- •2. Суецька криза.
- •3. Україна та снд.
- •4. Ялтинська конференція та її значення.
- •5. Кемп-Девідські домовленості по Близькому Сходу.
- •6. Інтеграційні процеси та регіональна безпека в Латинській Америці.
- •7. Еволюція взаємовідносин Україна – нато.
- •8. Особливості повоєнного врегулювання в Європі.
- •10. Еволюція доктринних засад зп срср.
- •11. Капітуляція Німеччини. Потсдамська конференція та її рішення.
- •12. Арабо-ізраїльське протистояння в 60-70ті рр.
- •13. Процес формування антигітлерівської коаліції.
- •14. Деколонізація африканського континенту. Створення та діяльність оає.
- •15. Косовська проблема в мв.
- •2. Перерастание кризиса в “войну на Балканах”
- •16. Громадянська війна в Іспанії. Зміст політики “невтручання”.
- •17. Карибська криза.
- •18. Українсько-російські відносини.
- •19. Доктринальні засади зп сша після дсв.
- •20. Радянсько-американські відносини у 70-ті роки.
- •21. Еволюція Європейської політики України.
- •22. Берлінські кризи.
- •23. Створення нато та становлення блокового протистояння.
- •24. Радянсько-американські відносини у другій половині 80-х – на початку 90х років.
- •25. Радянсько-фінська війна. Позиція Ліги Націй та великих держав.
- •26. Сталінізація країн цсє після дсв та її наслідки (концепція Жданова).
- •27. Концептуальні засади та основні напрямки зп незалежної України.
- •28. Суть ялтинсько-потсдамської системи та її розпад у 90-ті роки.
- •29. Ірано-іракська війна.
- •30. Проблеми реформування оон.
- •31. Близькосхідне врегулювання у 80-ті роки. (план Рейгана, ліванська криза).
- •32. Зміст і мета системи колективної безпеки в Європі у 33 – 35 рр.
- •33. Україна в регіональних організаціях. (цєі, гууам, очес тощо).
- •Iнтереси України у розвитку чорноморської інтеграції.
- •34. Етапи підготовки Мюнхенської конференції західними державами. Мюнхенська угода.
- •35. Угоди про обмеження зброї масового знищення у 60 – 70-ті роки.
- •36. Еволюція зп рф.
- •37. Агресія Італії проти Ефіопії. Позиція Ліги Націй та сша.
- •38. Завершення холодної війни та блокового протистояння.
- •39. Рух неприєднання.
- •40. Нові засади зп срср (нове політичне мислення).
- •41. Державний договір з Австрією.
- •42. Політика Японії на Далекому Сході у 30-ті роки.
- •43. Набуття незалежності Індією. Умови та наслідки.
- •44. Мв на Близькому та Середньому Сході у міжвоєнний період.
- •45. Бандунгська конференція.
- •47. Ліга Націй та її історична роль.
- •48. Інтервенція сша в Індокитай та її наслідки.
- •50. Конференція в Монтре, конвенція про режим чорноморських проток.
- •51. Політика сша в Європі по завершенню дсв. План Маршалла.
- •52. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- •53. Тегеранська конференція, її рішення.
- •54. Корейська війна.
- •55. Агресія Іраку проти Кувейту, наслідки.
- •56. Миротворча діяльність оон в сучасних умовах (90-ті рр. І зараз, концепція гуманітарної інтервенції).
- •57. Нова “східна політика” фрн.
- •58. Проблема розширення нато.
- •60. Овд. Етапи діяльності та розпуск.
- •61. Криза розрядки. Друга холодна війна.
- •62. Питання про відкриття другого фронту в 1941-1943 рр.
- •63. Німецька проблема міжнародних відносин.
- •64. Створення та еволюція Європейського союзу.
- •65. Причини і початок холодної війни.
- •66. Конфлікти у Африці 80 – 90-ті рр., сучасний стан.
- •67. Війна сша та їх союзників проти Іраку. Причини та наслідки.
- •68. Вісь Берлін – Тим – Токіо.
- •69. Інтервенція срср та країн овд в Чехословаччині. Доктрина Брєжнєва.
- •70. Проблема розширення єс.
- •71. Версальська система мирних договорів.
- •72. Особливості сучасних мв, тенденції.
- •73. Договір про звичайні збройні сили в Європі.
- •1. Зовнішня політика, починаючи з революції 1949 р.
- •75. Заключний акт нбсє в Хельсінкі.
- •76. Близькосхідне врегулювання у 90-ті роки.
- •77. Пакт Молотова – Ріббентропа та політика срср щодо країн Балтії.
- •78. Історія та сучасний стан Індо-Пакистанського конфлікту.
- •80. Брест-Литовська конференція та підписання мирних договорів з Росією та Україною.
- •81. Створення держави Ізраїль. Перша арабо-ізраїльська війна.
- •82. Загальноєвропейський процес у 80-ті роки.
- •83. Радянсько-китайські відносини.
- •1. Зовнішня політика, починаючи з революції 1949 р.
- •84. Конголезька криза і оон.
- •85. Сучасний стан близькосхідного конфлікту.
- •86. Інтеграційні процеси в Західній Європі у 70 – 80-ті роки.
- •87. Вступ сша у першу світову війну. Причини та наслідки.
