Соціальна економіка вміщує такі методи:

1. Метод наукової абстракції – відмова від поверхневих, несуттєвих сторін явища, з метою розкриття суттєвих загальних зв’язків. Цей метод передбачає необхідність розгляду тих, чи інших економічних явищ під певним кутом зору.

2. Метод аналізу і синтезу. Метод аналізу – розкладання системи економічних відносин на окремі елементи , з метою їх глибокого та детального вивчення. Метод синтезу – органічне з’єднання окремих елементів економічних відносин в єдине ціле.

3. Метод індукції і дедукції. Метод індукції – спосіб вивчення окремих фактів, які дозволяють встановити їм загальні риси або властивості. Метод дедукції означає розповсюдження загальних визначень на окремі факти.

4. Метод поєднання логічного і історичного. Метод логічного і історичного дослідження економічних явищ і процесів в історичному аспекті.

Соціальна економіка, як суспільна наука, виконує наступні функції:

1. Теоретична функція відображає існуючі економічні явища і економічні процеси, і визначає як вони співвідносяться.

2. Методична функція розвиває свій особливий метод, який відповідає особливостям економічних процесів.

3. Практична функція пізнає реальну економічну дійсність для того, щоб відкрити людям способи використання економічних законів.

4. Практична функція - вміння передбачити шляхи розвитку економіки.

5. Виховна функція надає здібності наукового мислення.

Проблеми, які лягли в основу вивчення курсу «Соціальна економіка»

Питання 3.

Теорія постіндустріального суспільства є науковою основою визначення соціально-економічної стратегії та економічної політики держави. У цьому проявляються закономірності цивілізаційного прогресу. Як відомо промислова революція в Англії наприкінці XVIII –початку XIX ст. власне відкрила індустріальну епоху. Всі країни, яких турбувало майбутнє слідом за Англією здійснювали індустріалізацію, створювали машинне виробництво. Прогрес цивілізації досягався одним шляхом – індустріалізація.

Сьогодні ми є свідками постіндустріальної революції, в результаті якої розвинені країни перейшли на вищий щабель цивілізаційного прогресу – на стадію постіндустріального розвитку. За своїми масштабами і глибиною ця революція не має аналогів в історії людства. Тисячоліттями суспільство грунтувало своє життя на матеріальному виробництві, а в постіндустріальному суспільстві ( наприклад в США) у промисловості і сільському господарстві зосереджено менше 13% зайнятих. Абсолютно панівною є сфера послуг – освіта, наука, культура та інші галузі, що забезпечують потреби людини, її розвиток. Сам термін «постіндустріальне суспільство” виник ще на початку XX ст., але він був далекий від визначення нової стадії суспільно-економічного розвитку і використовувався як протиставлення індустріальному суспільству з його протиріччями. В науковий оборот це поняття введено американським соціологом Д.Рісменом у 1958 р., який у назві своєї статті дав це поняття. Але треба відмітити, що хоча поняття постіндустріальне суспільство народилось у II половині XX ст.- саме постіндустріальне суспільство є народженням цивілізаційного прогресу, є результатом багатовікової історії розвитку людства: інтелектуально-інформаційні технології, знання, тобто все на чому базується постіндустріальне суспільство. Його елементи формувалися з розвитком цивілізації і збагачувалися разом із зростанням продуктивни сил, науки та освіти. Постіндустріальне суспільство розпочинається з поч. 70-х років ХХ ст. Саме період з поч. 70-х до кінця 80-х років є тим історичним етапом, який обумовив становлення нового суспільства.

Постіндустріальне суспільство – це якісно нова економіка, яка базується на інформаційно-інтелектуальній технології. Це вища стадія цивілізаційного прогресу, коли утверджується вільна особистість. Постіндустріальне суспільство виникає на основі НТР.

Характерні риси постіндустріальної економіки :

1) домінуючою є сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво;

2) зміна ціннісних орієнтацій – пріоритетна увага до матеріального добробуту та фізичної безпеки поступається місцем піклуванням про якість життя. Так, перші дослідження (1970-1971 р.р.) показали, що ті хто відстоював матеріальну мотивацію мали переважну більшість порівняно з постматеріалістами у співвідношенні 4 : 1. Проте уже у 1998 р. воно різко змінилось - 4 : 3. У 2000 р. кількість матеріалістів перевищувала кількість постматеріалістів дуже незначно. Різка зміна співвідношення між ними неминуча, тому що постматеріалісти мають вищий рівень освіти, цілеспрямовані, політично активніші, а тому їх вплив у багатьох питаннях буде перевищувати матеріалістів;

