Література

1. Атлас гельмінтів тварин /1. С. Дахно, А. В. Березовський, В. Ф. Г'алаї та ін. К.: Ветінформ, 2001.- 118 с.

2. Ветеринарная паразитология / Г. М. Уркхарт, Дж. Эрмур, Дж. Дункан, А. М. Данн, Ф. В. Дженингс- М.: Аквариум ЛТД, 2000.- 352 с.

3. Гинецинская Т. А., Добровольский А. А. Частная паразитология: Паразити­ческие черви, Моллюски и Членистоногие - М.: Высш. шк., 1978 4.2. С. 63-78, 132-168.

Лабораторна робота 12

Тема: Паразитичні кільчасті черви. Арахноентомологія. Паразитичні павукоподібні (Arachnida), Клас Павукоподібні. Екологія та ме­дич­не значення класу Комахи. Паразитичні комахи (Insecta). Паразитичні кишковопорожнинні (Coelenterata). Паразитичні хребетні.

Мета: Вивчити особливості паразитичних кільчастих червів та риси прогресивної орга­ні­за­ції типу Чле­нис­тонові, значення пред­став­ників класів Ракопо­дібні, Па­вуко­подібні і Комахи як ектопаразитів, збуд­ників, переносників і природних резер­вуарів збуд­ників захворювань людини.

Під час виконання даної роботи студенти набувають вміння розрізняти паразитичних кільчастих червів, кліщів (на прикладі со­бачого кліща), визначати ви­ди людських вошей, бліх, бло­щиць та отримують навички з розробки заходів профілак­тики корости, висипного і поворотного тифів, чуми і інших паразитарних захворювань.

Теоретична частина

Паразитичні кільчасті черви

Кільчасті черви (Annelida) - це дуже важлива група для розумін­ня еволюції вищих безхребетних тварин, тому при вивченні цьо­го типу особливу увагу необхідно звернути на філогенетичні від­носини. Представники цієї групи відрізняються за ступенем склад­ності будови, але всі вони мають спільні риси, які характеризу­ють тип у цілому та вказують на більш високу організацію порів­няно з попередніми групами тваринного світу. Це метамерні, вториннопорожнинні тварини з добре розвиненою замкненою крово­носною системою й сегментарними видільними органами - метанефридіями. Анелід відносять до трохофорних тварин через на­явність у них личинкової фази трохофори.

До складу тіла полімерних анелід входять головна лопать, тулуб і анальна лопать. Більш примітивні форми мають щетинконосні придатки - параподії (перші локомоторні органи). До типу кільчастих червів входить кілька класів, а паразитичний спосіб ведуть лише п'явки.

П'явки - це прісноводні, морські та інколи наземні форми з постійною кількістю сегментів (30-33). Вони можуть бути хи­жаками, що живляться водними безхребетними або ссуть кров хребетних. У п'явок явно простежується схожість з олігохетами. У примітивних щетинконосних п'явок передні сегменти ще несуть щетинки, які відсутні в інших форм. Усі п'явки мають дві присоски; зовнішня сегментація не виражена, є дрібні кільця на кінці слід вважати вторинним явищем. П'явки не здатні до регенерації, тому в них не можна чітко відрізнити ларвальні сегменти від постларвальних. Вважають, що всі ларвальні сег­менти входять до складу передньої присоски. Порівняно з олігохетами у п'явок мало зміненими є лише нервовий апарат і ор­гани чуття. Інші органи утворюють еволюційні ряди вищої спе­ціалізації.

У п'явок як під час онтогенезу, так і в еволюційному плані відбувається заповнення целому сполучною тканиною, яка по­ходить від целомічного епітелію. Унаслідок цього п'явки набу­ли вторинної паренхіматозної організації, а їх кровоносна систе­ма мас глибокі зміни, які торкаються також статевого апарату.

У щетинконосних п'явок є типовий целом і замкнена крово­носна система. У хоботних п'явок кишка вже вкрита паренхімою, а целом розпадається на систему каналів, серед яких виділяють два бічні, а також, спинний і черевний, що несуть кровоносні су­дини. У щелепних п'явок з'являються чотири целомічні кана­ли, але вже відсутні кровоносні судини, а целомічна рідина стає схожою на кров. Через редукцію целома гонади п'явок лежать у паранхимі; запліднення внутрішнє.

