5. Кемп-Девідські домовленості по Близькому Сходу.

Президент Єгипту А. Садат 9 листопада 1977р. зробив заяву, що він готовий зустрітися з ізраїльськими керівниками для досягнення миру на Близькому Сході.

19—21 листопада відбувся візит А. Садата в Єрусалим, Грудні 1977 р. — серія зустрічей представників Єгипту, Ізраїлю і США.

Арабські країни поставилися до ініціативи А. Садата неоднозначно. Деякі країни, зокрема Оман, підтримали Більшість, так звані «помірковані», зайняли очікувальну позичицію, па словах осуджуючи А. Садата. «Радикали» ж закликали до ізоляції Єгипту в арабському світі, і на деякий час їм удалося нав'язати свою позицію всім членам ЛАД.

2-4 грудня 1977 р. відбулася нарада керівників Алжиру, Лівії, НДРЄ, Сирії та ОВП, яка осудила ініціативу Садата й ухвалила рішення про невизнання результатів говорів і розірвання відносин з Єгиптом. Був створений Фронт стійкості й протидії.

4 січня А. Садат зустрівся з прем'єр-міністром Ізраїлю Бегіном.

16—17 вересня 1978 р. в Кемп-Девіді відбулася зустріч президента США Д. Картера, президента Єгипту А. Садата прем”єр -міністра Ізраїлю М. Вегіна. 17вересня сторони підписали два документи — «Рамки миру на Близькому” / «Рамки для укладення мирного договору між Єгиптом і Ізраїлем». Президент США підписав ці документи формально як «свідок».

«Рамки миру» передбачали розв'язання палестинської проблеми шляхом надання обмеженого самоврядування палестинцям Західного берега річки Йордан і сектора Газа. Ці території, однак, протягом п'яти років мали лишатися під управлінням ізраїльської адміністрації. І таким чином, автономія надавалася населенню, а не території. Не було вирішено питання про майбутнє Єрусалима й Голанських висот. Не згадувалася ОВП, право палестинського народу на самовизначення.

Д. Картер назвав цей мир «справедливим», М. Бегін характеризував підписання кемп-девідських угод як ний важливішу подію після Віденського конгресу 1815р. А. Садат —як велику перемогу Єгипту, Ізраїлю й усього людства. Ці три політичні діячі стали лауреатами Нобелівської премії миру.

У вересні 1978 р. арабські країни—члени Фронту стійкості й протидії прийняли рішення про розірвання відносин з Єгиптом і застосування проти нього економічних санкцій.

У листопаді 1978 р. відбути н нарада глав держав і урядів арабських країн у Багдад. Вона засвідчила розмежування сил в арабському світ у зв”язку з кемп-девідькими угодами.

26 березня 1979 р. у Вашингтоні був підписаний мі, договір між Єгиптом і Ізраїлем. Президент Д Картер знову виступив як «свідок». Договір складався з преамбули, дев'яти статей і додатків.

У преамбулі говорилося про необхідність усів по установлення справедливого й тривалого миру на Близькому згідно з резолюціями Ради Безпеки ООН № 242 № 338

Договір передбачав відновлення суверенітету Єгипту і над Сінайським півостровом після завершення виведення звідти ізраїлських військ, яке мало відбутися протягом трьох років. Для забезпечення виконання договору Єгипет, Ізраїль і США домовилися про розміщення на Сінайському півострові сил і спостерігачів ООН. Договір передбачав встановлення нормальних дипломатичних, і економічних і культурних відносин між Єгиптом і Ізраїлем.

До договору додавалися роз'яснення про його пріорітетний характер порівняно з усіма зобов'язаннями Єгипту.

Кемп-девідські угоди й Вашингтонський мирний договір, налагодження «стратегічного співробітництва між Ізраїлем і США посилили позиції провідних країн Заходу -зокрема США, на Близькому Сході. Позиції СРСР то похитнулися. Ізраїль мав змогу продовжувати цю політику, що засвідчили, зокрема, його вторгнення кап 1982 р., політика з питання Єрусалима. Кемп-девідський процес завдав удару по єдності арабських країн, подальше розмежування тривало, що дістало враження в утворенні у 80-ті роки арабських субрегіональних організацій економічного й політичного спрямування.

Після підписання договору Єгипет певний час залишався в ізоляції в арабському світі. Однак необхідність компромісу у справі близькосхідного врегулювання ставали дедалі очевиднішою. Єгипет був першою арабською Країною, що нормалізувала відносини з Ізраїлем. Не миле й 15 років, як цим шляхом підуть і інші арабські країни.

У жовтні 1981 р. А. Садат загинув від руки мусульманського фанатика. Наступник А. Садата X. Мубарак продовжив його політику щодо врегулювання близькосхідного конфлікту, але спромігся нормалізувати відносини з арабськими країнами й відновити роль Єгипту як сили» на Близькому Сході.