83. Радянсько-китайські відносини.

1. Зовнішня політика, починаючи з революції 1949 р.

(Конспект Комиренка + вставки из других источников)

Чинники, які впливають на формування з.п.:

Економічні

Політико-ідеологічні

Географічні

Населення

Історичні

Національні інтереси – прагнення та дії держави, спрямовані на досягення цілей, які відповідають інтересам всієї країни. Зміцнення незалежності, територіальної цілісності, економічного розвитку, створення сприятливих можливостей у сфері МВ, створення сприятливого, позитивного іміджу країни на міжнародній арені.

Націоналізм – зверхність однієї нації по відношенню до іншої.

Зовнішня політика КНР

Етапи з.п КНР:

1949-1958

1958-1963

1963-1966

1966-1969 (Культ революція. 1969 – 9й з’їзд КПК – СРСР-ворог

1969-1978

1978 – до зміни Ден Сяо Піна Дзян Дземіном (кінець 80-х)

пост-сяопінський період – 2 половина 90-х років

1)1949-1958 – Політика, орієнтована на співробітництво з СРСР

1 жовтня 1949 р. – проголошення КНР.

До того:

12 квітня 1927 – Чанкайшиський переворот в Шанхаї. Чан Кай Ші приходить до влади. Вересень 30 – 1й похід Чан Кайші проти радянських регіонів, щоб ліквідувати свого конкурента на території Китаю (ще в 1927 р. Чан Кайші санкціонував вбивство тисяч комуністів і створив у Нанкіні Гоміньданівський уряд).

До 1949 р. – йшла боротьба за управління країною.

Липень 1937 – розширення Японської агресії (Доктрина Танака 1927 – проголошує Китай об’єктом №1, його потрібно завоювати, пд-сх Китай – Манчжурія. Це і зроблено 1931 року)

Ця агресія підштовхнула 2 політичні сили – Чан Кайші і Комуністів – до об’єднання. Серпень 1937 р. – в Китаї створено єдиний антияпонський фронт.

3 січня 1939 р. Чан Кайші перестав постачати ком. армії озброєння та обмундирування. Після вигнання японців 1945 року їх союз розпався. Почалася війна: комуністів підтримуює СРСР, Чан Кайші – Великобританія і США. 1 жовтня 1949 на площі Тяньаньмень Мао Дзедун проголошує Китайську Народну республіку.

Колишній президент Китаю і лідер партії Гоміньдан Чан Кайші з рештками переможеної армії втікає на о. Тайвань.

Китайська республіка на Тайвані ( була визнана 30-ма країнами) проіснувала до січня 1979 року, до встановлення дип. відносин між США та КНР.

1954 – Перша Китайська конституція. Визначає основні напрямки зовнішньої політики. Соціалістична орієнтація. Того ж року втановлені принципи мирного співіснування Панча-шила з Бірмою, Непалом, МНР, пакистаном, Афганістаном, Індією, Індонезією, Камбоджею. 1945 – 7й з’їзд КПК, вересень 1956 – 8 з’їзд, закріплює соціалістичний характер ЗП КНР.

2) 1958-1963 – Незалежна політика

1958 – почала спостерігатися лінія на відмову від мирного співіснування. Посилення агресивності у ЗП.

Тайванська криза 1958 рік – Китайське керівництво заявило, що воно поверне Тайвань в лоно країни силою. США надіслали свій флот і унеможливили це приєднання.

Така агресивна політика – спроба відволікти увагу китайського народу від внутрішніх труднощів (“Великий стрибок”, народні комуни).

1959 – 1962 – сутичка на кордоні Індії та Китаю.

1958 – 1963 – зміни у зовнішньополітичній лінії КНР. Китай на цей період вже дечого добився в економічній сфері. Були побудовані підприємства за допомогою СРСР. – Незалежна ЗП.

Територія КНР на 1949 р не включала багато тих територій, на які потім претендував Китай.

Острів Тайвань за Китайсько-японським договором був переданий Японії. Коли Японія підписала капітуляцію і Сан-Франциський договір 1951 р. – то вона відмовилась від цієї території. Тайвань переходив до Китайської республіки. Туди перебазувались гомінданівські війська.

Китайське керівництво ставить війну як рушійну силу суспільно-політичних процесів у світі.

Китайське керівництво проголосило себе противником всякого роззброєння. Ідея неминучості війни стає пріоритетною в ЗП Китаю.

1957 – Нарада представників комуністичниої та робочої партій. Мао: “Вони (імперіалісти) нам нав’язують війну” Якщо будемо воювати, то обов’язково буде атомна та водородна зброя”

1960 – брошура “Да здравствует Ленинизм!” – після війни з використанням атомної та водородної зброї народ, що переможе, надзвичайно швидкими темпами створить на руїнах загинувшого імперіалізму в тисячу разів більш високу цивілізацію, ніж при капіталістичному устрої, побудує своє, істинно прекрасне майбутнє”.