Арахноентомологія

Членистоногі - найчисленніший за кількістю видів тип. Він об'­єднує понад 1 500 000 видів, які мають сегментоване тіло й несуть членисті кінцівки. Сегментарний склад тіла членистоногих досить різноманітний, але в межах різних філогенетичних гілок цієї гру­пи чітко спостерігається тенденція до стабілізації кількості сег­ментів і їх злиття в більші відділи - тагми.

Тіло членистоногих вкрите хітиновою кутикулою, окремі ді­лянки якої ущільнюються й набувають вигляду твердих пласти­нок - склеритів. Порожнина тіла в них змішана (міксоцєль), за­повнена порожнинною рідиною - гемолімфою. Травна система наскрізна, складається з трьох відділів. Будова ротового апара­ту й окремих ділянок травного тракту часто має адаптивний ха­рактер і визначається особливостями живлення. Кровоносна си­стема незамкена, у деяких видів вторинно зникає. Дихання здій­снюється всією поверхнею тіла, зябрами (водні форми), легеня­ми й трахеями (наземні форми). Видільна система примітивних форм - видозмінені целомодукти (коксальні, антенальні, максилярні залози), у більш високоорганізованих розвиваються мальпігієві судини. Нервова система побудована за типом черевного нервового ланцюга. Органи чуття мають складну будову. Члени­стоногі с різностатевими тваринами, часто їм властивий стате­вий диморфізм. Розвиток цих форм найчастіше здійснюється з метаморфозом.

До типу Arthropodа належать чотири підтипи: Тrilobitomorpha, Вranchiata, Сhelicerata та Тracheata. Серед останніх трьох підтипів паразитизм набув значного поширення. Традиційним с виділення медико-ветерииарної арахноентомології, яка має найбільше практичне значення.

Паразитичні павукоподібні (Arachnida)

Підряд Parasitiformes (паразитоформні кліщі) об'єднує най­більш спеціалізованих представників ряду, практично позбавле­них зовнішніх проявів сегментації тіла. За низкою морфологіч­них та біологічних ознак до хеліцерових належать близько 40 000 видів переважно назем­них членистоногих, тіло яких поділяється на головогруди та чере­вце. Хеліцерові об'єднують три класи, але паразитичні форми зна­ходяться в межах єдиного ряду - кліщі (ряд Асаrі) класу павуко­подібні (Arachnoidea).

Головогруди несуть шість пар кінцівок: хеліцери, педипальпи (ногощелепи) та чотири пари ходильних шестичленикових ніг. Черевні кінцівки, як правило, відсутні або рудиментарні та пе­ретворені на найрізноманітніші за функціональним призначен­ням органи: легеневі мішки, статеві кришечки, органи чуття, па­вутинні бородавки тощо.

Підряд Parasitiformes (паразитоформні кліщі) об'єднує най­більш спеціалізованих представників ряду, практично позбавле­них зовнішніх проявів сегментації тіла. За низкою морфологіч­них та біологічних ознак паразитоформні кліщі поділяються на кілька надродин. Серед них за практичною значущістю виділя­ються дві: Ixodoidea, до якої входять винятково паразитичні захворю­вань; та Gamasoidea - вільноіснуючі, хижі та паразитичні форми.

Надродина Ixodoidea об'єднує винятково облігатних гематофагів, які паразитують на хребетних тваринах: рептиліях, пта­хах та ссавцях. Вони об'єднуються у дві родини: Argasidae - аргасові кліщі та Ixodidae - іксодові кліщі (рис. ).

Іксодові кліщі - найбільші представники ряду Асаrі, що ся­гають розмірів до 2-3 см. Голодні кліщі, як правило, мають сплю­щене овальне тіло; ситі різко збільшуються в об'ємі й набувають переважно яйцеподібної форми.

