
- •2. Суецька криза.
- •3. Україна та снд.
- •4. Ялтинська конференція та її значення.
- •5. Кемп-Девідські домовленості по Близькому Сходу.
- •6. Інтеграційні процеси та регіональна безпека в Латинській Америці.
- •7. Еволюція взаємовідносин Україна – нато.
- •8. Особливості повоєнного врегулювання в Європі.
- •10. Еволюція доктринних засад зп срср.
- •11. Капітуляція Німеччини. Потсдамська конференція та її рішення.
- •12. Арабо-ізраїльське протистояння в 60-70ті рр.
- •13. Процес формування антигітлерівської коаліції.
- •14. Деколонізація африканського континенту. Створення та діяльність оає.
- •15. Косовська проблема в мв.
- •2. Перерастание кризиса в “войну на Балканах”
- •16. Громадянська війна в Іспанії. Зміст політики “невтручання”.
- •17. Карибська криза.
- •18. Українсько-російські відносини.
- •19. Доктринальні засади зп сша після дсв.
- •20. Радянсько-американські відносини у 70-ті роки.
- •21. Еволюція Європейської політики України.
- •22. Берлінські кризи.
- •23. Створення нато та становлення блокового протистояння.
- •24. Радянсько-американські відносини у другій половині 80-х – на початку 90х років.
- •25. Радянсько-фінська війна. Позиція Ліги Націй та великих держав.
- •26. Сталінізація країн цсє після дсв та її наслідки (концепція Жданова).
- •27. Концептуальні засади та основні напрямки зп незалежної України.
- •28. Суть ялтинсько-потсдамської системи та її розпад у 90-ті роки.
- •29. Ірано-іракська війна.
- •30. Проблеми реформування оон.
- •31. Близькосхідне врегулювання у 80-ті роки. (план Рейгана, ліванська криза).
- •32. Зміст і мета системи колективної безпеки в Європі у 33 – 35 рр.
- •33. Україна в регіональних організаціях. (цєі, гууам, очес тощо).
- •Iнтереси України у розвитку чорноморської інтеграції.
- •34. Етапи підготовки Мюнхенської конференції західними державами. Мюнхенська угода.
- •35. Угоди про обмеження зброї масового знищення у 60 – 70-ті роки.
- •36. Еволюція зп рф.
- •37. Агресія Італії проти Ефіопії. Позиція Ліги Націй та сша.
- •38. Завершення холодної війни та блокового протистояння.
- •39. Рух неприєднання.
- •40. Нові засади зп срср (нове політичне мислення).
- •41. Державний договір з Австрією.
- •42. Політика Японії на Далекому Сході у 30-ті роки.
- •43. Набуття незалежності Індією. Умови та наслідки.
- •44. Мв на Близькому та Середньому Сході у міжвоєнний період.
- •45. Бандунгська конференція.
- •47. Ліга Націй та її історична роль.
- •48. Інтервенція сша в Індокитай та її наслідки.
- •50. Конференція в Монтре, конвенція про режим чорноморських проток.
- •51. Політика сша в Європі по завершенню дсв. План Маршалла.
- •52. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- •53. Тегеранська конференція, її рішення.
- •54. Корейська війна.
- •55. Агресія Іраку проти Кувейту, наслідки.
- •56. Миротворча діяльність оон в сучасних умовах (90-ті рр. І зараз, концепція гуманітарної інтервенції).
- •57. Нова “східна політика” фрн.
- •58. Проблема розширення нато.
- •60. Овд. Етапи діяльності та розпуск.
- •61. Криза розрядки. Друга холодна війна.
- •62. Питання про відкриття другого фронту в 1941-1943 рр.
- •63. Німецька проблема міжнародних відносин.
- •64. Створення та еволюція Європейського союзу.
- •65. Причини і початок холодної війни.
- •66. Конфлікти у Африці 80 – 90-ті рр., сучасний стан.
- •67. Війна сша та їх союзників проти Іраку. Причини та наслідки.
- •68. Вісь Берлін – Тим – Токіо.
- •69. Інтервенція срср та країн овд в Чехословаччині. Доктрина Брєжнєва.
- •70. Проблема розширення єс.
- •71. Версальська система мирних договорів.
- •72. Особливості сучасних мв, тенденції.
- •73. Договір про звичайні збройні сили в Європі.
- •1. Зовнішня політика, починаючи з революції 1949 р.
- •75. Заключний акт нбсє в Хельсінкі.
- •76. Близькосхідне врегулювання у 90-ті роки.
- •77. Пакт Молотова – Ріббентропа та політика срср щодо країн Балтії.
- •78. Історія та сучасний стан Індо-Пакистанського конфлікту.
- •80. Брест-Литовська конференція та підписання мирних договорів з Росією та Україною.
- •81. Створення держави Ізраїль. Перша арабо-ізраїльська війна.
- •82. Загальноєвропейський процес у 80-ті роки.
- •83. Радянсько-китайські відносини.
- •1. Зовнішня політика, починаючи з революції 1949 р.
- •84. Конголезька криза і оон.
- •85. Сучасний стан близькосхідного конфлікту.
- •86. Інтеграційні процеси в Західній Європі у 70 – 80-ті роки.