3) 1963 – 1966

25 пунктів – Заява про те, що райони Азії, Африки та Латинської Америки стали “вузловим пунктом” всіх існуючих у світі протиріч, основним очагом революційних бурь в сучасному світі”.

Промова про користь та навіть необхідність міжнародної напруги для революційного руху.

1964 – перша атомна бомба.

Виступили проти Московського Договору про заборону випробувань в 3х середовищах.

Розрядку розглядали як “Капітуляцію перед імперіалізмом”.

Маразми внутрішньої політики – Народні комуни, “Великий стрибок”- в самому розгарі.

З 1963 р. Китайське керівництво почало протиставляти свою лінію соціалістичній, обрало лінію шовінізму. “Теорія Маоїзму”.

В січні 1965 р. – китайська пропаганда говорить про важливість Китайської культурної революції.

Зовнішня політика КНР у 60-ті роки здійснювалася під гаслом «Завдавати ударів обома руками», тобто виступати одночасно проти «ревізіонізму й імперіалізму», які втілювали СРСР і США відповідно.

Китай підтримував «третій світ» у його боротьбі за політичні та економічні права, закликав молоді держави до проведення курсу неприєднання, досягнення єдності та згуртованості, вирішення суперечок мирним шляхом. Зразком такої дипломатії стала 72-денна поїздка Чжоу Еньлая по африканських країнах у грудні 1963 — лютому 1964 рр. Це турне, як і багато інших кроків КНР, дістало позитивний відгук у столицях Азії й особливо Африки. Там побачили в Китаї «могутнього друга», що розумів потреби «третього світу»

Але китайська політика відносно країн, що розвиваються, не до кінця послідовна вже в 50-ті роки, набирала дедалі суперечливішого характеру, поступово відриваючись від життя. Мао Цзедун відчував потяг до екстремістських дій на світовій арені, і цей потяг посилювався з поглибленням радянсько-китайської конфронтації. В 1964 р. Мао Цзедун заявив, що «СРСР вступив у змову зі США в боротьбі за світове панування, і між цими державами утворилися дві проміжні зони: перша — країни, що розвиваються, друга — розвинуті капіталістичні країни.

На підставі цієї схеми китайське керівництво почало розвивати концепцію революційних воєн. Але практика довела її нежиттєздатність, найкращим свідченням чого стала індонезійська трагедія 1965 р. Зірвалися спроби КПК розпалити партизанську війну в Малайзії, Бірмі, на Філіппшах, у деяких районах Латинської Америки. Складну картину політики Китаю у світі, що розвивається, доповнювала суттєва конфронтація з Індією. Китай почав утрачати деякі з тих позицій, що він раніше завоював завдяки миролюбній дипломатії. Лівацькі заклики не тільки мало де знаходили прихильників, але більше того — породжували (або поновлювали, як в Індонезії та на Філіппінах) недовіру до КНР.

4) 1966-1969

1966 – криза Маоїзму.

1966 – 1976 – десятиліття смути. (Культурна революція)

На 1966 р. В середині Компартії сформувалась опозиція Мао як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.

Від голоду загинуло 20 млн чоловік. Опозицію склали комуністи 1-го призиву – ті, що пройшли школу боротьби з Гоміньданом, японської окупації.

“Культурна революція” – боротьба з опозицією, щоб утвердити диктатуру Мао. Хунвейбіни – студенти, учні, громили будівлі.

Намагався зіштовхнути СРСР та США. Китай мав залишитись поза цим та викорисати це зіткнення як передишку, щоб виграти час з укріплення військового потенціалу.

12 березня 1936 – 1й радянсько-монгольський договір про взаємодопомогу.

Берез 1969 – прикордонні інциденти на річці Усурі.

Квітень 1969 – 9 з’їзд КПК: “Світова війна призведе до революції, або революція запобіжить війні” IX з'їзд КПК, що відбувся у квітні 1969 р , закріпив курс на протидію Радянському Союзові, по суті назвав СРСР ворогом № 1 Підготовка до війни була оголошена «головною метою економічного будівництва в КНР».

Після 9-го з’їзду КПК китайська преса стверджує, що не можна обійтися без війни.

Збільшився військовий бюджет – 40% всього бюджету Китаю. Змінили тактику на міжнародній арені. Починають маневрувати. Збереження антирадянської спрямованості ЗП Китаю.

“Теорія 3х світів” – 2 наддержави, розвинуті країни. Країни Азії, Африки, Латинської америки, малі і середні держави борються проти двох наддержав.

