45. Бандунгська конференція.

Однією з характерних рис післявоєнного періоду є криза колоніальної системи. Весь світ окрім Європи і США було практично поділено між декількома метрополіями. Після другої світової війни внаслідок Ялтинсько-потсдамської системи проходить послаблення колоніалізму. За того, що країни метрополії дійсно втратили вплив як на міжнародній арені так і в колоніях вони змушені були змінювати свою систему впливу.

Перший етап (45-49рр) – досить мирний етап врегулювання колоніальної проблеми. Але в кінці 40-х на початку 50-х років ті країни, які залишалися колоніями (і Азійські і Африканські) поступово розпочинають національно-визвольний рух. Серйозним поштовхом до цього була так звана Суецька криза 56 року.

1960-й рік - 17 країн Африки отримали незалежність. І США і СРСР розуміли, що через деякий час ці країни будуть дуже серйозним фактором у конфронтації двох систем. І тому кожна з цих держав намагалася перетягнути ці країни на свій бік. З іншого боку самі країни, розуміючи що можуть стати картою в грі, намагалися залишити за собою право вирішення своїх проблем. Для цього їм потрібно було створити міжнародні організації, структури. І перша спроба створити організацію, яка б об’єднувала ці країни відноситься до березня-квітня 47 року – Перша всеазіатська конференція в Делі. Ініціатором виступила Індія. Всього в конференції взяло участь 28 азійських країн. Основна проблема, яка була для першого кроку – що буде головним, на чому зосередиться подібна міжнародна організація? Чи це буде обговорення так званих культурних питань чи все ж таки головним напрямком будуть політичні проблеми. Пріоритет було віддано політичним питанням. Було створено постійний інститут Організація Міжазіатських відносин. Фактично ця перша конференція почала процес солідарності народів Азії, Африки а пізніше і Латинської Америки.

Якщо перша конференція була на рівні громадських діячів, то наступна конференція 49 проходила на рівні урядів. В рамках ООН в 49 році була створена група Афро-азіатських країн. В 54 році група представників країни Азії і Африки висловлюють думку про скликання широкомасштабної конференції за участю всіх країн, що звільнилися для обговорення стратегічних питань подальшого розвитку. В свій час в переговорах було сформульовано 5 основних принципів відносин між країнами, що звільнилися. Вони отримали назву принципів “панча шила”. Саме на цих принципах планувалося збудувати відносини і закріпити їх на майбутній конференції в місті Бандунг.

Ось ці 5 принципів:

· взаємно повага територіальної цілісності і суверенітету;

· ненапад;

· невтручання у внутрішні справи один одного;

· рівність і взаємовигода;

· мирне співіснування.

Основне завдання конференції лідери країн Азії вважали знайти своє місце в системі міжнародних відносин, заявити свою позицію як окремого вектора сил у системі біполярних відносин того часу. Конференція проходила в квітні 55 в Бандунзі (Індонезія) в ній взяли участь представники 29 держав. З одного боку Китай – соціалістична країна, з іншого – Японія – капіталістична країна. Індонезія, Бірма – впливі країни, але вони не визначилися ще зі своїм станом. Заключне комюніке Бандунзької конференції рішуче виступило проти колоніалізму. Рішуче було підтримано принцип самовизначення, учасники виступили проти расової сегрегації і дискримінації. Завдяки розумному підходу керівників робота Бандунзької конференції була зосереджена на тих питаннях, які цікавили всіх представників. Було прийнято декларацію щодо сприяння загальному миру і співробітництву, в основу якої покладено 5 принципів.

46. НБСЄ – ОБСЄ у 90-ті рр. ХХ – поч. ХХІ ст.