Тіло поділяється на два відділи: невелику голівку - гнатосому й власне тулуб - масивну ідіосому (рис. 11.2). Це розчленування виникло вторинно й не відповідає природним межам між сегментами. До складу гнатосоми входять лише частини акрону й перші два сегменти, які несуть хеліцери та педипальпи. Ідіосо­ма утворена останніми сегментами тіла та тією частиною акро­ну, на якій розвиваються очі.

Іксодові та аргасові кліщі помітно відрізняються між собою за характером сполучення гнатосоми та ідіосоми (рис. 11.1,11.2). У перших голівка прикріплена до тулуба термінально й спрямо­вана вперед, а в інших вона розташована субтермінально та спря­мована вниз.

Гнатосома іксодід складається із двох частин - розширеної основи та втягнутого хоботка, від якого з боків розмішуються членисті пальпи. Хоботок є складним утворенням, сформованим з кількох функціонально пов'язаних частин. Вентрально розмі­щений довгий сплощений виріст основи - гіпостом, який несе, як правило, спрямовані назад гострі зубці. Дорзально до гіпостома прилягають ще два вирости, які мають трубчасту будову - футляри хеліцер. Усередині футлярів розміщуються самі хеліце­ри. Між гіпостомом та футлярами утворюється щілина - передротова порожнина. На дні її в проксимальній частині хоботка роз­міщений ротовий отвір, сюди ж відкриваються протоки слинних залоз

Холі дери іксодід втратили клішнеподібну будову й складають­ся з двох члеників: основного членика й рухливого пальця, який на своєму зовнішньому краї несе потужні ріжучі зубці. Увесь цей комплекс органів, який утворює хоботок, служить для проник­нення в шкіру хазяїна й поглинання крові. Пальпи іксодід чотиричленикові; на них розміщуються численні чутливі щетинки.

У самців і самиць родини Argasidae ідіосома має яйцеподіб­ну, або неправильно овальну із загостреним переднім кінцем, фо­рму. Іззовні ідіосома прикрита еластичною кутикулою, на дор­зальній поверхні якої розміщуються маленькі склеротизовані пластинки - диски, які утворюють досить характерний малюнок. Вони служать для прикріплення м'язів. Дорсальна та вентраль­на поверхні ідіосоми несуть систему борозенок постійної форми.

Кутикула ідіосоми представників родини Іхоdidae склеротизована значно сильніше. У самиць більша частина поверхні ідіо­соми одягнена еластичною кутикулою, здатною до значного роз­тягування, яка називається алоскутум. Лише на передньому кінці, на межі з гнатосомою, дорзально розміщується невеликий склеротизований щиток - скутум.

На поверхні тіла кліщів розміщуються членисті органи чут­тя, до яких належать волосинки, або хети, що рухомо зчлено­вані з кутикулою. До їх основи підходять відростки сприйнят­ливих нервових клітин. Хети мають термо- та хеморецепторну функції. Крім того, хеморецепторами служать органи Галлера, які локалізовані на дорзальній поверхні лапок передньої пари ніг.

Органи зору кліщів представлені простими очима (їх усього два). У деяких представників Іхоdidae, а також у більшості Argasidae очі відсутні.

Усі іксодові кліщі - це облігатні гематофаги. Живлення кро­в'ю - необхідна умова, без якої неможливий нормальний розви­ток кліщів та їх розмноження. У Ixodidae, як і в багатьох інших кровососів, чітко виражені гонотрофічний цикл та гонотрофічна гармонія. Останнє означає повну узгодженість і залежність процесу дозрівання яєць від процесів перетравлення та засвоєн­ня крові. Поглинання самицею певної порції крові забезпечує формування, розвиток та відкладення однієї порції яєць. Повтор­ні яйцекладки можливі лише після повторного живлення. Пері­од, який триває від одного акту живлення до наступного, й отри­мав назву гонотрофічного циклу. Самиці Argasidae за своє жит­тя проходять кілька гонотрофічних циклів (4-6). Самиці Іхоdidae мають лише один гонотрофічний цикл і після першої, до того ж єдиної, яйцекладки гинуть.