5) 1969-1978 – зближення з західними країнами

З кінця 70 – початку 71 – Пекін припинив заперечувати проти скликання міжнародної конференції з питань Індокитаю. Пекін починає згадувати про 5 принципів мирного співіснування. Будує свої відносини з капіталістичними та соціалістичними країнами на основі цих принципів.

71-72 – роки визнання КНР західними країнами, крім Франції.

“Китайський бум”. Китай оголошує СРСР ворогом №1.

1970 р. – 82% зовн-політичної діяльності Китаю приходилось на країни Заходу.

Серпень 73 р. - 10 з’їзд КПК. Зберігалася теза про загрозу світової війни.

1973 р. 2га Конституція. Закріплює антирадянський курс. Курс на зближення з Західними країнами. Теза про загрозу світової війни.

9 вересня 1976 р. – помер Мао Дзедун.

11 з’їзд КПК – 12-18 серпня 1977 р. – зберігся антирадянський курс. Дещо нові нюанси. Зростають чинники війни. Неминучість війни, розруха.

Розбивають “Банду 4х” – 6 жовтня 1976 р. – там Дружина, зять Мао.

Одночасно говорили, що Китай прагне до миру, а війни прагнуть наддержави.

1972 рік – Шанхайське комюніке.

З 1 січня 1979 – Китай і США встановлюють нормальні дипломатичні відносини.

1978 – третя конституція Китаю. Ідея про неминучість війни. Ворог Китаю №1 – СРСР.

Висунута мета створення “єдиного міжнародного фронту” для боротьби проти СРСР.

Основними чинниками цього суттєвого повороту в китайській стратегії можна вважати такі:

· головний фактор, безсумнівно, — загострення радянсько-китайських відносин. СРСР та КНР по суті стали військовими супротивниками;

· розрядка у відносинах Захід—Схід, що значно зміцнювала позиції СРСР на світовій арені, спонукала китайське керівництво приєднатися до менш небезпечного супротивника (Вашингтон) проти більш небезпечного — Москви;

· на думку Пекіна, в умовах, що склалися. Білий дім мав бути більш схильний до діалогу з КНР, зокрема для того, щоб з «честю» виплутатися з в'єтнамської війни. На Вашингтон вплинуло те, що напруженість у відносинах між Москвою та Пекіном суттєво загострилася

Наприкінці 60-х років стало очевидно, що внутрішня та зовнішня політика китайського керівництва не забезпечила успішного економічного будівництва та зміцнення позицій КНР на світовій арені. В Пекіні було вирішено використати для модернізації економічний та на­уково-технічний потенціал Заходу;

нова стратегія вимагала коригування діяльності китайської дипломатії в «третьому світі» — спроби експорту революції де спрацювали.

6) 1978 – кінець 80-х (89?)

Після грудневого пленуму ЦК КПК 1978 – починається новий період

Період 1973 –1978 – характеризується збереженням попередніх принципів ЗП. Класова боротьба існує і визначає і визначає розвиток вн. і ЗП.

Груд 1978 (ІІІ пленум ЦК КПК) – новий етап розвитку Китаю.

“Культурна революція” 1966 –76 відкинула Китай на декілька десятиліть назадв економічному розвитку.

4 модернізації:

· промислова

· науково-технічна

· армія

· с/г

Нові підходи у внутрішній політиці.

Крок на відкриття економіки і створення нових економічних зон. Переведення с/г на сімейний підряд – земля передається у приватну власність ( з поч 80-го року. Селянин отримував свою частку. С/г запрацювало на всю потужність. С/г на 1982 змогло забезпечити 1млрд населення продуктами харчування. Це дало поштовх розвитку економіки Китаю. За ВВП у 2000 році Китай був на 2му місці у світі (148 трлн дол). На 2005 рік має намір за ВВП випередити США.

Економічний розвиток Китаю в 80-ті роки був пов’язаний з основними зовнішньо-політичними установками – відмова від війни, економічні засоби ЗП, скорочення витрат на озброєння.

Китай був, є і буде однією з наддержав Сх Азії.

В зовнішньополітичну концепцію КНР зміни вніс 12 з’їзд компартії Китаю у вересні 1982 року.

ЗП концепція КНР до 1958 р. – соціалістична ЗП. Китайське керівництво – застосування ЗП концепції СРСР – соціалістична співдружність, тощо, теорія 3х світів. Китайське керівництво ставило питання про багатополярність світу. “Курс на самостійність ЗП курсу КНР”. “Китай у жодному випадку не піддається тиску будь-яких великих держав”.

4 грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи ЗП Китаю:

Китай незалежно і самостійно визначає ЗП політику і курс

Не вступає в союзи з великими державами

Мета ЗП Китаю – захист миру в усьому всіті

Китай бажає розвивати відносини усіма країнами на основі принципів мирного співіснування

Зміцнення солідарності та співробітництва з 3 світом. Розвиток дружніх відносин з прикордонними крахнами. Китай висупає за Новий міжнародно-політичний порядок.