Організацію з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), що раніше називалася Нарадою з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ), було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. Внаслідок розпочатого у 1972 році процесу НБСЄ, у 1975 р. було ухвалено Гельсінкський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях. Перелік держав-учасниць: Австрія, Албанія, Азербайджан, Андорра, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Кіпр, Киргизька Республіка, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Таджикистан, колишня Югославська Республіка Македонія, Туркменістан, Туреччина, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція, Югославія (участь призупинено). Інституціоналізація ОБСЄ 21 листопада 1990 р. у рамках НБСЄ відбулася зустріч на найвищому рівні, на якій глави держав і урядів тодішніх 34 країн-учасниць ухвалили Паризьку хартію для нової Європи. Цим документом було засновано Раду міністрів закордонних справ країн — учасниць НБСЄ як головний форум для регулярних політичних консультацій. Відповідно до Хартії також було створено Комітет старших посадовців, відповідальний за розгляд поточних питань, підготовку засідань Ради та виконання ухвалених нею рішень, та три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у Празі, який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам у Відні та Бюро вільних виборів (Варшава), пізніше перейменоване на Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ). 19 червня 1991 р. в Берліні відбулося перше засідання Ради міністрів закордонних справ. Рада затвердила механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій в межах діяльності НБСЄ. Цей механізм було задіяно для врегулювання ситуації в колишній Югославії та Нагірному Карабаху. 9 липня 1992 р. на заключному засіданні у Гельсінкі глави держав та урядів країн — учасниць НБСЄ ухвалили Декларацію Гельсінського самміту "Проблеми доби змін". Декларація відображала досягнуту домовленість щодо подальшого зміцнення інститутів НБСЄ, запровадження посади Верховного комісара у справах національних меншин, створення структури раннього попередження, запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій, організації ознайомчих візитів та місій доповідачів. Заходи щодо зміцнення довіри і безпеки (ЗЗДБ). 14 грудня 1992 р. на засіданні Ради міністрів закордонних справ у Стокгольмі було ухвалено Конвенцію про примирення і арбітраж в рамках НБСЄ та вирішено заснувати посаду Генерального секретаря. 1 грудня 1993 р. Рада міністрів закордонних справ на своєму засіданні в Римі схвалила ці організаційні зміни, в тому числі заснування у Відні двох нових структур — Постійного комітету, що став першим постійно діючим органом НБСЄ для проведення політичних консультацій і ухвалення рішень, та єдиного загального Секретаріату. Учасники засідання висловили також занепокоєння зростанням кількості і масштабів регіональних конфліктів та підтвердили своє прагнення до їх врегулювання, зокрема в колишній Югославії. У зв'язку з цим було запропоновано заходи, покликані підвищити здатність НБСЄ до врегулювання і відвернення конфліктів, та досягнуто домовленості щодо розвитку взаємин з іншими європейськими і трансатлантичними організаціями. На самміті 1994 року в Будапешті були ухвалені інституційні рішення, спрямовані на зміцнення НБСЄ. До них, зокрема, належать такі: про перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), про наступну зустріч глав держав і урядів країн ОБСЄ у 1996 р. в Лісабоні, про заміну Комітету старших посадовців Вищою радою, яка скликатиметься щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум; про створення Постійної ради (замість Постійного комітету), яка працюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень; про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного самміту. На самміті в Будапешті держави НБСЄ висловили політичну волю і заявили про свою готовність надіслати до Нагірного Карабаху багатонаціональні сили з підтримки миру після прийняття сторонами домовленості про припинення збройного конфлікту. Діалог з питань безпеки, контроль над озброєннями, роззброєння та заходи зміцнення довіри й безпеки (СЗВМЗ) Знаменною віхою в розвитку процесу НБСЄ став Стокгольмський документ 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в 1990 і 1992 роках. На Гельсінкській зустрічі в липні 1992 р. країни учасниці прийняли рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки, під егідою якого нині відбувається діалог з питань безпеки та переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки. Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 р., проходили переговори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі ("Програма термінових заходів"). У листопаді 1993 р. Форум прийняв чотири важливих документи: "Стабілізаційні заходи в умовах локалізованих кризових ситуацій"; Керівні принципи здійснення передачі звичайних озброєнь; Планування оборони; Контакти і співпраця у військовій галузі. Дві наступні частини "Програми термінових заходів" були узгоджені в грудні 1994 р. напередодні саміту НБСЄ в Будапешті: нова редакція Віденського документа (Віденський документ-94), що об'єднала колишні Стокгольмський та Віденський документи і включила в себе тексти документів про Планування оборони та Контакти і співпрацю у військовій галузі, узгоджені в 1993 р., а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Заключний документ самміту, який увібрав в себе нові Керівні принципи нерозповсюдження, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично-військових аспектів безпеки, куди було включено нові суттєві зобов'язання щодо демократичного контролю над збройними силами та їх використання. В руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття самміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 р., 22 країни НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежує цю категорію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір набув чинності 9 листопада 1992 року. 10 липня 1992 року в рамках Гельсінкського самміту НБСЄ було підписано Заключний акт Договору ЗЗСЄ-1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних збройних сил та запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи. Дейтонська мирна угода 1995 р. відкрила шлях до переговорів із заходів зміцнення довіри й безпеки між суб'єктами Боснії—Герцеговини, а також режиму контролю над озброєннями для сторін Дейтонської угоди. Переговори відбулися під егідою ОБСЄ в 1996 році. Особисті представники Голови ОБСЄ здійснювали головування на переговорах та сприяли виконанню досягнутих угод. Відділ Секретаріату ОБСЄ у Відні відповідає за організацію необхідних перевірок, в яких беруть участь країни — учасниці ОБСЄ. Запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій Відповідно до Декларації Гельсінкського самміту 1992 р. ОБСЄ розробила цілий ряд механізмів відрядження офіційних місій та особистих представників Голови ОБСЄ для встановлення фактів, подання доповідей, здійснення моніторингу та посередницьких функцій згідно зі своїми повноваженнями щодо врегулювання кризових ситуацій та запобігання конфліктам. За останні кілька років ОБСЄ вживала таких заходів по відношенню до Косова, Санджака, Воєводіни, Скоп'є, Грузії, Естонії, Таджикистану, Молдови, Латвії, Нагірного Карабаху та Чечні. Починаючи з вересня 1992 р. НБСЄ здійснювала в Албанії, Болгарії, Хорватії, колишній Югославській Республіці Македонії3, Угорщині та Румунії місії, покликані сприяти перевірці дотримання режиму санкцій, введених ООН щодо Федеративної Республіки Югославії (Сербія та Чорногорія). У 1996 році, після підписання Дейтонської мирної угоди, ОБСЄ організувала в Боснії—Герцеговині проведення загальних, а у вересні 1997 р. — муніципальних виборів. У 1997 році особистий представник Голови ОБСЄ надавав допомогу у політичному врегулюванні кризи в Албанії. Одним із результатів стало проведення в країні виборів, на яких ОБСЄ виступила в ролі спостерігача. Система безпеки, запропонована ОБСЄ На самміті в Будапешті 5—6 грудня 1994 р. глави держав та урядів країн НБСЄ започаткували широке комплексне обговорення усіх аспектів безпеки з метою розробки її концепції на 21 сторіччя і з урахуванням поточних дебатів з цих питань в країнах-учасницях. Декларація Лісабонського самміту 1996 року про Систему спільної всеосяжної безпеки Європи у 21 сторіччі підтвердила, що європейська безпека вимагає якнайширшої співпраці і координації між країнами — учасницями ОБСЄ та європейськими і трансатлантичними організаціями і визначила ОБСЄ як особливо ефективний форум для розвитку співпраці та взаємодоповнення між такими організаціями та установами. В декларації також було висловлено намір ОБСЄ поглиблювати співпрацю з іншими організаціями безпеки, дії яких є прозорими та передбачуваними, члени — поодинці й разом — дотримуються принципів і зобов'язань ОБСЄ, а членство базується на відкритих та добровільних обов'язках. Наступним етапом у розбудові Системи безпеки стала зустріч країн — членів ОБСЄ на рівні міністрів закордонних справ у Копенгагені в грудні 1997 р., яка ухвалила рішення про Основні напрямки розробки Документа-хартії ОБСЄ з питань європейської безпеки. Документ-хартію має бути розроблено на платформі безпеки, що базується на співробітництві і має на меті поглиблення співпраці між взаємопідсилюючими інституціями через неієрархічні робочі стосунки, зорієнтовані на практичну діяльність. На зустрічі в Копенгагені було вирішено, що Спільна концепція розвитку співпраці між взаємопідсилюючими інституціями має закласти підвалини для такої роботи. Розбудова системи безпеки триває.