Кількість крові, яку поглинають кліщі, дуже велика. Вага ситих кліщів більш ніж у десять разів може перевищувати вагу голодних особин. Найчастіше іксодові кліщі на останній фазі свого розвитку живляться один раз (виняток становить Argasidae), поглинаючи при цьому значну кількість крові. Пере­рви між двома прийомами їжі можуть бути значними (від кіль­кох тижнів до кількох років). Тривалість часу живлення аргасових кліщів порівняно коротка й триває 2-3 години. Іксодідам властиве тривале живлення, яке розтягається іноді на 15 -20 діб.

Аргасові кліщі, як правило, копулюють у зовнішньому сере­довищі, в іксодід цей процес у більшості випадків відбувається на тілі хазяїна. Яйцекладка відбувається в добре захищених міс­цях із достатньою вологістю (лісова підстилка, тріщини в ґрунті, нори гризунів тощо). Плодючість іксодових та аргасових кліщів дуже відрізняється. Перші, як правило, відкладають від кіль­кох тисяч (рід Ixodes 1500-2500 яєць, рід Rhinocephalus 3000-4000) до 17000 (рід Нуаlomma). Самиці аргасових кліщів одночасно відкладають від 50 до 200 яєць, але через наявність кількох гонотрофічних циклів за своє життя вони продукують до 1000-1500 яєць.

Фази розвитку іксодових кліщів представлені личинками й німфами (рис. 11.3). Личинки мають тільки три пари ходильних ніг, зовнішній статевий отвір у них відсутній; у багатьох видів відсутні трахеї. Личинки аргасових кліщів відрізняються від імаго ще и тим, що гнатостома займає в них термінальне, а не субтермінальне положення.

Після першого линяння у личинок з'являється четверта пара ніг. У них розвивається трахейна система, і вони перетворюють­ся на німф. У німф Argasidae гнатостома зміщується на вентраль­ну поверхню. Розвиток різних видів Argasidae здійснюється з 2- 6 німфальними стадіями. Личинці, а також кожній німфальній стадії для нормального розвитку та линяння необхідне живлен­ня. Розвиток Ixodidae значно більш стабілізований. У них відбувається скорочення німфальних стадій до однієї.

У більшості випадків кліщі надродини Ixodoidae не віддають переваги певним хазяям. Як правило, один і той самий вид здат­ний паразитувати на групі близьких видів тварин. Більше того, у деяких видів досить значного поширення набуло явище кані­балізму. Голодні особини можуть живитися на ситих кліщах сво­го або іншого виду, проколюючи хоботком покриви його тіла (так званий омовампіризм).

Живлення кров'ю на хребетних тваринах зумовлює чергуван­ня в циклі розвитку кліщів періодів вільного існування в зовні­шньому середовищі й паразитування на хазяїні. Більшості аргазідам властивий багатохазяїнний цикл розвитку, коли личинка й кожна німфа нападають на певну хребетну тварину. Після жив­лення вони покидають хазяїна та проходять линяння в зовніш­ньому середовищі.

В іксодових кліщів кількість хазяїнів не перевищує трьох, а цикли називаються трихазяїнними (p. Ixodes, Dermacentor тощо). Личинки й німфи нападають переважно на дрібних тва­рин (ящірки, гризуни, комахоїдні, птахи), а статевозрілі кліщі - на більш великих тварин (копитні, собаки, зайці).

Скорочення кількості хазяїв приводить до виникнення двохазяїнних циклів (p. Rhipicephalus) і навіть однохазяїнних (p. Boobphilus). У пер­шому випадку личинка після живлення залишається на хазяїні, де й линяє. Утворена німфа відразу приступає до кровоссання, після чого переходить до навколишнього середовища. Статево­зрілі кліщі живляться вже на інших особинах того самого або близьких видів хребетних тварин. При однохазяїнному циклі роз­витку всі три фази відбуваються на одній тварині-хазяїні. У зов­нішньому середовищі відбувається лише відкладання яєць, їх розвиток і вихід личинок.

Перехід до монохазяїнних типів під час еволюції, імовірно, пов'язаний зі змінами біології кліщів. Аргасові кліщі заселяють переважно гнізда й нори хребетних тварин. У таких умовах імо­вірність зустрічі з хазяїном достатньо висока й тривале перебу­вання на годувальнику зайве. Іксодові кліщі перетворились на пасовище-підстерігаючих паразитів, що знижує можливість їх зустрічі з хазяїном. Тому збереження багатохазяїнних циклів стає невигідним.

