1.5. Ухвали та рішення та суду апеляційної інстанції

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції постановляє ухвали, ухвалює рішення. Порядок постановлення, вимоги щодо змісту та форми, визначаються загальними правилами ст. 19 і глави 7 розділу 3 ЦПК із врахуванням винятків та доповнень, зазначених у ст.ст. 314-316 ЦПК. Рішення суду апеляційної інстанції оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування рішення суду та ухвалення нового або зміни рішення. Ухвала постановлюється у інших випадках, коли суд апеляційної інстанції не ухвалює рішення.Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначається ст. 315 ЦПК.

Закон містить перелік вимог, що ставляться до змісту ухвали, що постановлюється за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення, ухвалу суду першої інстанції та викладаються в певному порядку. Відповідні елементи змісту, об’єднані найближчою метою, згруповані у чотири частини: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначається: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвище та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі. Крім того, у вказаній частині має міститись вказівка, у якому засіданні – відкритому чи закритому розглядалась справа.

Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції повинна містити зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, які мають бути викладені у стислій, але вичерпній формі. В цій частині ухвали зазначаються також узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судом першої інстанції. Ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути мотивованою. Вмотивованість виступає однією із найважливіших умов, що ставляться до ухвал суду апеляційної інстанції.

Мотивувальна частина зазначеної ухвали – це її аналітична частина, що слугує основою для висновків суду апеляційної інстанції щодо законності, обґрунтованості оскарженого судового рішення. Вона свідчить про якість перевірки. Викладення мотивів, з яких видно як судом оцінені докази, чим керувався суд при вирішенні справи, чому суд дійшов саме такого висновку, має велике значення як для учасників процесу, так і для суду апеляційної інстанції, робить ухвалу суду переконливою. У відповідності до п. 3. ч. 1 ст. 315 ЦПК в даній частині зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановлені ухвали, і положення закону, яким він керувався. Мотиви повинні бути ретельно аргументовані, спиратись на матеріали наявні в справі, нові докази. Відхиляючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції зазначає мотиви її відхилення.

Дійшовши висновку щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, які порушення закону були допущені судом першої інстанції. У резолютивній частині ухвали суду апеляційної інстанції, що є завершальною, суд у точній відповідності до своїх повноважень, визначених ст. 307 ЦПК, повинен сформулювати коротко і чітко свій кінцевий висновок щодо наслідків розгляду апеляційної скарги. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без змін в резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без змін. У резолютивній частині ухвали також має міститись вказівка щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Крім того, якщо оскаржуване рішення вже виконане, суд апеляційної інстанції у разі скасування рішення із закриттям провадження у справі, залишенням позову без розгляду, повинен зазначити в резолютивній частині про поворот виконання (ст. 380 ЦПК).За змістом рішення суду апеляційної інстанції має відповідати вимогам ст. 316 ЦПК. За загальним правилом, воно складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Стосовно вимог, що закріплені до вступної частини рішення, то вони такі ж як ставляться до такої частини ухвали суду апеляційної інстанції. В описовій частині вказуються у короткій формі зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції, стисло зазначається зміст вимог апеляційної скарги. Дана частина містить також виклад узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі. У мотивувальній частині наводяться усі міркування суду апеляційної інстанції, на яких ґрунтується рішення у справі. В ній вказуються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Мотивувальна частина містить також підстави щодо задоволення вимог: чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду. Необхідним атрибутом даної частини є посилання на закон, на підставі якого вирішено справу, з зазначенням назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту, а також процесуальний закон, яким суд керувався. У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмови в позові повністю чи частково; висновок суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог; розподіл судових витрат, строк і порядок набранням рішення законної сили та його оскарження. У разі негайного виконання рішення суду першої інстанції, у випадку виконання рішення, але коли пропущений строк апеляційного оскарження було поновлено в даній частині вказується за умов передбачених ст. 380 ЦПК про поворот виконання. Якщо суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в позові повністю, то в резолютивній частині рішення має зазначатись кому саме, в чому і проти кого суд відмовляє. Якщо позовні вимоги задоволено частково, то в даній частині повинно бути зазначено, які вимоги задоволені і в чому відмовлено. Постановлена ухвала, ухвалене рішення суду апеляційної інстанції проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Вони набирають законної сили у відповідності до ст. 319 ЦПК з моменту проголошення.Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК. Суд може також постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.Судові рішення апеляційного суду оформляються, видають або надсилаються в порядку, передбаченому ст. 222 ЦПК.

2. Задача

Коваленко Д.К. пред'явив позов до Дяченка Д.Л. про стягнення 3000 грн. 00коп. Письмового документу про надання грошей в борг відповідачу у позивача не має. Свій позов Коваленко Д.К. обґрунтував лише свідоцькими показаннями.

Яке рішення суд винесе по справі?

Згідно зі ст. 208 ЦК України у письмовій формі, належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує удвадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян(тобто, на суму(17 * 20 )340 грн. 00 коп. і більше).

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Рішення суду не може ґрунтуватисяна свідченнях свідків.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України уПостанові Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розглядуцивільних справ про визнання правочинів недійсними», виходячи зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих йогочастин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, щовиникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються якзасіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина другастатті 937, частина третя статті 949 ЦК).

На підставі вищевикладеного, суд , керуючись вказаними статтями , повинен відмовити в даному позові.