1 августа 1975 года в Хельсинки был подписан Заключительный акт ОБСЕ - Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Его подписали 33 европейских страны, США и Канада после трех лет консультаций. Этот документ заложил новые принципы международного сотрудничества. На совещании в Хельсинки также была принята Декларация принципов, которыми государства-члены должны руководствоваться во взаимных отношениях. Среди этих принципов - нерушимость границ, сложившихся после Второй мировой войны, мирное урегулирование споров, уважение прав человека и основных свобод, сотрудничество между государствами. Также в документе был заложен принцип единогласия, согласно которому все решения должны приниматься странами-членами СБСЕ на основе консенсуса. 1 января 1995 года СБСЕ была преобразована в Организацию по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ). Встречи глав государств и правительств в рамках ОБСЕ проводятся один раз в два года. Парламентская ассамблея ОБСЕ проводит свои заседания раз в год. Руководящим органом ОБСЕ является Совет министров ОБСЕ, сессии которого с участием министров иностранных дел, проводятся раз в год. Действующий председатель ОБСЕ избирается на год по принципу ротации. В 2000 году им стала министр иностранных дел Австрии Бенита Ферреро-Вальднер. Решение о создании Совета министров было принято 19-21 ноября 1990 года на встрече СБСЕ в Париже. Совет может принимать решения о создании групп для предотвращения конфликтов и разрешения споров, о начале проведения операций по поддержанию мира и т.д. Сейчас членами ОБСЕ являются 55 стран. Членство Югославии в ОБСЕ было приостановлено в 1992 году. В ноябре 2000 года на заседании постоянного совета ОБСЕ СРЮ вновь была принята в члены ОБСЕ. Последняя 7 сессия Совета министров на уровне министров иностранных дел состоялась 2-3 декабря 1998 года. В ноябре 1999 года в Стамбуле состоялась 5 встреча глав государств и правительств стран-членов ОБСЕ, на которой была принята Хартия европейской безопасности, инициатива разработки которой принадлежит России. ЧТО ТАКОЕ ОБСЕ Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ) - это организация системы безопасности, в состав которой входят 55 государств-членов, перекрывая географический регион от Ванкувера до Владивостока. В зоне своей ответственности эта организация является главным инструментом для раннего оповещения, предотвращения конфликтов, улаживания кризисов и урегулирования после-кризисных ситуаций. Для обеспечения безопасности ОБСЕ использует комплексный и корпоративный подход. Она занимается широким спектром вопросов безопасности, включая контроль за вооружениями, превентивную дипломатию, мероприятия обеспечения конфиденциальности и строительства системы безопасности, права человека, наблюдение за выборами, вопросы экономической и экологической безопасности. Исходя из принципа принятия решений на основе консенсуса, все страны-участницы ОБСЕ имеют равный статус. Эти атрибуты делают ОБСЕ уникальной организацией и выделяют ее из ряда других организаций и учреждений Европы.