Більшість іксодових кліщів через відсутність значних мігра­цій пасивно підстерігає своїх хазяїв. Але вони концентруються там, де імовірність зустрічі є найбільш високою (навколо стежок, якими рухаються тварини), тому кліщі очікують не на ґрунті, а підіймаються на рослинність на висоту до 1 м. У Hyalomma asiaticum - мешканця пустель і напівпустель, пасивне очікуван­ня супроводжується активним переслідуванням тварини-годува льника (до кількох десятків метрів).

Вплив кліщів на організм хазяїна визначається дією кількох факторів. Слина, яка впорскується в ранку, викликає місцеву шкірну реакцію. Масовий напад кліщів і, відповідно, надходжен­ня великої кількості слини в організм хазяїна можуть бути при­чиною лихоманкових явищ і нервових розладів. Аргасові кліщі Alveonasum lagorensis переносять збудників хвороб, які виклика­ють кліщові паралічі, а іноді й загибель молодих овець. Аналогіч­ну дію на домашніх птахів чинять укуси Argas persicus.

Висока інтенсивність живлення кліщів призводить до знач­них втрат крові хребетними тваринами. Так, 100 самиць Dermatocentorpictus поглинають близько 400 мл крові хазяїна. У науковій літературі відзначалися випадки анемії тварин при масових нападах іксодових кліщів.

Організм хазяїна на напад кліщів, як правило, відповідає за­хисними реакціями. З'ясовано, що слина кліщів має антигенні властивості. Та все ж тварини набувають стійкості до нових на­падів кліщів. На таких імунізованих хазяях кліщі не можуть живитися нормально. Найбільше практичне значення

іксодові кліщі мають як переносники хвороб людини та тварин, збудни­ками яких можуть бути віруси, бактерії, спірохети, рикетсії та найпростіші.

Надродина Gamasoidеа на відміну від Іхоdоіdea складається з дуже дрібних кліщів розмірами тіла не більше 2,5 мм. Серед них зустрічаються як вільноіснуючі, так і паразитичні форми (тимчасові й постійні ектопаразити хребетних, інколи безхребет­них, і навіть ендопаразити).

Паразитичні гамазові кліщі живляться кров'ю хазяїна. При цьому в самиць має місце гонотрофічний цикл. Перехід цих клі­щів до паразитизму був пов'язаний із початковим існуванням у гніздовій підстилці, звідки вони могли переходити до живлен­ня на гризунах. Постійно знаходячись на тілі хазяїна, кліщі отри­мали можливість злизувати краплини крові при випадкових ушкодженнях, а деякі види почали активно ушкоджувати шкі­ру й перетворюються на обов'язкових гематофагів. Але перетво­рення хеліцерів на колючі стилети відбувається лише в предста­вників родин Haemogamasidae, Dermanyssidae та інших, які ста­ли облігатними гематофагами. Крім безпосереднього ушкоджен­ня шкіри, гамазові кліщі можуть передавати збудників низки серйозних захворювань людини й тварин.

Цікавим с паразитизм червонотілкових кліщів (підродини Trombidiformis), зокрема родини Trombiculidae, у представників якої спостерігається личинковий паразитизм. Личинки парази­тують на наземних хребетних, живлячись кров'ю хазяїна. Хво­роба (осіння еритема) супроводжується виникненням папул та свербінням. Унаслідок розчесування місць укусів можливе за­несення різноманітних інфекцій. До цього ж підряду належить і залозник людський (Demodeх folliculorum), що паразитує в сальних залозах людини (рис. 11.4).

Надзвичайного санітарно-епідемічного значення набуває ко­ростяний свербун (Sarcoptes scabiei) - збудник корости людини.

Усі стадії його розвитку паразитують у шкірі люди­ни, а тривалість розвитку від яйця до імаго триває до двох тиж­нів. Занурення кліщів у шкіру викликає сверблячку, розчісуван­ня, супроводжується дерматитами, екземою тощо.

