3. Братські школи, їх роль у формуванні національної свідомості, науки та культури

У розвитку української культури й освіти особливу роль відігравали братства, відомі як організації релігійного характеру. Їхня історія дуже давня. Початок заснування братств деякі джерела пов’язують ще з ХІ ст., коли члени ремісничих гільдій та цехів почали об’єднуватися з метою взаємодопомоги та згуртування парафіян. А втім, джерела, що розкривають історію цього питання, досить обмежені. Ближчим і більш вивченим для нас є історичний період напередодні та після унії 1596 р., коли конфлікт православ’я з католицизмом наприкінці ХVІ і в ХVІІ ст. створив, за словами Д. Чижевського, «ґрунт для утворення двох явищ – релігійної полеміки і національної школи». На його думку, «як релігійна полеміка з необхідністю вимагала вищих теологічних студій», так і народна школа, що постала й поширилася зусиллями релігійно-національних організацій – братств, «призвела до зорганізування вищої освіти з релігійним забарвленням». Своїми найважливішими завданнями братства вважали поширення освіти поміж українського населення і оборону православ’я перед натиском католицизму, а водночас і захист української нації.

Розглядаючи діяльність братств на територіях України, необхідно зазначити роль першого серед відомих братств, яке було створене при Успенській церкві у Львові, ймовірно, у 1439 р., і набуло широкого суспільного значення з 1593 р., коли патріарх Єремія надав йому права ставропігії. Львівське Успенське ставропігійське братство було одним із найвідоміших в Україні, яке І. Франко називав ще й «найславнішим».

Потрібно також звернути увагу на активну діяльність віленського (1588 р.), берестейського (1591 р.), мінського (1592 р.), більського (1597 р.), могилівського (1597 р.), луцького (1600 р.) та київського (1615 р.) братств.

Братства – це українські релігійно-національні організації. Вони своїм корінням сягають у XV ст., але найактивніша й наймасовіша їхня діяльність припадає на XVI–XVII ст. Братства об’єднували у своїх лавах ремісників, селян, запорозьких козаків, купців та українських магнатів. Вони відіграли величезну роль у боротьбі проти політики національних та релігійних утисків, яку проводили польські колонізатори в Україні. Як засіб протистояння експансивному наступові братства широко використовували українські школи, друкарні й молодіжні об’єднання, дитячі братства. Особливу увагу вони приділяли створенню українських шкіл.

Перше братство виникло у Львові в 1439 р. при Успенській церкві. У 80-х роках XVI ст. воно розгорнуло широку діяльність, відкривши у Львові школу та маючи власну друкарню. На 1615 р. припадає заснування Київського братства, до якого вступило багато міщан, національно свідомих українських шляхтичів, а також Військо Запорозьке з гетьманом П. Сагайдачним. Створювалися братства ремісничими цехами та іншими міськими корпораціями при парафіяльних церквах. Найбільш активно й плідно діяли братства у Львові, Острозі, Луцьку, Києві та в багатьох інших містах України.

Спочатку братства ставили перед собою суто релігійні благодійні цілі. Вони опікувалися церквою, бідними й хворими братчиками, дбали про пожвавлення й актуалізацію релігійно-церковного життя українців.

З кінця XVI ст. братства пішли в рішучий наступ проти посилення польсько-колоніального гніту, національних та релігійних утисків в Україні. Провідне місце в цьому протистоянні займали братські школи.

Братські школи – це українські національні навчальні заклади, засновані й утримувані братствами. Вони в XVI–XVII ст. відіграли значну роль у розвитку освіти в Україні. Першу таку школу організувало 1580 р. Успенське братство у Львові. Братство вбачало в організації української національної школи не тільки засіб освіти, а й знаряддя боротьби проти загарбників, колонізаторської політики польського уряду.

За прикладом Львова братські школи засновуються також у багатьох українських містах і селах. Наприклад, у Галичині такі школи виникли в Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарному, Перемишлі, Ярославі; на Холмщині – у Холмі, Красноставі, Замості; на Підляшші – у Більську, Бересті та Воладаві; на Волині – у Володимирі, Луцьку, Дубному; на Поліссі – у Пінську; на Поділлі – в Меджибожі тощо. Дещо пізніше вони з’явилися у Києві, Вінниці, Немирові, поширившись по всій Наддніпрянщині. Значна частина їх мала характер гімназій. З усіх названих вище братських шкіл найбільшої слави здобула Київська братська школа (1615 р.). Першим її ректором був Іван (Йов) Борецький. Виховання дітей велося в суворому моральному й національному дусі. При школі діяло юнацьке братство. У ній, як і в усіх інших братських школах, активно використовувалась українська народна педагогіка.

Київська братська школа поділялась на декілька класів чи шкіл. У кінці 20-х рр. ХVІІ ст. вона ділилась на чотири класи: руська школа, інфіма, граматика, синтаксис. У школі вчили грецької, латинської, слов’янської, та польської мовам. Уся програма і шкільна система були перейняті греко-слов’янським духом, бо все тут ґрунтувалось на засадах східної православної старовини.

Хоча братські школи давали більш вищу, ніж початкова освіту, однак вони були середніми навчальними закладами. Латинська мова займала чільне місце. Знання польської мови визнавалося також необхідним для кожного освіченого українця, а от, російська мова не користувалася особливою пошаною в програмі братських шкіл. Крім мов, до програми братських шкіл входили діалектика та риторика. Менш вагоме місце в програмі братських шкіл займали науки квадривіума: арифметика, геометрія, музика, астрономія. Програма братських шкіл значною мірою була копією програми єзуїтських шкіл. Учителі братських шкіл набували освіти не тільки в братських школах, а також у різних академіях і університетах, нерідко в закордонних. Шкільна дисципліна була сувора – тілесні покарання вважалися необхідною частиною шкільного кодексу братських шкіл.

Застосовувана в братських школах класно-урочна система навчання, а також різні дидактичні методи (пояснення, бесіда, самостійна робота, повторення, диспут, взаємне навчання) стали високим злетом української педагогічної думки світового масштабу.

Українська церква, церковні братства, діяльність братських шкіл стали епохальним явищем в історії українського шкільництва, що забезпечило його подальший бурхливий розвиток. Вони виплекали й перед усім світом показали нову генерацію освічених людей України, творчих інтелектуалів, палких патріотів, мужніх захисників свого народу від польської навали, носіїв і пропагандистів ідей української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця, почуття поваги до представників інших народів.