Внесені принципи Панча-шила: взаємна повага до суверенітету та територіальної цілісності, взаємний ненапад, невтручання у внутрішні справи, рівність і взаємовигода, мирне співіснування. П'ять принципів мирного співіснування увійшли в конституцію КНР 1982 р. і стали основоположними установками, якими керується Китай, встановлюючи та розвиваючи дружні взаємини з усіма країнами світу. На основі цих принципів на 1995 р. Китай установив дипломатичні відносини з 159 країнами.

Успадкувала основні елементи Конституції 1954 року. Особлива увага – узагальненню досвіду розвитку соціалізму в Китаї та засвоєнні світового досвіду.

Перенесення діяльності на реалізацію модернізації змінили і ЗП – забезпечення зовнішніх умов для внутрішнього розвитку.

До 1 січня 1979 р. – у світі існувало фактично 2 Китаї. З встановлення США дипломатичних віносин з КНР у січні 1979 р. – проблема 2х Китаїв фактично була знята. США взяли зобов’язання визнавати лише один Китай.

Весна 1982 р. – з’їзд КПРС – початок зближення СРСР і КНР. Брежнєв заявив, що СРСР розглядає Китай як соціалістичну країну. На той період міждержавні стосунки набули гостроти.

Березень 1986 року – оприлюденно 10 основних напрямків неазлежності і самостійності ЗП КНР

Основні цілі:

· боротьба з гегемонізмом

· збереження загального миру

· розвиток дружби і співробітництва з іншими державами

· спряння загально-економічному процвітанню

КНР виступає за рівність усіх країн, щоб їх внутрішні справи вирішувались ними самими

КНР буде діяти незалежно. Сама буде визначати позицію та політику в міжнародних справах у кожному окремому випадку, керуючись принципами мирного співіснування, не вступатиме в союз з жодною великою державою.

КНР відноситься до ІІІ світу, виступає проти імперіалізму, колоніалізму, расизму

КНР є противником гонки озброєнь і розповсюджнення її в космос.

КНР проводить відкриту політику щодо всіх країн – капіталістичних, соціалістичних, розвинених і країн, що розвиваються

Підтримує роботу установ ООН

Сприяє розвитку контактів з організаціями і народами інших країн

Основна увага приділялась капіталістичним країнам.

Слід зазначити, що у 80-ті роки перша група країн продовжувала посідати головне місце уторговельно-економічних зв'язках КНР. У 1986 р. їхня частка у торгівлі КНР становила 55,3 %, тоді як частка соціалістичних країн —лише 9,2 %, а країн, що розвиваються, — 14,6 %. Варто уваги і те, що 20,9 % загального товарообігу КНР у тому році припадало на Сянган (Гонконг) і Макао.

Значення зовнішніх економічних зв'язків КНР суттєво зросло після того, як на III пленумі ЦК КПК 2-го скликання була проголошена так звана «відкрита зовнішньоекономічна політика», що відводила співробітництву з зарубіжними країнами важливу роль у модернізації народного господарства Китаю. Вона передбачала прискорений розвиток зовнішньоекономічних відносин КНР, збільшення імпорту передової зарубіжної техніки та технологій, розширення експорту, застосування нових форм зовнішніх економічних зв'язків і залучення іноземного капіталу. Наслідком цих зусиль стало зростання частки експорту у національному доході країни від 5,6 % у 1978 р. до майже 14 % у 1986 р. Слід зазначити, що спочатку «відкрита зовнішньоекономічна політика» була зорієнтована переважно на розвинуті капіталістичні держави, а у кінці 80-х років вона поширилася й на колишні соціалістичні країни.

Проблема відносин КНР-СРСР:

Проблема наявності радянських військ на території Монголії з 1966 року.

Афганська проблема

Відмова від допомоги В’єтнаму у вирішенні проблеми Індокитайського півострову

Ден Сяо Пін заявив, що СРСР може зробити значний внесок у модернізацію підприємств. На травень 1989 р ці 3 вимоги (вверху) були зняті.

СРСР вивів свої війська з Монголії. Виведені війська з Індокитаю. Введення В’єтнамських військ у Камбоджу (1979) з метою повалення режиму Пол Пота. На 1989 – залишилась невелика кількість в’єтнамських військ в Камбоджі. СРСР підтримував вирішення Камбоджійської проблеми.

Висловлена надія на 12 з’їзді КПК – 1982 – Мир у всьому світі вдастся досягти. Китай може зробити великий внесок у справу миру.

1996-2000 р. – військові витрати 9, 67 млрд $ - до 14,6 млрд $. 2001 – військові витрати порівняно з 200 роком зросли ще на 17,7%. Армія КНР – 2, 5 млн чол. А була 6,6.