Паразитичні комахи (клас Іnsecta)

Комахи - найбільш численний за кількістю видів клас тварин. Тіло комах чітко поділене на три тагми - голову, груди та черев­це. Голова несе вусики, очі та складно влаштований ротовий апа­рат, особливості організації якого визначаються характером жи­влення тварин.

Груди в усіх комах складаються з трьох сегментів, кожен із яких несе пару ходильних ніг. В абсолютної більшості вищих комах два останні грудні

сегменти мають крила, які вторинно втрачають лише деякі паразити (воші, блохи тощо). Черевце, як правило, позбавлене кінцівок, іноді зберігаються гомологічні їм придатки у вигляді церок, грифельків та інших утворень. Розвиток комах здійснюється з неповним або повним метаморфозом.

Висока біологічна пластичність комах дозволила їм присто­суватися до існування в різноманітних умовах. Ця особливість зумовила й широкий перехід комах до паразитизму. Одні з них стали облігатними паразитами рослин, інші пристосувалися до паразитування на тваринах. У більшості випадків перетворення дорослих комах на паразитів тварин було пов'язане з виникнен­ням гематофагії.

Не меншою мірою в комах поширений паразитизм і на личи­нкових фазах розвитку, при цьому личинки часто стають обліга­тними ендопаразитами. Три ряди комах, зокрема клопи (Нетірtеrа), перетинчастокрилі (Нутепорtеrа) та двокрилі (Dірtеrа), складаються як з вільноживучих, так і паразитичних форм. Ряди пухоїди (Mallophaga), воші (Апорlиrа) та блохи (Арhaniptera) представлені винятково паразитами.

До ряду клопи належать 30-40 тис. переважно вільноіснуючих видів. Розвиток клопів відбувається з неповним перетворен­ням. Передня пара крил дуже хітинізована, тоді як вершина їх тонка та прозора. Ротовий апарат колючо-сисного типу. Максили та мандибули перетворені на колючі щетипки, які вкладені, як у футляр, у жолоб видозміненої й значно витягнутої нижньої губи (рис. 11. 6). Максили, складаючись разом, утворюють два кана­ли. Один з них (верхній) служить для всмоктування крові або іншої рідинної їжі. Через другий (нижній) канал виливається секрет слинних залоз. Характерна особливість клопів - наявність паху­чих залоз, які виділяють секрет із різким неприємним запахом.

Типовими паразитами є представники родини Сітісіdae, в яких з'явилися видозміни, пов'язані з паразитизмом. До цих видозмін належать: редукція крил, наявність потужних, широ­ко розставлених кінцівок та еластичної хітинової кутикули. Усі Сітісіdае - облігатні гематофаги, живляться на тілі людини, багатьох ссавців і птахів. Серед них найважливіше санітарно- епідеміологічне значення мають Тriatoma sanguisuga (поцілуйний клоп) та Сітех lectularius (постільний клоп).

Тріатоми ведуть нічний спосіб життя. Паразитами є дорослі форми та личинки. Момент введення хоботка в шкіру для люди­ни непомітний, а неприємні відчуття, пов'язані з надходженням у кров слини, виникають пізніше. У деяких людей укуси цих клопів викликають алергійні реакції. Тріатомові кліщі станов­лять значну санітарно-епідеміологічну небезпеку як переносни­ки збудників хвороби Чагаса.

Постільний клоп є облігатним тимчасовим паразитом люди­ни й також веде нічний спосіб життя. Дорослі клопы здатні три­валий час (понад півроку) голодувати. В антисанітарних умовах клопи можуть розмножуватися в значній кількості. Нападаючи вночі на людей, вони порушують сон, позбавляють нормального відпочинку. Значення постільних клопів як переносників інфек­ційних хвороб не доведене.

Пухоїди (ряд Маllophaga) - це група паразитичних комах, які мешкають у пір'ї птахів та у волосяному покриві ссавців (волосоїди). Розвиток їх відбувається з неповним перетворенням. За своїм зовнішнім виглядом вони нагадують вошей, але на відміну від них мають гризучі ротові органи.

