади

Універсальні варіанти політики — можливі дії, які застосовує уряд для розв'язання усвідомлених політичних проблем.

Вони становлять цілу низку загальних стратегій, оскільки проблеми політики складні і завжди входять у певний контекст. Універсальні варіанти політики розроблені відповідно до конкретних обставин, і створюють життєздатну основу для політичних альтернатив. Найперше завдання політичного експерта — визначити ті варіанти політики, які відкривають найкращі можливості поліпшити соціальні умови життя. Обговорюючи універсальні варіанти політики, пам'ятаймо не всі варіанти аналізу зводяться до порівняння та оцінювання універсальних варіантів політики. Багато аналізів політики мають частковий, обмежений характер.

Універсальні варіанти політики поділяються на п’ять великих груп: 1) звільнення й імітація ринків, сприяння їм; 2) використання податків і субсидій для зміни стимулів; 3) визначення правил;4) забезпечення товарами за допомогою неринкових механізмів; 5) страхування й резерви на «чорний день» (економічний захист).

7.1. Звільнення й імітація ринків, сприяння ринкам.

Ринки, створюють можливості для ефективного розміщення товарів, і тому можуть стати якісним показником вимірювання ефективності державного втручання. Якщо неспроможності ринку нема, то запровадження (або відновлення) ринку є можливим вирішенням політичної проблеми, у разі відсутності соціальних цінностей які е пріоритетними для держави. Якщо неспроможність ринку не притаманна політичній проблемі, створення всіх умов для роботи ринку однаково має становити один з можливих варіантів політики.

Однак влада не завжди спроможна створити життєздатні ринки, просто надавши дозвіл на приватні торговельні операції, часто вона повинна відігравати більш значну роль, забезпечуючи функціонування ринку. За інших обставин, коли нема змоги запровадити справжній ринок, наслідки роботи ринку можна імітувати за допомогою ринко подібних механізмів.

Розглядаючи політичні проблеми виділяємо три універсальні підходи які використовують переваги приватного обміну: звільнення ринків, сприяння ринкам, імітація ринків.

Звільнення ринків. Звільнення регульованих ринків відбувається в тих випадках коли очікується відновлення ефективності функціонування ринкових механізмів. Звільнення ринків відбувається завдяки:

Дерегуляція – зменшення державного втручання у приватний сектор у разі відсутності неспроможності ринку.

В даному випадку необхідно враховувати наявність неспроможності влади — по-перше, реакцію законодавців на пошуки ренти в окремих галузях; по-друге, в інших випадках зміни технології або структури попиту можуть радикально змінити структуру галузі, і тому виникне потреба в регулюванні. Дерегуляцію майже завжди неминуче супроводять складні проблеми, пов'язані з ефективністю та розподілом. Але необхідно пам’ятати що, невдачі фірми, пов’язані з дерегуляцією не тотожні неспроможності ринку, дані показують, що виграш споживачів з запровадженням процесів дерегуляці збільшується.

Легалізація - звільнення ринку за допомогою скасування кримінальних санкцій. Стимулом легалізації часто служить зміна суспільного ставлення до певних явищ (наприклад, розвиток підприємницької діяльності, сексуальної свободи). Іноді декриміналізацію — заміну кримінальних покарань на штрафи — пропонують як часткову форму легалізації.

Приватизація. Слово «приватизація» вживають у кількох різаних значеннях: 1) перехід від субвенцій організаціям до плати за користування; 2) видача контрактів приватним фірмам на забезпечення товаром, який раніше виробляла державна установа; 3) денаціоналізація, або продаж приватних підприємств приватному секторові; 4) демонополізація — процес, за допомогою якого уряд послаблює або ліквідовує обмеження, що заважали приватним фірмам конкурувати з державними організаціями або державними підприємствами.

Лише два останні види приватизації безпосередньо пов'язані зі звільненням ринку. Однак навіть денаціоналізація може не створити умов вільного ринку, якщо іншим приватним фірмам перешкоджатимуть конкурувати з ново приватизованими. Наявність чи брак неспроможності ринку є вирішальним чинником при оцінці приватизації.