ОТ ВАНКУВЕРА ДО ВЛАДИВОСТОКА

Насчитывая в своих рядах 55 государств-участников, ОБСЕ считается самой большой из существующих региональных организаций по безопасности. Зона ее ответственности включает Европейский континент, Кавказ, Центральную Азию и Северную Америку, она сотрудничает с Средиземноморскими и Азиатскими партнерами. ОБСЕ таким образом объединяет Евро-Атлантические и Евроазиатские сообщества.

КОМПЛЕКСНЫЙ ВЗГЛЯД НА БЕЗОПАСНОСТЬ

С начала Хельсинского процесса в 1973 году Совет по безопасности и сотрудничеству в Европе, а теперь Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ), принял широкий и комплексный взгляд на вопросы безопасности. Защита и борьба за гражданские права и основополагающие свободы, наряду с экономическим и экологическим сотрудничеством, считаются одинаково важными факторами для поддержания мира и стабильности, как и военно-политические аспекты, и в качестве таковых являются неотъемлемой частью деятельности ОБСЕ. Более того, различные аспекты безопасности рассматриваются как взаимосвязанные и взаимозависимые - безопасность считается неделимой. Государства-участники ОБСЕ постоянно прилагают усилия для того, чтобы расширить список различных дополнительных компонентов безопасности (военно-политических, экономических, гражданских). Другой пример комплексной сущности безопасности в контексте ОБСЕ видится в том, что Организация активно действует на всех этапах конфликта, от раннего оповещения и предотвращения конфликта до улаживания кризисов и урегулирования после-кризисных ситуаций.