Представники цієї групи є досить дрібними комахами; вони мають витягнуте або овально-яйцеподібне тіло. Голова частіше широка, антени скорочені, очі редуковані. Залежно від способу життя груди можуть нести кінцівки бігального типу або ж такі, що пристосовані для прикріплення до волосся або пір'я. Харак­терною рисою всіх пухоїдів с відсутність крил.

Пухоїди є постійними паразитами, що тісно пов'язані з хазя­їном протягом усього циклу розвитку та характеризую ться над звичайно вузькою спеціалізацією (рис. 11.7). Самиці прикріпля­ють яйця до пір'я та волосся; розвиток відбувається з неповним перетворенням, із яйця виходить личинка, яка розвивається 18-20 діб.

Живляться пухоїди перевалено частинами пір'я та волосся, що часто супроводжується значним пошкодженням шкірного покриву хазяїв. У значного ураження пухоїдами тварини втра­чають цілісність пір'яного або волося­ного покриву, знижують продуктив­ність; підвищується їх захворюваність. Ці паразити можуть значною мірою пошкоджувати покриви тва­рин. Багато пухоїдів здатні, крім того, живитися кров'ю, злизуючи її з випа­дкових ран та пошкоджень на тілі ха­зяїна, а деякі активно пошкоджують шкіру мандибулами.

Воші (ряд Anoplura) - близькі до пухоїдів кровосисні кома­хи, які паразитують лише на ссавцях. Тіло їх сплющене, малень­ка голова значно вужча за груди. На голові розміщена пара ко­ротких антен, очі рудиментарні або зовсім відсутні. Ротовий апа­рат колючо-сисyого типу, він повністю розташовується всередині голови, завжди втягнутий і частково висовується лише при кровоссанні.

Воші зовсім позбавлені крил. Сильні, значно вкорочені кін­цівки на прикінцевому членику мають великі, рухливі кігтики, якими вони защімлюють волосся й тим самим міцно утримують­ся на тілі хазяїна. У цих паразитів достатньо добре виражений статевий диморфізм (самці дрібніші, із закругленим кінцем че­ревця). Із запліднених яєць (гниди) за сприятливих умов через 6 -8 діб виходять личинки, що відрізняються від імаго меншими розмірами і відсутністю статевого апарата (розвиток з неповним перетворенням). Увесь життєвий цикл залежно від видової на­лежності паразитів відбувається за 16-25 діб.

Характерна особливість вошей - їх вузька специфічність щодо хазяїв. Локалізуються, як правило, на поверхні шкіри хазяїна. Відомі два види вошей - специфічних паразитів людини. Один із них - лобкова воша, або площиця (Phtirus pubis), локалізуєть­ся безпосередньо на тілі людини (ділянка лобка, бороди, брів). Другий вид - людська воша (Pediculus humanis) - представле­ний двома підвидами: P. humanis vestimenti, або одежна воша, яка мешкає в одязі людини (переважно білизні), та P. humanis capitis, або головна воша (рис. 11.8), що паразитує на волоссі го­лови. Обидва підвиди відрізняються один від одного не лише мор­фологічно, але й за низкою особливостей своєї біології та життє­вого циклу. Тому деякі зоологи розглядають їх як окремі види.

Воші належать до постійних гематофагів. їх паразитування супроводжується сверблячкою, подразненням шкіри. У місці укусу з'являються щільні папули характерного синюватого ко­льору. Воші людини, викликаючи захворювання педикульоз, мають важливе санітарно-спідеміологічне значення, переносячи спірохет - збудників зворотного тифу, рикетсій - збудників во­линської лихоманки та ендемічного висипного тифу.

Воші, які живляться на хворій людині, разом із кров'ю всмо­ктують рикетсій. В епітелії шлунку воші рикетсії інтенсивно розмножуються, клітини шлунку руйнуються й маса паразитів разом із фекаліями викидається назовні. Рикетсії заносяться в організм людини через пошкодження шкіри, переважно в міс­цях укусів вошей.

Ряд Арhaniptera - блохи. Це облігатні гематофаги, які пара­зитують на теплокровних тваринах (переважно ссавцях) і мають важливе санітарно-епідеміологічне значення. Розвиток бліх від­бувається з повним метаморфозом.