Сприяння ринкам Якщо ринок раніше не існував, то немає сенсу говорити про його звільнення, мова може йти про сприяння у створенні функціонального ринку за допомогою визначення прав власності на наявні блага, або створення нових товарів, придатних для продажу на ринку.

Розміщення наявних благ. Із зростанням попиту вільне благо може почати переміщатись у категорію ресурсів спільної власності. Розподіл прав власності буде неможливим, якщо проблема має структурний характер за своєю природою, і цілком можливим, якщо проблема має інституційний характер. Наприклад, національний уряд не може наділити когось ефективними правами власності на рибу, яка мігрує в міжнародних водах, але може дати такі права на національні ліси. Однак розподіл ефективних прав власності пов'язаний, як правило, з великими суперечками. Індивіди, які раніше користувалися благом за цінами, нижчими від ефективних, будуть опиратися будь-якому розподілові прав власності, який погіршить їхнє становище. Згідно з теоремою Коуза, з погляду кінцевої ефективності не має значення, хто отримав право власності, важить, тільки те, щоб це право було надійним і здійсненним на практиці. Але з позицій розподілу, люди можуть витрачати ресурси на політичну діяльність, спрямовану на здобуття якомога більшого обсягу таких прав, тобто візьмуться до пошуків ренти, з метою збагачення. 3 погляду початкової ефективності необхідно мати такі механізми розподілу, які б обмежували політичну конкуренцію за нові права власності, аукціони, та лотереї іноді можуть служити цій меті.

На сучасному етапі виокремлюють існування юридичних, адміністративних, політичних, соціальних і розподільчих перешкод для визначення прав власності.

Створення нових благ, придатних для продажу на ринку. За певних обставин уряд може створити нові блага для продажу. Найпоширенішим видом таких благ є ринкова ліцензія — як правило, на скидання відходів у навколишнє середовище. Теоретично розподіл ринкових ліцензій на скидання відходів гарантує досягнення певного рівня чистоти повітря або води при мінімальних сукупних витратах (куди входять і витрати на зменшення забруднення, і витрати на ствердження нормативів). За такої системи ринкових ліцензій фірми максимізують прибутки за допомогою зменшення кількості відходів до такого рівня, коли ціна додаткової ліцензії на скидання відходів дорівнюватиме граничним витратам на зменшення забруднення. Якщо всі галузеві фірми (навіть ті, що потенційно можуть увійти в галузь) матимуть змогу купувати й продавати ліцензії, то ціна за останню одиницю спричиненого забруднення стане однакова для всіх.

Імітація ринків У випадках, коли ефективні ринки не можуть діяти, влада змушена імітувати ринкові процеси, тобто, право забезпечувати товаром можна продавати на аукціоні.

Одним із випадків, коли, аукціон може належним чином імітувати ринок, є забезпечення товаром, що має певні характеристики природної монополії, — наприклад кабельним телебаченням. Однак надання права користуватися природною монополією учасникові аукціону, котрий запропонує найвищу ціну, не сприяє економічній ефективності. На конкурентному аукціоні учасник-переможець ладен викласти суму, яка б сягала очікуваного перевищення доходу над витратами, здобутого завдяки природній монополії. Тоді він був би змушений виставляти високу ціну за товар, а це призвело б до неефективності. Ефективніший підхід полягає в тому, щоб поставити перед учасниками аукціону вимогу встановити для споживачів найнижчу роздрібну ціну. Оскільки жоден учасник не зможе запропонувати товар за ціну, що дорівнює граничним витратам, переможець буде змушений виставити ціну, близьку до середніх витрат.

Аукціони широко використовують для надання прав на експлуатацію природних ресурсів спільної власності, ці ресурси часто породжують ренту за умов дефіциту.

Аукціон має переваги над визначенням фіксованої ціни за право експлуатації ресурсів, продаж права за фіксованою ціною вимагає від уряду оцінки ресурсів, куди входить врахування якості ресурсів, майбутнього попиту й цін за ресурси, а також майбутнього попиту й цін за замінники. Аукціон дозволяє виставити оптимальну ціну за допомогою ринкового механізму з використанням усієї інформації, доступної ринкові. Аукціони можуть бути корисним знаряддям розподілу, коли уряди мусять розподіляти будь-які обмежені ресурси