- •87. Вступ сша у першу світову війну. Причини та наслідки.
- •88. Проблема реформування та еволюції нато після завершення холодної війни.
- •89. Проблема боротьби з міжнародним тероризмом.
- •91.Міжнародні наслідки розпаду срср та утворення нових незалежних держав.
- •92. Особливості постбіполярної системи мв.
- •93. Діяльність оає та трансформація в Африканський союз.
5. Кемп-Девідські домовленості по Близькому Сходу.
Президент Єгипту А. Садат 9 листопада 1977р. зробив заяву, що він готовий зустрітися з ізраїльськими керівниками для досягнення миру на Близькому Сході.
19—21 листопада відбувся візит А. Садата в Єрусалим, Грудні 1977 р. — серія зустрічей представників Єгипту, Ізраїлю і США.
Арабські країни поставилися до ініціативи А. Садата неоднозначно. Деякі країни, зокрема Оман, підтримали Більшість, так звані «помірковані», зайняли очікувальну позичицію, па словах осуджуючи А. Садата. «Радикали» ж закликали до ізоляції Єгипту в арабському світі, і на деякий час їм удалося нав'язати свою позицію всім членам ЛАД.
2-4 грудня 1977 р. відбулася нарада керівників Алжиру, Лівії, НДРЄ, Сирії та ОВП, яка осудила ініціативу Садата й ухвалила рішення про невизнання результатів говорів і розірвання відносин з Єгиптом. Був створений Фронт стійкості й протидії.
4 січня А. Садат зустрівся з прем'єр-міністром Ізраїлю Бегіном.
16—17 вересня 1978 р. в Кемп-Девіді відбулася зустріч президента США Д. Картера, президента Єгипту А. Садата прем”єр -міністра Ізраїлю М. Вегіна. 17вересня сторони підписали два документи — «Рамки миру на Близькому” / «Рамки для укладення мирного договору між Єгиптом і Ізраїлем». Президент США підписав ці документи формально як «свідок».
«Рамки миру» передбачали розв'язання палестинської проблеми шляхом надання обмеженого самоврядування палестинцям Західного берега річки Йордан і сектора Газа. Ці території, однак, протягом п'яти років мали лишатися під управлінням ізраїльської адміністрації. І таким чином, автономія надавалася населенню, а не території. Не було вирішено питання про майбутнє Єрусалима й Голанських висот. Не згадувалася ОВП, право палестинського народу на самовизначення.
Д. Картер назвав цей мир «справедливим», М. Бегін характеризував підписання кемп-девідських угод як ний важливішу подію після Віденського конгресу 1815р. А. Садат —як велику перемогу Єгипту, Ізраїлю й усього людства. Ці три політичні діячі стали лауреатами Нобелівської премії миру.
У вересні 1978 р. арабські країни—члени Фронту стійкості й протидії прийняли рішення про розірвання відносин з Єгиптом і застосування проти нього економічних санкцій.
У листопаді 1978 р. відбути н нарада глав держав і урядів арабських країн у Багдад. Вона засвідчила розмежування сил в арабському світ у зв”язку з кемп-девідькими угодами.
26 березня 1979 р. у Вашингтоні був підписаний мі, договір між Єгиптом і Ізраїлем. Президент Д Картер знову виступив як «свідок». Договір складався з преамбули, дев'яти статей і додатків.
У преамбулі говорилося про необхідність усів по установлення справедливого й тривалого миру на Близькому згідно з резолюціями Ради Безпеки ООН № 242 № 338
Договір передбачав відновлення суверенітету Єгипту і над Сінайським півостровом після завершення виведення звідти ізраїлських військ, яке мало відбутися протягом трьох років. Для забезпечення виконання договору Єгипет, Ізраїль і США домовилися про розміщення на Сінайському півострові сил і спостерігачів ООН. Договір передбачав встановлення нормальних дипломатичних, і економічних і культурних відносин між Єгиптом і Ізраїлем.
До договору додавалися роз'яснення про його пріорітетний характер порівняно з усіма зобов'язаннями Єгипту.
Кемп-девідські угоди й Вашингтонський мирний договір, налагодження «стратегічного співробітництва між Ізраїлем і США посилили позиції провідних країн Заходу -зокрема США, на Близькому Сході. Позиції СРСР то похитнулися. Ізраїль мав змогу продовжувати цю політику, що засвідчили, зокрема, його вторгнення кап 1982 р., політика з питання Єрусалима. Кемп-девідський процес завдав удару по єдності арабських країн, подальше розмежування тривало, що дістало враження в утворенні у 80-ті роки арабських субрегіональних організацій економічного й політичного спрямування.
Після підписання договору Єгипет певний час залишався в ізоляції в арабському світі. Однак необхідність компромісу у справі близькосхідного врегулювання ставали дедалі очевиднішою. Єгипет був першою арабською Країною, що нормалізувала відносини з Ізраїлем. Не миле й 15 років, як цим шляхом підуть і інші арабські країни.
У жовтні 1981 р. А. Садат загинув від руки мусульманського фанатика. Наступник А. Садата X. Мубарак продовжив його політику щодо врегулювання близькосхідного конфлікту, але спромігся нормалізувати відносини з арабськими країнами й відновити роль Єгипту як сили» на Близькому Сході.