Тіло цих паразитів здавлене з боків й покрите твердою хіти­новою кутикулою. Численні щетинки, спрямовані назад, полег­шують блохам можливість швидкого руху в густій шерсті ссав­ців або пір'ї птахів. На голові бліх знаходяться рудиментарні очі та короткі булавоподібні антени. Ротові кінцівки дуже видозмі­нені й перетворені на колючо-cисний апарат. У бліх зовсім від­сутні мандибули, а парні колючі щетинки - це максили. Нижня губа редукована, але нижньогубні щупики добре розвинені. Вони мають жалоподібну форму й, щільно прилягаючи одна до одної, утворюють футляр, у якому лежать колючі щетинки.

Блохи позбавлені крил, на грудях розміщені тільки кінців­ки, третя пара яких представлена стрибальними ногами. Самиці бліх відкладають до 400-500 яєць в органічні рештки в норах гризунів, сараях та будинках. За один прийом відкладається лише 6-10 яєць. Період кладки обов'язково пов'язаний з вжи­ванням крові й може розтягатися на кілька місяців. Розвиток яєць триває від 3 до 15 діб. Личинки червоподібні, безногі, не пігментовані, позбавлені очей, мають добре розвинену головну капсулу з гризучим ротовим апаратом і живляться детритом та сухими фекаліями дорослих бліх, які завжди змішані з залиш­ками крові.

Розвиток личинки триває близько двох тижнів, після чого вони заляльковуються в павутинному коконі. Вихід імаго може відбуватися уже на 8-1 4 добу, але за несприятливих умов може затримуватися на кілька місяців (у людської блохи Риlех irritans - від 7 до 239 діб).

ІІри живленні блохи висмоктують крові більше, ніж може вміститися в їх кишечнику. Тому краплі неперетравленої крові увесь час виступають з анального отвору. Живлячись кров'ю людини або тварини, блоха вводить у ранку секрет своїх слин­них залоз, який викликає біль, сверблячку, а разом зі слиною може занести збудників інфекційних захворювань.

Чума - важка епідемічна хвороба людини, яка розповсюджу­ється переважно блохами, хоча можлива й безпосередня переда­ча інфекції від людини до людини. Блохи, живлячись на людях або тваринах, всмоктують збудників чуми. У шлункові та кишеч­нику комах чумна паличка починає інтенсивно розмножувати­ся, і бактерії блокують шлунок, утворюючи так звані "чумні проб­ки". Заражена блоха пробує живитися кров'ю, яка наштовхуєть­ся на чумну пробку, руйнує її, і тоді чумні палички разом із кро­в'ю повертаються в тіло здорової людини або тварини, заражаю­чи їх. Крім того, чумні баи,или завжди є у фекаліях бліх, дефека­ція яких відбувається під час живлення па хворій людині. Випа­дкове попадання таких бактерій у ранки, на слизову очей та носа також призводить до зараження чумою. Таким чином, блохи можуть передавати цю інфекцію контамінативним та інокулятивним шляхом.

Двокрилі (ряд Dірtera) - найчисленніший (до 80 тисяч видів) і найбільш високоорганізований ряд комах, представники якого мають тільки одну пару крил. Задні крила перетворені на неве­ликі булавоподібні придатки дзизкальця. Ротові апарати двокрилих мають вигляд хоботка, призначеного для висмоктуван­ня крові або її злизування.

Ряд Dірtera поділяється на три підряди:

- Підряд Nematocera (довговусі) об'єднує види, які мають багаточленикові (понад три членики) сяжки. У личинок довгову­сих голова завжди добре розвинена й відокремлена від тулуба. До складу підря ду належать кровосисні види (мошки, мокреці, москіти, справжні комарі).

- Підряд Brachycera-Orthorrhapha (коротковусі прямошовні) складається з видів, у яких наявні три членикові сяжки. Голо­ва в личинок сильно редукована. Під час виходу імаго з лялеч­ки «а дорзальній поверхні її покривів (екзувію) утворюється пряма і цілина. Із кровосисних форм до прямошовних належить численна родина ґедзів (Таbапіdae).

Інгредієнти 14

Досвідчені 14

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ІХТИОФТИРИУСА 59

Арахноентомологія 110