- •88. Проблема реформування та еволюції нато після завершення холодної війни.
- •89. Проблема боротьби з міжнародним тероризмом.
- •91.Міжнародні наслідки розпаду срср та утворення нових незалежних держав.
- •92. Особливості постбіполярної системи мв.
- •93. Діяльність оає та трансформація в Африканський союз.
93. Діяльність оає та трансформація в Африканський союз.
Організація африканської єдності (ОАЄ) - найбільша міждержавна організація в Африці. Створена 1963 р., коли на конференції глав держав і урядів ЗО незалежних країн Африки в Адіс-Абебі (Ефіопія) було підписано Статут ОАЄ Станом на 2000 р. членами ОАЄ були 53 незалежні держави Африки. Основні цілі ОАЄ - зміцнення єдності та солідарності африканських держав, координація і зміцнення всебічного політичного й економічного співробітництва між ними, захист їх суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, ліквідація на континенті всіх видів колоніалізму, заохочення міжнародного співробітництва. У своїй діяльності ОАЄ керується такими принципами, як невтручання до внутрішніх справ держав-членів, поважання їх територіальної цілісності та незалежності, визнання непорушності існуючих в Африці кордонів, мирне врегулювання спірних питань, підтримка визвольних рухів, неприєднання і співробітництво згідно зі Статутом ООН.
Основними органами ОАЄ, які передбачені Статутом, є Асамблея глав держав і урядів, Рада міністрів, генеральний секретаріат і комісія з посередництва, примирення та арбітражу.
Вищий орган ОАЄ - Асамблея глав держав і урядів, складається з глав держав та урядів чи їх акредитов
ОАЄ визнана ООН. Для здійснення співробітництва ОАЄ з ООН в її штаб-квартирі у Нью-Йорку у 1963 р. створено африканську групу. Всі держави.— члени ОАЄ.є учасниками Руху неприєднання (згідно зі Статутом ОАЄ держава, яка не дотримується принципу неприєднання, не може бути її членом). ОАЄ покликана розвивати політичне, економічне, соціальне і культурне співробітництво між країнам-члєнами. Одним з головних її обов'язків є підтримання міжнародного миру на Африканському континенті, сприяння мирному вирішенню міжнародних суперечок. Рада Безпеки ООН у резолюції від 30 грудня 1964 р. визнала ОАЄ як регіональну організацію .відповідно до ст. 52 Статуту ООН, і виразила впевненість у тому, що "ОАЄ повинна мати можливість допомогти знайти мирне вирішення всіх суперечок і питань, які впливають на збереження миру і безпеки на Африканському континенті".
Одним із найбільш важливих напрямів діяльності ОАЄ булаборотьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расистських режимів в Африці. Вона велась у різних формах, що включали як надання моральної й матеріальної допомоги національно-визвольнимрухам, так і підтримку ідеї деколонізації на міжнародних форумах перш за все в ООН. Одночасно зі Статутом ОАЄ було прийнято документ "Деколонізація", що визначав заходи, які держави-члени зобов'язувалися здійснювати з метою досягнення національної незалежності всіма країнами континенту. ОАЄ зробила значний внесок у боротьбу за національну незалежність народів португальських колоній і народу Зімбабве, боролась за звільнення народів Південної Африки від колоніального і расового гніту, вимагала лікві-дувати систему апартеїду, прийняття щодо ПАР всеохоплюючих санкцій, виступала за припинення незаконної окупації Намібії південноафриканськими військами, вимагала розв'язання намібійської проблеми на основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 р.
ОАЄ надавала великого значення проблемі подолання економічної та соціальної відсталості африканських країн, яка залишилась від колоніалізму. На 2-ій надзвичайній сесії Асамблеї (Лагос, 1980) було схвалено "Лагоський план дій" з рекомендаціями з економічного розвитку африканських держав на період до 2000 р., виконання яких покликано сприяти досягненню ними господарської самостійності.
Ідея створення АС розвивалася в контексті концепції формування Африканського Економічного Співтовариства, що затверджена була на самміті ОАЄ в Каїрі у 1993р. На основі Абуджійського Договору про Африканське Економічне співтовариство (1991) та Плану економічного та соціального розвитку Африки, прийнятому в Каїрі.
АС має замінити собою ОАЄ та АЕС. Ідею переходу ОАЄ до нової форми інтеграції вперше висунув у 1998р. лівійській лідер Муамар Каддафі: на сучасному етапі африканські країни потребують нової форми співробітництва та взаємин, пропозиції створення об`єднання держав під умовною назвою "Сполучені штати Африки" за принципом конфедерації. Розвиток ініціативи на 35 сесії ОАЄ в Алжирі (липень 1999р.) та надзвичайному самміті ОАЄ в Сірті (Лівія) (7-9 вересня 1999р.).
Основоположний акт АС був затверджений 27 державами главами держав та урядів на самміті в Ломе (Того) - 10-12 липня 2000р.: розробка моделей запровадження концепції Союзу.
Основними задачами АС проголошено:
ведення діалогу зі світовим співтовариством з єдиних позицій (у тому числі прийняття рішень, що будуть здатні відповідати на виклики економічної глобалізації),
захист суверенітету, територіальної цілісності держав-членів,
сприяння підтримці світу, безпеці і стабільності на континенті, ефективне вирішення регіональних конфліктів.
