3. Злочинець: класифікація та типологія

Зазвичай в кримінологічній літературі розрізняють типологію і класифікацію. Розрізняючи типологію і класифікацію, вчені зазначають, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певних груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє злочинців на групи згідно одиничної, індивідуальної ознаки. Таким чином, класифікація передує типології.

Існує така класифікація злочинців:

1. За соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта та її рівень, місце народження, виховання і проживання);

2. За ознаками соціального стану, роду занять і статусу (професія, наявність або відсутність роботи, матеріальне становище, сімейний стан, побутові умови проживання, громадяни України та особи без громадянства).

3. За даними інтенсивності і характеру злочинної діяльності та стану особи в момент вчинення злочину (повторність, рецидив, в групі, в місцях позбавлення волі, алкогольного тат наркотичного сп’яніння (афект)).

Існують такі підстави і типологія злочинців:

1. За характером антисуспільної спрямованості особистості злочинців та змістом мотивації їх злочинної поведінки:

• насильницький тип;

• корисливий тип;

• соціально-дезорганізований тип;

• необережний злочинець.

2. За глибиною антисуспільної спрямованості особистості злочинців та стійкості їх криміногенної мотивації виділяють:

• випадкових злочинців;

• ситуаційних злочинців;

• злісних злочинців;

• особливо злісних злочинців.

Фактори злочинності

1. Причинність у кримінальній сфері.

2. Фактори злочинності в Україні.

3. Соціо-механістична концепція причин злочинності (на прикладі тіньової економіки).

1. Причинність у кримінальній сфері.

“ ...давно установленный закон, что ни одно явление не происходит в силу какого-либо чуда или по чьему-либо произволу: все что происходит, должно было произойти, ибо это не что иное, как естественное следствие определённых причин”.

Причинність – це такий зв'язок між явищами, при якому одне породжує інше. Причинність у кримінальній сфері – зв'язок між криміногенно значимим явищем / криміногенними явищами і злочинністью (як явищем), при якому одні / одні породжують інше або ж навпаки.

Форми причинності: пряма і непряма.

Процес детер­мінації злочинної поведінки. Основою причинності є передача енергії, речовини або інформації від явища-фактора на явище-наслідок. Основою причинності в кримінальній сфері є рух інформації, яка формує криміногенні властивості: інформація впливає на особистість, а особистість «творить» поведінку.

Джерелом інформації в широкому смислі слова є оточуюча реальність: все, з чим взаємодіє людина, все, що потрапляє до орбіти його сприйняття.

Структура процесу детермінації: 1) негативне явище випромінює криміногенну інформацію; 2) в поле дії цієї інформації (криміногенне поле) потрапляє особистість; 3) у особистості формуються криміногенні якості; 4) криміногенні якості обумовлюють злочинну поведінку.

Однак кримінальна причинність має ймовірністний характер. Імовірнісний характер кримінальної причинності обумовлений тим, що особа, опинившись в криміногенно інформаційному полі:

1) може і не сприйняти негативну інформацію;

2) сприймає таку інформацію, але вона може бути оцінена як недостовірна, і криміногенні якості у особистості не формуються;

3) не завжди може реалізувати криміногенні переконання, звички і т.п. у злочинній поведінки з-за відсутності необхідних умов.

Таким чином, причинність в кримінальній сфері має свої особливості: вона несе непрямий, інформаційний, ймовірністний характер.