КОРПОРАТИВНЫЙ ПОДХОД

Комплексная сущность безопасности в контексте ОБСЕ тесно связана с корпоративным подходом Организации в решении проблем. Исходя из принципа неделимости безопасности, государства-участники вносят общий вклад в безопасность Европы и должны, таким образом, сотрудничать для предотвращения кризиса и/или уменьшения риска разрастающегося кризиса. Основной принцип заключается в том, что такое сотрудничество может быть выгодным всем государствам-участникам, так как нарушение безопасности в одном государстве или регионе может отрицательно сказаться на состоянии всех. Главенствующим принципом является совместная работа и достижение безопасности совместными усилиями с другими, а не против них. "Мы твердо решили извлечь уроки из трагедий прошлого и претворить наше видение корпоративного будущего в реальность, создав пространство общей безопасности, свободной от разграничительных линий, и в котором все государства - равноправные партнеры. Нам предстоят грандиозные задачи, но мы их будем решать совместными усилиями." Лиссабонская Декларация по модели общей комплексной безопасности для Европы на двадцать первое столетие (декабрь 1996 год). Это положение, в частности, находит свое отражение в обязательствах ОБСЕ, относящихся к военно-политической безопасности, типа основных направлений Документа-Хартии по Европейской безопасности, Исполнительного Кодекса по военно-политическим аспектам безопасности или документам, относящимся к мерам по соблюдению конфиденциальности и создания системы безопасности (типа Венского Документа), которые подтверждают, что отношения взаимной безопасности должны строиться на корпоративном подходе и что ни одно государство не может укреплять свою безопасность за счет других стран-участников. Корпоративная безопасность предполагает негегемоническое поведение со стороны государств-участников: оно требует истинного партнерства, основанного на взаимной подотчетности, прозрачности и доверии как в сфере внутренней, так и внешней политики. Этот принцип корпоративной безопасности отражает тот факт, что все государства, участвующие в деятельности ОБСЕ имеют равный статус и что решения принимаются на основе консенсуса.

УНИКАЛЬНЫЙ СТАТУС ОБСЕ

обладает уникальным статусом. С одной стороны, она не обладает юридическим статусом по международным законам, и все ее решения налагают политические, но не юридические обязательства. Тем не менее, она обладает большинством обычных атрибутов международной организации: действующими органами, принимающими решения, постоянной штаб-квартирой и офисами, постоянным штатом сотрудников, регулярными источниками финансирования и локальными бюро. Большая часть документов, решений и обязательств оформляются по юридическим нормам, их толкование требует понимания принципов международного права и механизма, регулирующего международные договоры. Более того, тот факт, что обязательства ОБСЕ не налагают юридических обязательств, не умаляет ее эффективности. Подписанные на самом высоком политическом уровне, они обладают полномочиями, которые имеют такую же силу, и это можно доказать, как и законодательные акты международного законодательства. Кроме того, ОБСЕ единственная организация по безопасности в Европе, которая рассматривается в контексте Регионального урегулирования Главы VII Устава ООН, и таким образом, является главным инструментом раннего оповещения, и предотвращения конфликта, улаживания кризисов и урегулирования после-кризисных ситуаций в регионе. МИССИЯ ОБСЕ В УКРАИНЕ Созданная на основании решения Комитета руководящего состава 15 июня 1994 года Миссия ОБСЕ в Украине начала работу 24 ноября. Штаб-квартира Миссии располагается в Киеве, а с апреля 1996 года локальное бюро действует в Симферополе. На Миссию возлагается установление контактов со всеми соответственными властями и организациями, представителями различных общественных групп, и неправительственными (общественными) организациями для сбора информации и оказания помощи в предотвращении напряженности и улучшения взаимопонимания. Она уполномочена составлять регулярные доклады по всем аспектам ситуации в Автономной Республике Крым (Украина), или по факторам влияющим на нее и способствовать решению проблем в этом районе. Кроме того, Миссия вносит предложения соответствующим властям для решения существующих проблем. Полномочия также включают задачи, связанные с гуманитарными аспектами деятельности ОБСЕ.

СТРУКТУРА ОБСЕ И ЕЕ ПОДРАЗДЕЛЕНИЙ.

Структуру ОБСЕ и ее подразделений можно разделить на три основные категории:

· Органы для ведения переговоров и принятия решений

· Оперативные структуры и подразделения

· Вспомогательные органы

Органы для ведения переговоров и принятия решений ОБСЕ традиционно является форумом для консультаций и переговоров среди стран-участников. В ней имеются несколько органов, которым поручено вести переговоры по решениям, налагающим политические обязательства на страны-участники. Оперативные структуры и подразделения За период своего развития от Конференции до Организации ОБСЕ создало несколько подразделений и структур, которые позволяют завершать реализацию политических решений, переговоры по которым проводились со странами-участниками.