54. Корейська війна.

Відповідно до угод між союзниками про організацію повоєнного миру на Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Армії, на південь — американських військ. Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та створенні корейської демократичної держави. Ця домовленість стала наслідком компромісу між СРСР і СИТА СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалежної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Корейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво. Сполучені Штати запропонували власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—30 років, після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави — союзника США.

Радянська Армія, розгромивши японську Квантунську армію в північно-східному Китаї та угруповання японських військ на Корейському півострові, наприкінці серпня 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів після капітуляції Японії, і по суті не брали участі в розгромі японських військ на корейській території.

Відразу після капітуляції Японії радянське командування розпочало формування прорадянської адміністрації в Північній Кореї. У свою чергу, американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні систему органів управління, зорієнтованих на США На Півдні зберігався японський колоніальний апарат. Американське військове командування на чолі з генералом А. Арнольдом вжило «обмежених політичних та військових заходів, щоб перетворити південну частину півострова на фортецю антикомунізму». І США здійснили це. Створений ними уряд очолив Лі Син Ман, який став найбільш проамериканськи спрямованим лідером на Тихому океані. Такі дії свідчили, що США свідомо здійснили розкол Корейського півострова.

У відповідь на дії США північно-корейські політичні організації провели в серпні 1948 р. вибори на території Півночі та Півдня до Верховних народних зборів, а у вересні 1948 р. проголосили створення КНДР. Кім Ір Сен сформував уряд, який заявив, що він єдиний є законним представником корейського народу. Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові фактично виникло дві держави — КНДР, зорієнтована на СРСР, і Республіка Корея, зорієнтована на США.

Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. КНДР неодноразово пропонувала Сеулові провести переговори, однак щоразу натрапляла на відмову. Втім, на той час пропозиції КНДР були мало реалістичними та не відповідали вимогам політичної ситуації. Гостра конфронтація подекуди переходила у воєнні сутички, що точилися на 38-й паралелі. 25 червня тут відбулися великі бої, в ході яких північно-корейські війська розгромили армію Південної Кореї, розгорнули наступ на Сеул, який здобули за три дні.

Після здобуття Сеула північно-корейські війська продовжили наступ у південному напрямку та 2 липня вийшли на рубіж річки Нактонган, але були зупинені спільними діями південнокорейських частин та контингенту американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених Штатів призвела до інтернаціоналізації конфлікту. Як писав у своїх мемуарах колишній президент США Дуайт Ейзенхауер, США втрутилися в конфлікт задля «здійснення поліцейської акції», але на практиці це була справжня інтервенція з метою розгрому північно-корейської армії та ліквідації КНДР.

Архівні документи свідчать, що спочатку Й. Сталін був проти об'єднання Кореї військовими засобами, але потім дав свою згоду з огляду на «зміну міжнародної обстановки». По-перше, Сталій вважав, що США не підуть на участь у корейській війні через проблеми з підтримкою Чан Кайші в китайській революції. По-друге, в 1949 р. Радянський Союз оголосив про створення власної ядерної зброї, що позбавило американців ядерної монополії. Перебільшення радянським керівництвом ролі цих двох факторів становило суттєвий зовнішньополітичний прорахунок, що призвів до затягування війни. Завдяки величезному впливові на нещодавно створену Організацію Об'єднаних Націй, а особливо на Раду Без­пеки ООН, США отримали мандат ООН на здійснення миротворчих акцій у корейському конфлікті. До бойових дій було залучено військові формування ще 15 держав, що діяли під егідою ООН.

Щодо планів США відносно застосування ядерної зброї проти КНДР та Китаю, то, як свідчать документи, у Пентагоні серйозно замислювалися над можливістю застосування ядерної зброї з метою досягти переможного закінчення війни та одночасно випробувати її руйнівну силу під час бойових дій. Але, незважаючи на настійливі пропозиції військових, ні Д. Ейзенхауер, ні Г. Трумен не дали своєї згоди, і ядерну зброю не було застосовано.

Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні викликали рішучу протидію громадськості, в тому числі в самих США. Загроза виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з конфлікту. Почалися складні переговори щодо припинення воєнних дій. Переговори завершилися підписанням у 1953 р. перемир'я між командуванням військ ООН, з однієї сторони, і представниками КНДР та китайських народних добровольців — з другої. Глава південнокорейського режиму Лі Син Ман відмовився підписати документ, наполягаючи на продовженні війни «до переможного кінця». В листі до президента США 9 лютого 1953 р. він настійне радив йому не припиняти бойові дії, не укладати перемир'я, оскільки «мирна угода надасть можливість китайцям залишитися в Кореї». Однак США підписали угоду, яка чинна й досі, тобто Республіка Корея досі де-юре перебуває з КНДР у стані війни.

Звертаючись до корейської війни, неможливо не зупинитися на ролі Китаю і СРСР у цьому конфлікті. Участь китайських добровольців та радянських льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР відіграли вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично розгромлена, і в жовтні 1950 р. американо-корейські війська підійшли до кордонів Китаю. 25 жовтня 1950 р. китайські добровольчі підрозділи вступили в бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була фактично визволена. З цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж 38-ї паралелі. Треба визнати, що основний тягар війни винесли на своїх плечах китайські добровольці.

За три роки війни Півдню та Півночі Корейського півострова було заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін становили понад 4 млн. убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення корейської чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування військової сили. Війна також показала: за сучасних умов будь-який воєнний конфлікт може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними наслідками для усього людства.