3) зміна становища людини у суспільстві, оскільки сфера послуг (освіта, наука, культура тощо) призначена обслуговувати людину, розвиток її розумових і фізичних здібностей, зростання її інтелектуального потенціалу;

4) зміна співвідношення розумової і фізичної праці. У фізичній праці наростають елементи розумової, що потребує розвитку освіти, професійної підготовки;

5) головний фактор розвитку – інтелектуальний потенціал – знання та інформація. Інтелектуальний потенціал – це система освіти, комп’ютерне забезпечення, система науки, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, ноу-хау). Але накопичення інтелектуального потенціалу ще недостатньо для соціально-економічного прогресу, необхідні умови і механізми його реалізації . У розвинутих країнах (20), де працює 95% учених світу, прибуток на душу населення щорічно зростає на 200 дол., у країнах з низьким науковим потенціалом на 10 дол., тобто у 20 разів менше;

6) перехід від економічних до соціальних принципів організації господарської діяльності;

7) творчість перетворюється із супутника матеріального виробництва в його основну умову;

Постіндустріальна економіка формує новий тип сучасної корпорації (фірми, підприємства), який дозволяє мати конкурентні переваги. Сучасні компанії є адаптивними і мають наступні риси:

1) зміна якості працівника:

а) переважна більшість працівників є інтелектуальні працівники. Сьогодні до даної категорії відноситься не менше 40% робочої сили, які працюють в народному господарстві розвинутих країн;

б) мобільність робочої сили – не обмежується виконанням якого-небудь одного виду конкретної діяльності;

в) багато хто із працюючих (і ця частка має тенденцію до зростання) визначають свої принципові інтереси не в термінах максимізації благ, а в категоріях інтелектуального розвитку;

2) зміни у самому процесі роботи (що є основною формою життєздатності) компанії – діяльність скоординована з точки зору досягнення загальної мети і більш індивідуалізована з точки зору форм залучення до неї конкретного працівника. Трудовий процес направлений не стільки на модифікацію матеріального результату праці, скільки на удосконалення процесів по його створенню;

3) зміна принципів управління і організації діяльності – в останні роки за цими змінами закріпилась назва «команда». Цей командний тип організації діяльності має щонайменше дві переваги:

а) реалізація прагнення творчих працівників до нововведень, ініціативі; прийняття відповідальних рішень переноситься на максимально низовий рівень – це дає можливість швидко реагувати на зміну обставин;

б) у невеличкій творчій групі зрівноважуються індивідуальні та колективні інтереси, швидко формуються специфічні мотиваційні орієнтири і етичні цінності - це призводить до формування основи взаємної довіри між членами групи.

Хочеться відмітити, що зміни у сучасних компаніях обумовлені перш за все внутрішніми, а не зовнішніми аспектами їх діяльності, не стільки пріоритетами споживачів, скільки за потребами власних працівників. Сьогодні, коли інформаційна революція породжує нові продукти скоріше, ніж у них встигає виникнути усвідомлена в суспільстві потреба, запорукою успіху у конкурентній боротьбі стає не слідування попиту, а його формування. Тим саме підкреслюється роль мобілізації творчого потенціалу працівників компанії в забезпеченні її комерційного успіху. В умовах домінування знання як фактора виробництва, монополія на нього все більше і більше підривається. Інформація з кожним роком стає все ширше і демократичніше, що робить згубною найменшу зупинку на шляху винайдення нових технологій і організаційних рішень і посилює залежність компанії від її працівників.

Таким чином, основою постіндустріальної економіки є інформація і знання. Використання передових знань є вирішальним для подолання економічних труднощів не лише окремими фірмами, а й цілими країнами. Японія і Швейцарія мають невелику територію і майже позбавлені матеріальних ресурсів, і все - таки обидві вони – розвинуті економічно держави. Їхня економічна влада і багатство визначаються інформаційно – інтелектуальними ресурсами , тобто ресурсами людськими – майстерністю, освіченістю, дисципліною їхньої робочої сили. У Японії і Швейцарії видається велика кількість патентів порівняно з чисельністю населення (Японія випереджає США).

Зазначені процеси не можуть залишатися поза увагою реформаторських дій в Україні як на мікро-, так і на макрорівнях. Постіндустріальна економіка має стати реальністю в Україні, щоб не залишитися поза цивілізаційних процесів, на периферії світового розвитку.